Холе́ра (від —«жовч» і — «текти», «витікати»При холері в блювотних масах є значна домішка жовчі.Також є думки, що загальновживане колись слово внаслідок метафоризації стало означати хворобу, що характеризується значним виверженням з організму рідини, як вода ллється з ринви або по ринві. Є також припущення, що назва хвороби походить від давньоєврейського «chaul rah» (дурна хвороба). До української мови термін «холера» перейшов з польської.), (, ) — гостра інфекційна антропонозна хвороба, яку спричинюють холерні вібріони, має фекально-оральний механізм передачі інфекції, нерідко характеризується розвитком тяжкої діареї, яка супроводжується значними порушеннями водно-іонного обміну, тяжким зневодненням організму аж до розвитку дегідратаційного шоку з притаманними йому розладами гемодинаміки.
Згідно з Міжнародними медико-санітарними правилами (ММСП) 2005 р., через легкість зараження людей цією хворобою з високою швидкістю поширення, тяжкий перебіг, високу летальність холера належить до інфекційних захворювань, які суттєво впливають на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах. Крім того, холера увійшла до переліку тих подій, які можуть спричинити надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я та їх запобігання регулюють ці правила з боку Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Саме страх до поширення холери став основним поштовхом до спроби запровадження ще в XIX ст. міжнародних конвенцій із захисту від тяжких інфекцій (зустріч, яка закінчилась створенням такої угоди, відбулася в 1851 році в Парижі — була аж четвертою, на попередніх трьох зустрічах не дійшли згоди в цьому питанні), що надалі сприяло створенню Міжнародних медико-санітарних правил. В Україні хворобу відносять до так званих «особливо небезпечних інфекційних хвороб».
Збудника холери віднесено до біологічних агентів, яких офіційно визнано чинниками біологічної зброїПриложение 3 Биологические и химические агенты//Руководство ВОЗ «Ответные меры системы общественного здравоохранения на угрозу применения биологического и химического оружия» Список товарів подвійного використання, що можуть бути використані у створенні бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2004 р. № 86 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2012).
За несприятливих умов холера швидко набирає характеру епідемії або навіть пандемії.
Станом на 2024 рік дослідники підрахували, що щороку в усьому світі внаслідок холери реєструється від 1,3 до 4,0 млн випадків холери та від 21 000 до 143 000 смертейWHO. Cholera. Key facts. 20 march 2022. . Сучасна стратегія ВООЗ стосовно холери була запропонована в жовтні 2017 року. Згідно з нею передбачається скорочення летальності від холери на 90 % до 2030 року, яке має забезпечити глобальна цільова група з контролю за холерою, різноманітна мережа з понад 50 міжнародних агентств, академічних установ та неурядових організаційMedia centre. Partners commit to reduce cholera deaths by 90 % by 2030. 3 October 2017. Geneva .
Історичні відомості
Допандемічний період Ще в індійських санскритських джерелах IX—VII ст. до н. е. є відомості про холеру. У них цю хворобу часто називали «маха-марі» — велика моровиця. Було й інша назва — «мордіксім». Один із перших описів самої хвороби відносять до часів походів Александра Македонського, воїни якого, ймовірно, страждали від цієї хвороби під час індійського походу. В одному з джерел про стан хворого зазначено: «Губи бліднуть, погляд стає безглуздим, очі закочуються, руки і ноги зморщуються, немов від вогню, і хвороба охоплює багато тисяч людей».
Стародавні прирічкові людські культури в Індії, ймовірно, і стали причиною переходу цієї інфекції у форму з клінічними проявами, яка призводить до захворювання людини, інакше кажучи, антропоноз. Водні сапрофіти-вібріони внаслідок природного відбору розвинули в собі патогенні властивості та перетворилися на відомі людині холерні збудники. Проникнувши з річкової води до кишок, вони змогли пристосуватися до паразитування в ньому. При цьому кращі шанси на значне поширення мали ті з них, які набували властивості породжувати діарею (пронос). Адже так процес обміну між хазяями прискорюється. Цей процес видоутворення продовжується і нині, оскільки лише цим можна пояснити високу мінливість холерного збудника та велику кількість його різновидів.
У басейні індійських річок Гангу і Брахмапутри, у Бенгалії, для процесу формування холери були ідеальні, а в чомусь й унікальні умови. З одного боку, спекотний клімат, велика кількість опадів, заболоченість місцевості, з другого — висока щільність заселення берегів, постійне фекальне забруднення річкових просторів, звідки брали воду для пиття. А це, звичайно ж, підвищує кількість мікроорганізмів, які потрапляють у річку. За віруваннями індуїстів, Ганг — це священна річка, обмивання з якої і пиття води змінює людину, робить її наближеною до богів. На цій водній артерії Індії стоять найбільші центри індуїзму — Харідвар, Варанасі, Аллахабад. Підвищення рівня захворюваності на холеру з інтервалом у 3 роки було відзначено ще в давнину. Зумовлено це тим, що раз на 3 роки відбувається обряд масового паломництва індуїстів Кумбха-Мела. У квітні урочистого року мільйони паломників сходяться до цих місць на прощу. Кожен із них здійснює в день до трьох ритуальних обмивань і п'є воду з річки, вимовляючи молитви. Якщо кілька членів сім'ї присутні на святі, то вони обов'язково купаються разом і дають випити воду один одному зі жмені. Багато прочан облаштовуються на березі річки в наметах і куренях в умовах страшної скупченості та антисанітарії. І в наш час на березі річки можна бачити натовпи паломників, які проводять ритуальні дії з водою. Скупчення величезних мас людей створюють оптимальні умови для поширення водних кишкових інфекцій. З поверненням в рідні місця паломники холеру та інші кишкові хвороби заносять в усі куточки Індії й далі.
Особливості Індії, як первинного осередку холери, «зберігали» недугу без істотних змін аж до XIX ст. Починаючи з XVI ст., європейські лікарі в Індії неодноразово стикалися із захворюванням, називали його «морт де чієн», можливо, від спотворення санскритського «мордіксім». , французький натураліст і дослідник, писав, що в одній Пондішері, колишній французькій колонії в Індії, протягом трьох років (1768—1771) померло від холери 60 тисяч осіб. Але це в самій Індії. З країни інфекція поширювалася шляхами караванів і походів, але тривалий час ніде не знаходила таких сприятливих умов, як у Бенгалії, і тому не могла вкоренитися за межами Індостану. За той час, поки пливли кораблі, рухалися каравани й війська, багато людей встигали перехворіти і навіть померти. Хоча є спірні вказівки на те, що 1031 року холера досягла Константинополя, а в 1364—1376 роках нібито спричинила епідемію в Персії. Точно встановлено, що недуга проникла в 1761—1763 роках в Аравію, 1782 року — на Цейлон, а через рік — до Малаї. Проте це були окремі випадки занесення хвороби, які не поширювалися далі та не набували масштабних форм.
Пандемічний період Але з XIX ст. поширення холери раптово й трагічно для людства набуло характеру пандемій, облік яких ведуть з 1817 року. Хоча такий перебіг подій тлумачили вибуховим зростанням міжнародної торгівлі, численними колоніальними війнами, значною міграцією людей, це все одно не може задовільно пояснити вибуху активності холери. I пандемія (1817—1824 рр.) Спочатку холера спричинила епідемію в самій Індії. Командувач англійських колоніальних збройних сил у цій країні генерал Гастінгс писав у своєму щоденнику: «13 листопада 1817 року. Страшна епідемія, яка справила стільки спустошення в Калькутті й південних провінціях, з'явилася в таборі. Це вид холери. Вона поступово піднялася по Гангу… існує думка, що вода ставків, а інших у нас немає, шкідлива і підсилює хворобу; тому я завтра виступаю, щоб досягти річки , хоча мені доводиться нести 1 000 хворих. Похід був жахливий внаслідок величезної кількості нещасних, які падали від раптового нападу цієї страшної хвороби, і внаслідок величезної кількості трупів тих, які гинули на возах і повинні бути знятими, щоб очистити місця хворим, яких ще міг врятувати догляд, 800 померли з учорашнього дня». Наступного року холера охопила сусідні регіони Індії — Китай, Цейлон, а потім поширилася далі до Японії. У 1820 році захворювання були виявлені у східній Африці. У 1821 році англійці занесли її в Аравію, потім у Персію, Туреччину, Закавказзя. У Ширазі з 40 тисяч жителів загинуло 16 тисяч. У межах Російської імперії хвороба вперше з'явилася серед службовців астраханського порту у вересні 1823 року. Туди її занесли з Баку вже на злеті епідемічної сили. Сумарні дані про кількість загиблих у цю пандемію невідомі. По окремих регіонах вважають, що в Бангкоку було 30 000 смертей від цієї хвороби; в Семарангу 1 225 людей загинули тільки за одинадцять днів у квітні 1821 року.
II пандемія (1826—1851 рр.). У 1826—1828 роках недуга поширилась на схід від Індії, у Китай, Індокитай, а також на північний захід в Афганістан, Хіву та Бухару. У Російській імперії хвороба з'явилася в Оренбурзі 1829 року: її занесли бухарським караваном. Побоюючись холери, оренбурзький губернатор направив назустріч йому чиновника для особливих доручень з кількома сотнями козаків. На кордоні караван зупинили, після чого чиновник змусив купців заприсягтися на Корані, що серед них немає хворих. Потім від бухарців зажадали, щоб вони кидали один в одного шматки шерсті й бавовни з розпакованих тюків, а потім і пожували бавовну та шерсть. «Закусити» все це змусили купців сухофруктами й ласощами, які були в каравані. Випробування пройшли успішно, караван пропустили, але в Оренбурзі незабаром почалися випадки холери. Тим часом хвороба 1830 року прорвалася до країн Близького Сходу. У Єгипті померло до 150 тисяч жителів. У період російсько-польської війни 1830—1831 рр. тільки в російській армії від холери загинуло понад 12 тисяч військових. У Російській імперії за два роки перехворіло на холеру 534 тисячі жителів, померло 230 тисяч. У Центральній і Західній Європі холера з'явилась у 1831 році. У Лондоні загинуло 6 536 жителів, у Франції — близько 200 тисяч. Наступного року французькі колоніальні війська занесли холеру до Африки, а емігранти — в Північну Америку й АвстраліюCholera's seven pandemics |url=https://web.archive.org/web/20080513221429/http://www.cbc.ca/health/story/2008/05/09/f-cholera-outbreaks.html |work=Canadian Broadcasting Corporation |date=2 грудня 2008 |accessdate=2008-12-11. Після того як 30 тисяч людей у Великій Британії померли від холери в 1831—1832 рр., нью-йоркська влада розпорядилася в червні 1832 року, що жоден корабель не може наблизитися на 300 ярдів до будь-якого доку, якщо його капітан підозрює або знає про випадки холери на борту. Однак хвороба прорвалася в місто, загинуло близько 3 500 з 250 000 жителів міста, перш ніж стихла у вересні. Пандемія хвороби поширилася на всі континенти. У 1848 році в російській армії фельдмаршала Паскевича в Галичині щодня від холери гинуло по 60-100 солдатів. У Російській імперії всього захворіло за офіційними даними 1 772 439 осіб, померло 690 150. Кілька хвиль холери спостерігали аж до 1851 року. О. І. Герцен писав: «Я був під час жорстокої холери 1849 в Парижі. Хвороба лютувала страшно. Червневі спеки їй допомагали, бідні люди мерли як мухи; міщани бігли з Парижа, інші сиділи під замком. Уряд… не думав застосовувати дієвих заходів. Бідні працівники залишалися покинутими напризволяще, в лікарнях не було достатньо ліжок, у поліції не було достатньо трун, і в будинках, переповнених різними родинами, тіла залишалися дня по два у внутрішніх кімнатах».