Арабська мова (اللغة العربية; al-luġa 'l -ʿarabiyya) — семітська мова північноарабської групи, яка сама класифікується як центральносемітськаFaber, A. (1997). “Genetic sub-grouping of the Semitic languages.” In R. Hetzron, ed., The Semitic languages: 3–15. London., що походить із Аравійського півострова, де виникла між I і IV століттям серед арабів. Арабська є найпоширенішою семітською мовою, нею розмовляють у західній Азії і північній Африці близько 240 мільйонівL'arabe (2010) осіб як рідною та ще 50 мільйонів як другою. Класичну арабську мову — мову Корану — обмежено використовують з релігійною метою мусульмани всього світу (загальна кількість 1,57 млрд осіб)Mapping the global Muslim population. A Report on the Size and Distribution of the World's Muslim Population. October 2009 .
Писемність на основі арабського письма (напрямок якого справа наліво). Арабська є офіційною та робочою мовою Генеральної Асамблеї та деяких інших органів Організації Об'єднаних Націй (ООН); а також офіційною мовою всіх арабських держав (в Іраку — разом із курдською). Крім того є однією з офіційних мов Ізраїлю, Чаду, Еритреї, Джибуті, Сомалі, Коморських островів та невизнаного Сомаліленду.
Види Сьогодні розрізняють три основні види арабської мови: Класична (або середньовічна, якою написано Коран). Літературна (яку використовують мас-медіа та політики арабських країн). Розмовна (або побутова, яка поділяється на багато різновидів та діалектів, поширених у різних регіонах арабського світу).
Арабська мова та Іслам Арабська мова тісно пов'язана з Ісламом, бо нею (в класичному варіанті) написано Коран. Водночас арабською мовою розмовляють араби-християни, араби-юдеї та іракські мандеї. Більшість мусульман у світі не розмовляють арабською мовою як рідною, проте багато з них можуть читати та цитувати оригінальний текст Корану. Серед неарабських мусульман переклади Корану зазвичай супроводжують оригінальним арабським текстом.
Історія
Давньоарабська мова стосується зразків доісламської арабської мови, які збереглися незалежно від редакцій арабських граматиків. Арабська мова залишалася чисто розмовною мовою незадовго до виникнення ісламу, тому не мала окремої писемності. Носії давньоарабської мови використовували «запозичені» письменності для тих рідкісних випадків, коли писали арабською мовою. Найдавніший напис арабською мовою зроблено сабейським письмом і датується І ст. до н.е. Досі знайдено лише кілька свідчень про перехідну форму набатейського арамейського алфавіту, який розвинувся в арабське письмоMacdonald, M. C. A. (2004). “Ancient North Arabian.” In R. Woodard, ed., The Cambridge encyclopedia of the world’s ancient languages: 488–533. Cambridge.Macdonald, M. C. A. (2008). “Old Arabic (Epigraphic).” In K. Versteegh, ed., Encyclopedia of Arabic language and linguistics, vol. 3: 464–77. Leiden..
Кілька доісламських арабських текстів (переважно поезія та проза, що називаються Айям аль-Араб) також датуються VI і VII ст. (деякі дослідники припускають датування з V ст.), але були записані та, можливо, стандартизовані лише у VIII та IX ст. арабськими граматиками. Тому їхні свідчення менш чіткі, ніж у епіграфічної давньої арабської мови. На основі мови доісламської поезії, з деякими рисами з Корану та іншими з мовлення деяких бедуїнських джерел, авторитетні граматичні норми класичної арабської мови були розроблені протягом другої половини VIII ст. Поряд із класичною мовою, яка незабаром набула престижу мови, що вивчається, збереглися місцеві діалектиKlein, K. M. (2012). Arabic and old Arabic. The Encyclopedia of Ancient History..
Арабська мова поділяється на південноарабську та північноарабську. Самі північноарабські мови складаються з давньопівнічноарабської (яка засвідчена п'ятьма діалектами: тайманітським, даданітським, сафаїтським, ісмаїтським та самудським) та арабської мови, яка охоплює давню арабську, класичну арабську та середньоарабську, а також арабські народні діалектиMacdonald, M. C. A. (2009). “Reflections on the linguistic map of Pre-Islamic Arabia.” In M. C. A. Macdonald, ed., Literacy and identity in Pre-Islamic Arabia: Chapter III: 28–79. Burlington, VT..
Також серед найдавнішіх зразків арабської мови, що дійшли до нашого часу є хаські написи у східній Саудівській Аравії, датовані VIII ст. до н. е. Вони належать до протоарабського періоду (давньопівнічноарабська мова) й виконані не сучасним арабським письмом і не набатейським варіантом, а епіграфічним арабським муснадом. Друга за давниною збережена пам'ятка належить до VI ст. до н. е. — це ліх'янські тексти із південно-східної Саудівської Аравії та самудські тексти, знайдені у різних частинах Аравії та Синайського півострова (попри назву вони не пов'язані з самудом). Далі йдуть сафаїдські написи початку I ст. до н. е. та багато арабських особистих імен у набатейських написах (щоправда написані арамейською мовою).
Приблизно з II століття до н. е. з'являються написи (у Кар'ят-аль-Фаві), які вже відносять не до протоарабського, а до передкласичного періоду. В IV ст. від н. е. виникають арабські королівства лахмідів у Південному Іраку, гасанідів у південній Сирії та Царство Кінда у центральній Аравії. Звідти дійшли деякі значимі зразки доісламської арабської поезії та доісламські арабські написи власне арабським письмом.
Із зародженням ісламу мова поширилася усім сучасним арабським світом завдяки арабським завоюванням сусідніх земель з метою поширення Ісламу. В середньовіччі арабська мова була основною мовою науки в ісламському світі, який переживав тоді золоту добу. Завдяки цьому чимало арабських слів перейшли до європейських мов.
Упродовж століть мова постійно змінювалася, що втім мало відображалося на письмі, бо короткі голосні звуки (які найчастіше зазнавали історичних змін), окрім як у Корані майже не використовують у тексті. Класична (висока) арабська мова сьогодні не є рідною мовою арабів. Однак і тепер, зі зміненим словниковим складом її використовують у всіх газетах та книгах за винятком Тунісу, Марокко та частково Алжиру, де арабська мова розділяє роль літературної мови з французькою.
Найближчими спорідненими до неї мовами є іврит та арамейська мова. Перша граматика арабської мови належить перському лінгвісту (араб. سیبَوَیْه) (п. 796).
Розмовна
«Розмовною арабською» називають сукупність різновидів мови, поширених в арабському світі, які насправді суттєво відрізняються від літературної мови. Розрізняють арабську в межах та арабську за межами Аравійського півострова, а також «осілі різновиди» та «кочові різновиди» (останні є консервативнішими, вони поширені серед бедуїнів). Всі різновиди, поширені за межами Аравійського півострова (якими розмовляють більшість носіїв арабської мови), містять спільні між собою риси, що втім відрізняють їх від класичної арабської мови. Це привело дослідників до думки про існування діалекту типу койне, який виник протягом одного-двох століть після арабських завоювань і поширився на завойовані землі. (Ці риси різною мірою притаманні також арабським діалектам всередині Аравійського півострова. Загалом аравійські діалекти різноманітніші, аніж ті, що за межами півострова, проте перші є недостатньо досліджені.)
Всередині неаравійських діалектів найбільшою є відмінність між неєгипетськими півінічноафриканськими діалектами (особливо марокканською арабською) та іншими. Зокрема марокканська арабська є майже незрозумілою для носіїв арабської на схід від Алжиру (хоча зворотне розуміння існує завдяки значній популярності єгипетських фільмів та інших медіа).
Одним із чинників диференціації діалектів є вплив корінних мов, якими розмовляли на завойованих землях до приходу арабів: найчастіше він виражений низкою запозичених слів, хоча іноді цей вплив помітний у порядку слів та вимові звуків. Втім головним чинником, що спричинив значну кількість діалектів, є зміна значень класичних форм. Наприклад, іракське aku, левантійське fīh та північноафриканське kayən означають «є» (), і всі походять від класичних арабських форм (yakūn, fīhi, kā'in відповідно), проте сьогодні звучать зовсім по-різному.
Сьогодні розрізняють п'ять основних груп діалектів: аравійські, сирійські, єгипетські, іракські та магрибські (Північна Африка).
Приклади
Різновиди Я люблю багато читати. Коли я пішов до бібліотеки, Я знайшов лише цю стару книгу. Я захотів прочитати книгу про історію жінок у Франції. Класична арабська (вжив. лише у літургіях та поезії) ʾanā ʾuḥibbu l-qirāʾata kaṯīran ʿindamā ḏahabtu ʾilā l-maktabati ʾajid ʾillā hāḏā l-kitāba l-qadīma ʾurīdu ʾan ʾaqraʾa kitāban ʿan tārīḫi l-marʾati fī-farānsā Арабська літературна ʾanā ʾuḥibb al-qirāʾa kaṯīran ʿindamā ḏahabtu ʾilā l-maktabah lam ʾajid ʾillā hāḏā l-kitāb al-qadīm kuntu ʾurīd ʾan ʾaqraʾ kitāb ʿan tārīḫ al-marʾa fī-farānsā Марокканська Туніська Єгипетська Ліванська Іракська Аравійська Bassiouney, 2009, p. 21. Кувейтська
Койне
Існує багато рис, які притаманні більшості сучасних діалектів за межами Аравійського півострова (див. різновиди арабської мови). Через це американський мовознавець зі Стенфордського університету Чарлз Ферґюсон зробив висновок, що ці діалекти розвивалися не нарізно, а разом, утворюючи койнеFerguson, Charles (1959), «The Arabic Koine», Language 35 (4): 616—630.. Нижче подано риси цього койне, які об'єднують усі сучасні діалекти за межами Аравійського півострова Втрата іменниками двоїни (граматичного числа) — за винятком іменників із послідовним утворенням множини (пор. утворення множини неістот жіночого роду). Зміна а на і в багатьох афіксах (наприклад, префікси неминулих часів ti- yi- ni-; wi- «і»; il- «(означений артикль)»; суфікс жіночого роду -it в неузгодженому означенні). Втрата у слабких дієслів закінчення w (які зливаються з дієсловами, що закінчуються на y). Перебудова жіночих дієслів, наприклад ḥalaltu «я розв'язав» → ḥalēt(u). Перетворення окремих слів lī «мені», laka «тобі», тощо на суфікси-клітики без напрямку на об'єкт. Певні зміни у кардинальній системі чисел, наприклад ḫamsat ʾayyām → ḫams tiyyām, де деякі числівники мають особливу множину із префіксом t, а числівники від 13 до 19 — виразний ṭ (наприклад, ḫamṣṭaʿšar «п'ятнадцять» < ḫamsat ʿašar). Втрата жіночого елатива (порівняльного відмінка). Прикметникові множини від форми kibār «великий» → kubār. Зміна прикметникового суфікса (нісби) -iyy на → -i. Деякі лексичні зміни, наприклад jāb «приносити» < jāʾ bi- «приходити з (кимось)»; šāf «бачити»; ʾēš «що» (чи подібні); illi «(відносний займенник)». Злиття /ɮˤ/ та /ðˤ/.
Групи діалектів Головними групами діалектів є: Єгипетська арабська. Нею розмовляють бл. 80 млн осіб у Єгипті. Це один із найзрозуміліших варіантів арабської, що спричинено значним поширенням єгипетських фільмів та телешоу в арабському світі. Схожими різновидами мовами розмовляють у Судані. Магрибська арабська. Сюди відносять марокканський, алжирський, , туніський та лівійський діалекти, якими загалом розмовляють бл. 75 млн осіб у Марокко, Західній Сахарі, Алжирі, Тунісі, Лівії, Нігері та західному Єгипті. У цих діалектах відчутні впливи берберських мов. Часто магрибська арабська є важко зрозумілою для носіїв близькосхідних діалектів. Іракська (месопотамська) арабська. Нею розмовляють бл. 29 млн носіїв у Іраку, східній Сирії та західному Ірані. Крім того сюди також відносять (бл. 7 млн носіїв у північному Іраку, північній Сирії, північно-західному Ірані та південній Туреччині). Левантійська арабська. Сюди відносять північнолевантійську арабську, південнолевантійську арабську, кіпрсько-арабську і йорданську арабську. Загальна кількість носіїв становить бл. 35 млн осіб у Лівані, Сирії, Йорданії, Палестині, Ізраїлі, Туреччині та на Кіпрі. Аравійська арабська. Нею розмовляють бл. 4 млн осіб головно в ОАЕ, Кувейті, Омані, Саудівській Аравії, Катарі та Бахрейні, а також у іранських провінціях Бушегр та Хормозґан.
Крім того є менші різновиди: Єменська арабська, поширена в Ємені, південній Саудівській Аравії, Джибуті та Сомалі. (19 млн носіїв), поширена у Судані. (9,9 млн носіїв), поширена у Неджі (центральна Саудівська Аравія)