Лютера́нство (, ) — християнська течія, напрямок протестантизму, започаткований у XVI ст. німецьким католицьким священником Мартіном Лютером із Віттенберга, який закликав до реформаційних перетворень в Церкві, чим спричинив Реформацію. Лютеранство набуло загального поширення серед країн германських мов: в Північній і Східній Німеччині, Данії, Норвегії, Швеції, Ісландії, а також Латвії, Естонії та США. На українських землях лютеранство почало поширюватися з середини XVI ст. як найперша протестантська течія, що стала відома українцям. Віровчення ґрунтується головним чином на протестантських п'яти солах і тлумачиться завдяки Книзі злагоди як основоположному релігійному документі, що додається коментарем до Біблії.
Розкол між лютеранами і римо-католиками став явним і публічним після Вормського едикту 1521 року: едикти сейму засудили доктора Мартіна Лютера й офіційно заборонили громадянам Священної Римської імперії захищати або поширювати його ідеї, піддавши прихильників лютеранства гонінням у вигляді конфіскації всього майна на користь імперського уряду та сторони звинувачення поділом вилученого навпіл. Розкол здебільшого стосувався двох питань: належного джерела влади в церкві, яке часто називають формальним принципом Реформації, та доктрини прощення, яку часто називають матеріальним принципом лютеранської теології. Лютеранство відстоює доктрину прощення «тільки Благодаттю через віру на підставі лише Писання», таким чином встановлюючи абсолютний авторитет Святому Письму в усіх питаннях віри. Це контрастує з вірою Римо-католицької церкви, визначеної на Тридентському соборі, щодо авторитету, який випливає як від Писання, так і Передання.
Лютерани визнають авторитет Біблії та два таїнства, ставлення до святих відрізняється від того, як їх шанують католики і православні. Лютеранство має відмінний погляд на христологію, питання благодаті, передвизначеність тощо. На відміну від кальвіністів та новітніх протестантів, лютерани мають літургію та деякі практики католицької церкви, зокрема єпископську систему управління. На сьогодні лютеранство об'єднує близько 77—80 млн осіб по всьому світу. Існує декілька лютеранських організацій, віровчення яких інколи суперечить одна одній через децентралізований устрій.
Етимологія Найменування «лютеранин» виникло спершу як зневажливий термін, що використовувався проти Мартіна Лютера німецьким схоластичним теологом доктором Йоганном Майєром фон Екком під час Лейпцизького диспуту у липні 1519 року. Екк та інші римські католики йшли за прикладом традиційної практики йменувати будь-яку єресь на честь її лідера, таким чином позначаючи всіх, хто ототожнював себе з теологією Мартіна Лютера, як лютеран.
Мартін Лютер ніколи не любив термін «лютеранин» і віддав перевагу позначенню «євангеліст», що походить від euangelion (εὐαγγέλιον), грецького слова, що перекладається як «добра звістка», тобто «Євангеліє». Послідовники Жана Кальвіна, Ульріха Цвінглі та інших богословів, пов'язаних із реформатською традицією, також використовували цей термін. Щоб розрізняти дві євангелічні групи, дехто почав називати їх євангелісти-лютерани та євангелісти-реформатори. Згодом слово «євангеліст» припинили використовувати. Самі лютерани почали використовувати термін «лютеранство» у середині XVI століття, щоб відрізнити себе від інших груп, таких як анабаптисти та кальвіністи.
Віровчення Лютерани визнають лише авторитет Святого Письма (Біблії) як єдиного джерела Божого Слова і три найстаріші символи віри: Апостольський, Нікейський і АфанасіївськийMcHugh, John. Lutheranism // The Catholic Encyclopedia. Vol. 9. New York: Robert Appleton Company, 1910.. Крім цього, лютерани визнають ще шість документів, які відрізняють їх від інших церков: Великий катехізис Лютера і малий катехізис (1529), Аугсбурзьке сповідання (1530), Апологію Аугсбурзького сповідання (1531), Шмалькальдські статті (1537) і Формулу Злагоди (1577). Дев'ятка цих символічних текстів (включно з трьома символами віри) складає так звану «Книгу згоди», опубліковану в Дрездені 1580 року саксонським курфюрстом Августом. У ній постулюється, що Святе Письмо є єдиним мірилом віри. Поза Біблією інші християнські канонічні книги та символи не мають релігійного авторитету для лютеран; ці тексти сприймаються як коментаторські пам'ятки до Святого Письма.
Лютеранство відкидає першість і всесвітню владу папства як божественного інституту; заперечується католицька доктрина про існування чистилища та молитви до Марії і святих. Реформаторський рух, ініційований Лютером, наполягає на унікальній цінності Писання та перевазі віри в Ісуса Христа. Лютер розвинув вчення про загальне священство, в якому він стверджує, що кожен віруючий може прийти до Бога без потреби в посереднику, не применшуючи важливості пасторів як тих, хто виконує слово й обряди. Згідно з Лютером, всі віруючі є священниками через духовні жертви покаяного серця в молитві.
В основі лютеранського «символу віри» лежить ідея виправдання грішника. Первородний гріх сприймається як цілковита руйнація людської природи, внаслідок чого будь-які діяння, навіть добрі, є в основі спотвореними. Відповідно, людина знаходить собі виправдання в Божих очах і благодать не через ці діяння, а через віру у Бога і примирення з ним. Справедливість, як і милість Божа, не залежить від особистих чеснот людини, але дається по особистій волі Творця і сповіщається Святим Духом. Бог не впливає насильницьки на волю людини, але, як абсолютний пан, направляє волю до своєї мети. В результаті людина діє вільно навіть в питанні власного порятунку, оскільки істинно вільна лише людина «виправдана» — її доля вже визначена Богом, який вирвав її із земних умовностей.
Іншими особливостями лютеранства є визнання лише двох таїнств: Хрещення та Причастя. У лютеранській церкві зберігся єпископат, у храмах дозволяються ікони та розп'яття, але їм приділяється небагато уваги. Центральне місце в богослужінні займає проповідь.
Спрощуючи, не можна говорити про єдину лютеранську церкву, оскільки існує кілька церков або підгалузей, що виникли з лютеранського руху. Сьогодні гілка лютеранства поступово починає вливатися в решту євангелічного (протестантизму), тоді як існує лютеранський рух (пов'язаний з традицією Англіканської Високої Церкви), який рухається ближче до католицизму, як це було з самого початку. У лютеранстві також є харизматичні рухи відродження, які активно діють в Африці.
Догматика Основні ідеї лютеранського богослов'я, які здебільшого відповідають євангельській вірі, можна коротко висловити у трьох латинських формулах: Sola gratia (тільки благодаттю): тільки Христос може виправдати нас. Справи, включаючи церковні таїнства та будь-які інші види людського намагання, не є причиною спасіння людини. Христос помер за нас, і через Нього, через віру, ми врятовані, щоб ніхто не вірив, що він врятований своїми заслугами, і не хвалився своїми ділами. Тому спасіння — справа виключно Божої благодаті (Ефесян 2:8-10). Sola scriptura (тільки Писанням): єдиним джерелом одкровення й основою християнської доктрини є Святе Письмо Старого і Нового Завітів. Sola fide (тільки вірою): тільки віра, через благодать Божу, рятує нас. Жодні справи не можуть врятувати нас, лише віра. Апостол Павло каже: «Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. Правда бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою» (Римлян 1:16-17).
Лютеранська доктрина Лютеранське вчення суттєво відрізняється та протиставляється католицизму, а також має розбіжності з іншими євангелічними конфесіями.
Таїнства: Для лютеран Христос встановив два обряди: хрещення і євхаристію згідно зі Святим Письмом. Однак лютерани практикують й інші чотири таїнства, такі як конфірмація, помазання хворого, шлюб і священний сан, які, згідно з Апологією Ауґзбурзького сповідання, можуть називатися обрядами, але розуміються дещо інакше, ніж таїнства, встановлені самим Христом. Ікони: Лютерани допускають ікони як данину традиціям, але не ведуть поклоніння. Літургія: Лютерани мають історичну літургію, що походить з дотридентської меси, і майже у всіх випадках вона більш консервативна, ніж католицька літургія. У деяких регіонах, що мають достатній вплив пієтизму і протестантизму, існує певна схожість в обрядовій частині із сучасними формами поклоніння в інших євангельських церквах. Одяг та звичаї: Особливістю, що передалася від католицизму, є одяг, який носять деякі пастори: альби, палантини, чаші, ряси і т. д. На відміну від католицьких священників, лютеранські пастори можуть одружуватися та мати сім'ї. Конфесійні лютерани продовжують зберігати, згідно з традиційним тлумаченням Святого Письма і Священного Передання, суворо чоловіче пасторське висвячення. Однак інші лютерани, більш схильні до прогресивного руху та ліберального богослов'я, висвячують жінок у священники у своїх інститутах. Протестантські уявлення про спасінняУ таблиці узагальнено класичні погляди трьох протестантських вірувань стосовно спасіння.ТемаКальвінізмЛютеранствоАрмініанствоЛюдська воляТотальне розпуство: Людство має «вільну волю», але воно перебуває в рабстві гріха, поки не буде «перетворено».Первородний гріх: Людство має вільну волю щодо «благ і майна», але гріховне за своєю природою і не здатне зробити свій внесок у власне спасіння.Тотальне розпуство: Людство має свободу від бажання, але не «свободу від гріха», якщо тільки це не забезпечується «благодаттю прощення».ВибірБезумовна благодатьБезумовна благодатьУмовний вибір про спокутування з урахуванням передбаченої віри чи зневіри.Виправдання та викупленняВиправдання лише вірою. Різні погляди на ступінь спокути.Виправдання для всіх людей, досконале у смерті Христа і чинне лише через віру.Виправдання стало можливим для всіх через смерть Христа, але відбулося тільки при виборі віри в Ісуса.КонверсіяМонергічна, через засоби благодаті, непереборна.Монергічна, через засоби благодаті, стійка.Синергізм, що чинить опір завдяки спільній благодаті вільної волі.Завзятість та відступництвоНепохитність праведників: вічно обрані у Христі неодмінно будуть наполегливо перебувати у вірі.Відступ можливий, але Бог дає євангельську надію.Збереження обумовлено продовженням віри у Христа; з можливістю остаточного відступництва.
Історія
Поширення у північній частині Європи Лютеранство поширилося по всій Скандинавії в XVI столітті, оскільки монарх Данії-Норвегії (водночас правитель Ісландії та Фарерських островів) і монарх Швеції (водночас правитель Фінляндії) прийняли лютеранство. Через балтійсько-німецьке та шведське правління лютеранство також поширилося в Естонії та Латвії.
Врешті з 1520 року в Копенгагені регулярно проводилися лютеранські богослужіння, попри те, що Данія-Норвегія офіційно залишалася католицькою. За правління Фредеріка I (1523—1533), який спочатку обіцяв переслідувати лютеран, невдовзі відбулись перші перетворення, чим правитель доєднався до політики захисту лютеранських проповідників та реформаторів, найзначнішим з яких був Ганс Таусен.
За правління Фредеріка лютеранство значно поширилося у Данії. На відкритих зборах у Копенгагені, на яких був присутній король Крістіан III в 1536 році, народ кричав: «Ми стоятимемо на боці святого Євангелія і не хочемо більше таких єпископів». Син Фредеріка, пізніший Крістіан III, був відкритим лютеранином, що завадило йому зайняти престол після смерті батька 1533 року. Однак після перемоги в громадянській війні, що відбулася після виступу, в 1536 році став королем Крістіан III, який під час власного правління продовжив просувати Реформацію в країні.
Конституцією, на якій має лежати Дансько-норвезька церква, згідно з Церковною ординацією, було «Чисте слово Боже, яке є Закон і Євангеліє». У ньому не згадується Ауґзбурзьке віросповідання. Священники повинні були добре розуміти Писання, щоб проповідувати і пояснювати Євангеліє і послання своїм громадам.