Ґабріель Моно (; 7 березня 1844, Енґувіль — 10 квітня 1912, Версаль) — французький історик і публіцист.
Пропрацювавши деякий час у архівах Флоренції, Моно присвятив себе вивченню історії. З 1880 року був викладачем у паризькій Вищій нормальній школі. Видав твори та праці з історії Меровінгів (1872—1885), Каролінгів (1898) та ін.
З 1872 Габріель Моно був одружений з Ольгою (1850—1953), молодшою дочкою Олександра Герцена.
Моно переклав монографію про Хлодвіга «Geschichte der Frankischen Könige Childerich and Chlodovech» (Геттінген, 1857) і помістив безліч статей в журналі «», одним із засновників якого він був.
Видання
«Allemands et Français» (Париж, 1872), «Études critiques sur les sources de l'histoire mérovingienne» (1872-85), «Jules Michelet» (1875), «De la possibilité d'une réforme de l'enseignement supérieur» (1876), «Les origines de l'historiographie à Paris» (1878), «Bibliographie de l'histoire de France» (1888), «Les maîtres de l'histoire. Renan, Taine, Michelet» (1894), «Portraits et suvenirs» (1897), «Études critiques sur les sources de l'histoire carolingienne» (1898).
Примітки
Посилання
Габріель Моно у «Ревю історик»
Моно Габриель // Велика Радянська Енциклопедія: [30 т.] /Гл. ред. А. М. Прохоров . — 3-тє вид. — М. : Радянська енциклопедія, 1969—1978.