Ма́ртін Лю́тер (чернече ім'я — АвгустинТкаченко Р. (Не) «только Писание»: исследование соотношения Священного Писания и Священного Предания как источников богословия у Мартина Лютера в контексте исторического развития западной церковной традиции // Філософська думка: Спецвипуск Sententiae IV (2013) «Герменевтика традиції та сучасності у теології та філософії» ISSN 0235-7941. — С. 154—180. / С. 161. Мартин Лютер в творческом сознании Пушкина // Временник Пушкинской комиссии: Сб. науч. тр. / РАН. Истор.-филол. отд-ние. Пушкин. комис. — СПб.: Наука, 2004. — Вып. 29. — С. 53—68. / С. 58.) (; 10 листопада 1483, Айслебен — 18 лютого 1546, Айслебен) — німецький священик, теолог, письменник, автор гімнів, професор і колишній . Лютер був основоположною фігурою протестантської Реформації, а його богословські переконання складають основу лютеранства. Його широко вважають однією з найвпливовіших постатей у західній та християнській історії.
Лютер народився в Айслебені та був висвячений на священика в 1507 році. Він згодом відкинув кілька вчень та практик тогочасної Римо-католицької церкви, зокрема погляди на індульгенції та папську владу. Лютер ініціював міжнародні дебати з цього питання у своїх працях, таких як «Дев'яносто п'ять тез», автором яких він був у 1517 році. У 1520 році Папа Лев X вимагав, щоб Лютер зрікся всіх своїх творів, і коли Лютер відмовився це зробити, відлучив його від церкви в січні 1521 року. Пізніше того ж року імператор Священної Римської імперії Карл V засудив Лютера як злочинця на Вормському рейхстагу. Коли Лютер помер у 1546 році, його відлучення від церкви Левом X все ще діяло.
Лютер навчав, що виправдання не заробляється жодними людськими діями, намірами чи заслугами; радше, воно отримується лише як безкоштовний дар Божої благодаті через віру віруючого в Ісуса Христа. Він вважав, що добрі справи є необхідним плодом живої віри, частиною процесу свяченняSchreiner, Thomas R. (15 September 2015). Faith Alone---The Doctrine of Justification: What the Reformers Taught…and Why It Still Matters. Zondervan Academic. p. 40. ISBN 978-0-310-51579-1. Luther insists that good works cannot be understood as the cause or ground of justification. McGrath summarizes Luther's position, «works are a condition, but not a cause of salvation.» The word «condition» is acceptable if one understands works as the fruit or evidence of justification.. Теологія Лютера оскаржувала авторитет і посаду папи та єпископів, навчаючи, що Біблія є єдиним джерелом божественно об'явлених знань про ЄвангелієEwald M. Plass, What Luther Says, 3 vols., (St. Louis: CPH, 1959), 88, no. 269; M. Reu, Luther and the Scriptures, (Columbus, Ohio: Wartburg Press, 1944), 23., та протистояла священству, вважаючи всіх охрещених християн святим священствомLuther, Martin. Concerning the Ministry (1523), tr. Conrad Bergendoff, in Bergendoff, Conrad (ed.) Luther's Works. Philadelphia: Fortress Press, 1958, 40:18 ff.. Тих, хто ототожнює себе з цим, а також з ширшими вченнями Лютера, називають лютеранами, хоча Лютер наполягав на християнських або євангельських (німецькою: evangelisch) як єдиних прийнятних назвах для осіб, які сповідують Христа.
Переклад Біблії німецькою мовою, зроблений Лютером, зробив її значно доступнішою для мирян, що мало величезний вплив як на церкву, так і на німецьку культуру. Він сприяв розвитку стандартної версії німецької мови, додав кілька принципів до мистецтва перекладуFahlbusch, Erwin and Bromiley, Geoffrey William. The Encyclopedia of Christianity. Grand Rapids, MI: Leiden, Netherlands: Wm. B. Eerdmans; Brill, 1999—2003, 1:244. та вплинув на написання англійського перекладу, Біблії Тіндейла. Його гімни вплинули на розвиток співу в протестантських церквахBainton, Roland. Here I Stand: a Life of Martin Luther. New York: Penguin, 1995, 269.. Його шлюб з Катаріною фон Бора, колишньою черницею, заклав модель для практики шлюбу між священнослужителями, дозволивши протестантському духовенству одружуватися.
У двох своїх пізніших працях, таких як , Лютер висловлював рішуче антисемітські погляди, закликаючи до вигнання євреїв та спалення синагог. Ці праці також були спрямовані проти римо-католиків, анабаптистів та християн-антитринітаристівSchaff, Philip: History of the Christian Church, Vol. VIII: Modern Christianity: The Swiss Reformation, William B. Eerdmans Pub. Co., Grand Rapids, Michigan, US, 1910, page 706.. Лютер безпосередньо не виступав за вбивство євреївMartin Brecht, Martin Luther (Minneapolis: Fortress Press, 1985—1993), 3:336., однак деякі історики стверджують, що його риторика заохочувала антисемітизм у Німеччині та появу, століттями пізніше, нацистської партіїGrunberger, Richard. The 12-Year Reich: A Social History of Nazi Germany 1933—1945 (NP:Holt, Rinehart and Winston, 1971), 465..
Біографія
Мартін Лютер народився в Айслебені в багатодітній побожній родині. Батько був шахтарем мідних копалень Мансфельда. З п'яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно, був дуже вразливою людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його батьки і вчитель били за найменшу провину. У 14 років батько послав його на подальше навчання до Магдебурга, а потім до Айзенаха. У 1501 році Лютер вступив до Ерфуртського університету.
Одного разу, переживши велике потрясіння під час грози, він просив порятунку у Святої Анни і дав обітницю піти у ченці. Проти волі батька Мартін переступив поріг монастиря августинців, де у 1507 році був висвячений на священника. Взимку 1510—1511 років Лютер з іншим монахом-августинцем здійснив прощу до Риму, який вразив його фальшивою побожністю місцевого духовенства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повернувся додому і продовжив навчання. У 1512 році захистив докторську дисертацію у Віттенберзькому університеті.
Реформаторство
18 жовтня 1517 року папа Лев Х випустив буллу про відпущення гріхів і продажу індульгенцій з метою «Сприяння побудові храму св. Петра і порятунку душ християнського світу». Лютер вибухнув критикою ролі церкви в порятунку, яка виразилася 31 жовтня 1517 року в 95 тезах. Тези були також відправлені єпископу Бранденбурзькому і архієпископу Майнцькому. Відомо, що виступи проти папства були і раніше. Однак вони мали дещо інший характер. Очолені гуманістами виступи проти індульгенції розглядали проблему з погляду людяності. Лютер же критикував догми, тобто християнський аспект вчення. Чутки про тези поширилися блискавично, і Лютера викликали в 1519 році на суд і на Лейпцизький диспут, куди він з'явився, попри долю Яна Гуса. У диспуті Лютер висловив сумнів у справедливості й непогрішності католицького папства. Тоді Папа Римський Лев X наклав на Лютера анафему, у 1520 році буллу прокляття склав П'єтро з дому Аккольті (католицька церква планує його «реабілітувати»). Лютер публічно спалив у дворі Віттенберзького університету папську буллу «Exsurge Domine» про анафему і в зверненні «До християнського дворянства німецької нації» оголосив, що боротьба з папським засиллям є справою всієї німецької нації.
Перекладені з латини німецькою і видрукувані великим тиражем тези несподівано зробили великого розголосу в суспільстві, його підтримали такі самі вільнодумці як і він — лицарського стану Ульріх фон Гуттен, науковець європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіпп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка додала Лютеру впевненості, й він відмовився на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Ба більше, він поставив під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев X своєю буллою від 15 червня 1520 року пригрозив йому відлученням від Церкви і дав 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння, і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекав на коронацію папою, видав едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. У багатьох містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати були кинуті у вогонь, що справило велике враження на публіку. Тим не менше у Лютера лишилося багато прихильників, і у відповідь на той акт студентство Віттенберга спалило католицькі книжки і серед них «Кодекс канонічного права». Присутній при цьому Лютер кинув у вогонь папську буллу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним прокляттям, блискавично поширилася по всій Німеччині, наробило ще більше враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не залишилося нічого іншого, як відлучити єретика від Церкви, і він здійснив це 3 січня 1521 року. Одночасно Карл V Габсбург скликав у Вормсі рейхстаг і викликав туди Лютера 18 квітня 1521 року. Від нього вимагали зректися своїх поглядів, але Лютер у ввічливій формі відмовився це зробити. Уже після його від'їзду рейхстаг оголосив Лютера поза законом, але він на той час за допомогою курфюрста Фрідріха вже встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом «лицаря Йорга». Тут, а пізніше у Віттенберзі він переклав німецькою мовою Біблію і піклувався організацією лютеранських громад, які виникли всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок у розвиток німецької мови — Біблія стала зрозуміла простим людям, хоч Лютер не дотримувався якогось одного діалекту німецької мови й широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчив цю титанічну працю. Жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років вийшло понад 400 її видань.
За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес Реформації набрав силу. Демонструючи свій розрив з католицькою церквою, багато священників почали одружуватися, деякі цивільні особи зважилися виконувати обряд Причастя, а вірні — нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йшла як «зверху», так і «знизу». Поступово виникла загроза соціальних заворушень, і Лютер вийшов з підпілля у Віттенберзі, щоб пом'якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а з другого, не наражати на небезпеку прихильних до нього курфюрстів, допомога яких була йому потрібна. Тим часом у Римі папський престол обійняв Адріан VI, який розглядав процес Реформації як кару Божу за гріхи і намагався прийти до примирення з Лютером.
У цей час у Німеччині лицарство здійняло повстання, а в 1525 році почалася Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагався переконати його у хибності насильницького шляху, але марно. Мюнцер звинуватив його в тому, що він зрадив загальну справу, а він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об'єднаними зусиллями феодально-княжої аристократії повстання було придушено, і Мюнцер потрапив до рук ворога. Через кілька днів його стратили після нелюдських катувань.
За іншою версією, під час Селянської війни 1524—1526 років Лютер виступив з різкою критикою бунтівників, написавши «Проти вбивчих і грабіжницьких зграй селян» (), де назвав розправу з винуватцями заворушень богоугодною справою.
Проте Реформація продовжилася мирним шляхом, однак у цій ситуації в 1525 році 42-річний Лютер зробив несподіваний крок — він одружується з 26-річною колишньою черницею Катаріною фон Бора, яка два роки перед тим втекла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і дійсно, багато ченців і священників його наслідували, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя.