Кінда () — арабська середньовічна держава в центрі Аравійського півострова. Тривалий час боролася спочатку з Сабейським царством, а потім — з Лахмідами.
Назва Кінда — ім'я з неоднозначним значенням, і історики мають кілька версій щодо його походження. Найвідоміша легенда полягає в тому, що їх так назвали, тому що їхній предок, Саур, «канда» (відкинув) благословення свого батька, тобто він був невдячний за нього. Історики не пояснили природу цього благословення, яке Саур відкинув, що призвело до того, що його рід був названий на його честь. Це особливо актуально, оскільки написи, які згадують «родину Саура», стосуються їхньої гілки — правителів Кар'ят Фав — а не всього племені.
Окрім цього припускають, що Кінда означає найвищу точку гори, що підтверджується описом Плінія Старшого про них як про тих, хто мешкав біля джерела гори. У бедуїнських племен було частим отримання своєї назви на честь якось місцевості (джерела, гори, долини тощо), де вони мешкали. У будь-якому разі, неможливо бути впевненим, оскільки назва давня, і не було знайдено жодних оригінальних джерел писемності, які б пояснювали її значення.
Історія З V ст. до н. е. були частиною племінного союзу Кахлан в південній Аравії. Тривалий час займалася охороною торговельних шляхів. Резиденцією кіндитів було селище Кар'ят. Кіндити внаслідок розпаду Кахланського союзу десь наприкінці I ст. сформували племінне утворення Кінда в ваді ед-Давасір, на межі з Ель-Ямамою. Поділялося на дві основні гілки: бану муавія аль-акрамін, серед яких була правляча родина (відома також як бану-саур, сауриди), та бану-ашрас, яка в свою чергу поділялася на дві частини: сакун та Сакасік. Першим шейхом (вождем) був Муавія ібн Мутрі. З початку до середини II ст. за часів Рабіа Зу'ал Саура і його сина Муавії велися запеклі війни з Сабейським царством. Надалі з Хім'яром укладається союз, спрямований проти СабиBeeston, A. F. L. (1986). "Kinda — The relations of Kinda with Saba and Himyar". In Bosworth, C. E.; van Donzel, E.; Lewis, B. & Pellat, Ch. (eds.). The Encyclopaedia of Islam, Second Edition. Volume V: Khe–Mahi. Leiden: E. J. Brill, p. 120.
У середині III століття кіндський володар Малік бен Бадд брав участь поході Імру'л-Кайси бен Ауфа, правителя масіджитів, на Маріб в Сабейському царстві. Але внаслідок поразки вимушений був визнати зверхність останнього. Після підкорення Сабейського царства Хім'яром правителі Кінди підкорилися тому, про що свідчить прибуття кіндського володаря Маліка ібн Муавії до хім'ярського царя Шаміра Юхаріша.
У 320-х роках ймовірно Перша Кіндська держава розпалася (цьому сприяло руйнування Марібської греблі, що завдало демографічні та економічні збитки), більшість на чолі із правителем перебралася до центральної Аравії, де очолило союз племен, в який крім них увійшли племена ва'іль, бакр і тагліб.
Першим маліком (царем) Кінди став Худжр (425-458) на прізвисько Акіль аль-Мурар — «той, хто їсть гіркі трави»Olinder 1927, p. 42, який зумів перетворити Кінду на більш міцне державне утворення та важливий центр посередницької торгівлі. При цьому зберігав політичні, торговельні та культурні зв'язки з Хім'яр, визнаючи номінально його зверхністьBamyeh, Mohammed A. (2006). "The Nomads of Pre-Islamic Arabia". In Chatty, Dawn (ed.). Nomadic Societies in the Middle East and North Africa: Entering the 21st Century. Leiden: Brill, p. 40. До середини IV століття кіндиди розпочинали походи в центральну, східну та північно-східну Аравію проти племен або конфедерацій Маадда, Іяда, Мурада та Абд аль-КайсаHoyland, Robert G. (2001). Arabia and the Arabs: From the Bronze Age to the coming of Islam. London and New York: Routledge, p. 49. При цьому вони визнавали владу Абукаріба Асада, маліка Хім'яраOlinder, Gunnar (1927). The Kings of Kinda of the Family of Ākil al-Murār. Lund: Hakan Ohlsson, p. 37.
Сини Худжра — Амр аль-Максур і Муавія аль-Джаун розділили володіння, отримавши владу над Маадду в Неджді (північна центральна Аравія) та володіння з резиденцією в Ямамі (південна центральна Аравія) відповідноShahid, I. (1986). "Kinda". In Bosworth, C. E.; van Donzel, E.; Lewis, B. & Pellat, Ch. (eds.). The Encyclopaedia of Islam, Second Edition. Volume V: Khe–Mahi. Leiden: E. J. Brill, p. 118. Невдовзі проти Амра повстали племена рабії, бакр і тагліб. Незважаючи на допомогу Хім'яру Амр аль-Максур зрештою зазнав поразки й загинувOlinder 1927, pp. 47, 50.
аль-Харіс ібн Амр уклав союз з Візантією, спрямований проти держави Лахмідів. Натомість був визнаний філархом (володарем) арабських племен, передав порт Йотабу. У V ст. Йотаба була відвойована Візантією в жорстоких боях, і всі доходи з торгівлі пішли в імператорську скарбницю. Своєю чергою Кінда стала атакувати кордони імперії. На початку VI століття обидві держави уклали мир, що дало можливість здійснити похід проти Лахмідіві Саліхідів. 500 року було завдано поразки Саліхідам у битві при Барадані, внаслідок чого загинув філарх Зіяд ібн аль-ХабулаShahid, Irfan (1989). Byzantium and the Arabs in the Fifth Century. Washington, D.C.: Dumbarton Oaks Research Library and Collection, p. 263. У 502 році було захоплено лахмідську столицю аль-Хіру. Втім незабаром, отримавши допомогу від перського шаха, Лахміди вигнали Кіндитів. 503 року було надано допомогу візантійцім у битві при НісібісіShahid, Irfan (1995). Byzantium and the Arabs in the Sixth Century: Volume I, Part 1: Political and Military History. Washington, D.C.: Dumbarton Oaks Research Library and Collection, p. 20. Аль-Харіс скористався смертю 513 року лахмідського маліка Імру-ль-Кайса III, виступивши проти молодого маліка Аль-Мунзіра III, якого швидко переміг і захопив ворожу столицю Хіру. Невдовзі погиркався з Діомедом, дуксом Візантійської Палестини. За цим визнає зверність сасанідського шахиншаха Кавада I, погодившись перейти до зороастризму маздакіцького спрямування. Кавад I розраховував зробити аль-Харіса своїм союзником або васалом і тим самим розширити свій вплив на підлеглі аль-Харіса арабські племена. При цьому шаханшах дозволив кіндітам переселитися за Євфрат в область, що примикає до самого Ктесифона, а це свідчить про союзницькі відносини між Кавадом і аль-Харісом. Але невдовзі шахиншах відновив аль-Мунзіра III на лахмідскому престолі і змусив аль-Харіса укласти з останнім угоду, відповідно до якої вони поділили між собою владу над арабами, при цьому аль-Харіс залишив за собою землі за Євфратом.
У 525 році після загибелі аль-Харіса держава фактично розпалася на 4 частини: Асад, Тагліб, Кайс і КінанаShahid 1986, p. 118, де панували сини аль-Харіса. Худжр був призначений над братніми племенами Асад та Кінана з племені мудар, чиї оселі знаходилися в Джабаль-Шаммарі та Тіхамі відповідно. Мадікаріб правив Кайс, гілки якого були поширені по всій північній та центральній Аравії. Салама очолював племена Тагліб та ан-Намір ібн Касіт, а також гілки Саад ібн Зайдманат та Ханзала племені тамім. Усі племена Салами жили на північному сході Аравії, поблизу Сасанідського царства. Шурахбіл контролював Бакр, частини Таміму та Рібаб, усі, крім останнього, жили між Джабаль-Шаммаром, східною Аравією та долиною Євфрату; рібаб мешкав у південній частині центральної АравіїOlinder 1927, p. 74. Разом з тим Аксум завдав тяжкої поразки Хім'яру. Все це разом політично та економічно послабило Кінду. Плем'я асад повстала проти Худжра, який зрештою зазнав поразки і загинувOlinder 1927, pp. 81–82. Водночас почалася боротьба за владу між синами аль-Харіса — Саламою і Шурахбілем, в якій бл. 530 року останній зазнав поразки і загинув у битві при аль-Кулабі (нижня течія Євфрату)Olinder 1927, p. 82.
У 528 році почалася нова війна з Лахмідами. Але тепер Кінда оборонялася, для чого було укладено новий союз з Візантією. Того ж року кіндитські війська зазнали нищівної поразки. У 529 році візантійці перестали допомагати у війні з Лахмідами. Саламу було вигнанено племенем тагліба, що підкорилося Лахмідам. Салама втік до бакридів, що вступили у війну з аль-Мунзіром III, маліком лахмідів. Невдовзі він помер чин загинув. Спроби «царя» Імру аль-Кайса об'єднати Кінду та протидіяти ворогові виявилися зрештою невдалими — у період між 540 і 547 роками царство кіндитів було остаточно знищено Лахмідами. Кіндити на чолі із Амром ібн Абі-Карібом повернулися до Хадрамауту, де залишалася частина їхніх одноплемінників на чолі із Мадікарібом ібн Муавією. З останнім воював спочатку Амр ібн Абі-Каріб, а потім Амр ібн Язид (онук Шурахбіля), але зрештою перемогу здобув Мадікаріб. Тут підкорилися знову державі Хім'яр. Останній значний кіндідтський правитель Абр аль-Джабр наприкінці 550-х років намагався за допомогою сасанідського війська захопити Ємен, але невдало.
Територія Охоплювало землі від півдня до центра (Неджд та частина Хіджазу) Аравійського півострова, кордони сягали узбережжя до Перської затоки, Червоного моря, частина Синайського півострова, Акабської затоки, частина Палестини та Месопотамії.
Устрій Являло військову демократію, яка об'єднувала значні групи осілих, напівкочових і кочових арабів, проте внутрішні зв'язки в ній були не міцними. Суспільство в царстві Кінда знаходилося на межі переходу від докласових до класових відносин. Опорні пункти кіндітів перебували в постійних поселеннях, що слугували центрами торгівлі.
Релігія Спочатку сповідували поганство. Вважається, що божеством-покровителем був Кальde Lara, Juan (2024). "Qaryat al-Fāw/Qaryatum dhāt Kāhilim: On the identity of the god Kahl". Arabian Archaeology and Epigraphy. 35 (1): 145. Пантеон також включав інших божеств, таких як Шамсde Lara, Juan (2024). Matthew, Johnson; José c., Carvajal López (eds.). "The mrzḥ of Qaryat al‑Fāw: The frescoes and their Egyptian connections". Papers from the Fifty-sixth Meeting of the Seminar for Arabian Studies Held in Aarhus 4–6 August 2023. 53 (1): 52–78. Навернення хім'яритських царів до юдаїзму наприкінці V століття призвело до навернення кіндітів до юдаїзму. На початку VI ст. вони прийняли християнство за панування аль-Харіса. Найважливіший арабський християнський напис доісламського періоду вшановує будівництво церкви в Аль-Хірі дочкою аль-Харіса ібн Амра ХіндShahid 1986, p. 119.
Культура Розмовляли давними південноаравійськими мовами і застосовували південноарабську абетку.
Джерела Пиотровский М. Б. Южная Аравия в раннее средневековье. Становление средневекового общества / Отв. ред. П. А. Грязневич. — М.: Издательство Наука. Главная редакция восточной литературы, 1985. — 224 с. Korotayev A.; Klimenko V.; Proussakov D. «Origins of Islam: Political-Anthropological and Environmental Context». Acta Orientalia Academiae Scientiarum Hungaricae. 53 (3–4): 243—276. Robin, Christian Julien. Les rois de Kinda (фр.) // Arabia, Greece and Byzantium. Cultural Contacts in Ancient and Medieval Times. — Riyadh: King Saud University, Department of History, 2012. — P. 59—129.