Роди мелосу (; лат. genera melorum, genera modulandi), або тетрахордові роди (), в античній музичній теорії — роди інтервальних структур, які гармоніка подає у вигляді звукорядів в обсязі кварти. Мелодія в античній музиці як правило складалася з тетрахордів одного роду — діатонічного, хроматичного або енармонічного, але також допускалися (принаймні, в теорії) і змішання родів, і перехід із роду в рід. У збережених давньогрецьких мелодіях переважає діатонічний рід.
Характеристика Грецькі теоретики музики розрізняли три роди мелосу: діатоніка (, diatonumЮ. М. Холопов пропонував передавати як «діа́тон»), хроматика (, chroma) і енармоніка (, також ; enarmonium, також harmonia)За Холоповим також «ена́рмон», наприклад, див. у книзі: Музыкально-теоретические системы. Учебник. М., 2006, с.70.. Від енармоніки слід відрізняти енгармонізм — явище, властиве мажорно-мінорній тональності, з її опорою на рівномірну темперацію. «Першим і найдавнішим з родів слід вважати діатоничний, оскільки людська природа натрапила на нього першим; другий — хроматичний; третій же і найвишуканіший ( букв. „найвищий“ або „найважливіший“) — енармонічний, — він був останнім і сприйняття ледь звикло до нього з великими труднощами» (Аристоксен).
Як ядро інтервальних систем теорія розглядає тетрахорд; складніші інтервальні системи розглядаються як похідні від нього.
Критерієм для відмінності одного роду мелосу від іншого служило чуттєве сприйняття двох найменших інтервалів тетрахорду як «згущення» або «скупченості» (). У теорії енармоніка і хроматика вважалися «пікноновими» родами (сума найменших інтервалів менша від третього), діатоніка — «апікноновим» (будь-який з інтервалів усередині тетрахорду не більший від двох інших, разом узятихРівності між сумою двох нижніх і верхніх інтервалів тетрахорду бути не може, оскільки кварту, як надчасткове (епіморне) відношення, не можна поділити навпіл порівну (без уведення ірраціональних значень величин інтервалів).).
Конкретні значення інтервалів (виражених у вигляді відношень чисел) у тетрахордах трьох родів не були строго закріплені в теорії, але змінювалися від одного музичного вчення до іншого (пор., напр., описи тетрахордів у Філолая, Архіта, Аристоксена, Птолемея). Арістід Квінтіліан («Про музику», гл. 9), Нікомах («Посібник з гармоніки», гл. 12) і Боецій («Основи музики», кн. 1, гл. 21) спрощено подають три роди мелосу так:
діатонічний тетрахорд складається з двох цілих тонів і півтону. хроматичний тетрахорд складається з «трипівтону» (, ; пізніше semiditonus, «півдитон»; від кінця Середньовіччя — «мала терція») і двох півтонів. енармонічний тетрахорд складається з дитону (ditonus; від кінця Середньовіччя — «велика терція») і двох дієс (dieses). Діатон дещо суворіший і природніший [від інших]; хрома ж відступає від, так би мовити, природного розтягування і пом'якшується; звуки енармону підігнані один до одного найкраще. Всього існує п'ять тетрахордів: нижчих, середніх, з'єднаних, відокремлених, вищих [звуків]; і у всіх них мелодія діатонічного роду проходить через півтон, тон і тон — спочатку в одному тетрахорді, потім (знову через півтон, тон і тон) в іншому, і так далі. Тому й кажуть «діатон» — тобто ніби проходить через тон і ще через тон. Хрома ж, що грецькою означає «колір», є ніби першою зміною згаданого [природного] розтягування; вона співається через півтон, півтон і три півтони — адже будь-який консонанс кварти складається з двох тонів і півтону (втім, неповногоТобто не рівно півтон; у своїх трактатах Боецій неодноразово показує, що цілий тон 9:8, як і будь-яке надчасткове (епіморне) відношення, не можна поділити порівну на 2 частини (в раціональних числах).). Назване слово «хрома» виводиться зі шкірного покриву, який, змінюючись, набуває іншого кольору. Енармон же, тобто «найзлагодженіший»Прикметник , утворений від + , буквально означає «гармонійний», «злагоджений»., называється так, тому що у всіх тетрахордах співається через дієсу (дієса — це половина півтону), дієсу і дитон. В аристоксеніків (послідовників Аристоксена) діатоніка і хроматика розглядалися в кількох «відтінках» («хроях», ); в енармоніці відтінків не було. Частини тону (півтони і дієси) описувалися як рівні «музично-логічні» величини, які запросто можна додати:Роды мелосу Аристоксена наведено в реконструкції Птолемея, де кварта вважається рівною 60 частинам, цілий тон — 24 частинам, півтон — 12 частинам; у Клеоніда — вдвічі менші числа. українською грецькою й латиною інтервали усередині тетрахорду м'яка діатоніка 12 + 18 + 30 напружена (синтонічна) діатоніка 12 + 24 + 24 тонова хроматика 12 + 12 + 36 полуторна (геміольна) хроматика 9 + 9 + 42 м'яка хроматика 8 + 8 + 44 енармоніка 6 + 6 + 48 У Птолемея немає поняття відтінків роду, будь-який структурний різновид мелосу іменується словом «рід». Наприклад, діатонічний тетрахорд він описав у таких структурних різновидах: українською грецькою інтервали усередині тетрахорду діатон м'який 8: 7 10: 9 21:20 діатон твердий (напружений, синтонічний) 10: 9 9: 8 16:15 діатон рівний (вирівняний) 10: 9 11:10 12:11 діатон тоновий (середній) 9: 8 8: 7 28:27 діатон дитоновий (двотоновий) 9: 8 9: 8 256: 243 Відтінки не змінюють суті роду. Незалежно від злегка відмінних числових відносин модальні функції тетрахорду залишаються незмінними, а етос роду описується як єдиний і самототожний. Зокрема,Вид хроми як такої зберігається доти, поки відчувається хроматичний етос (). У кожного з родів свій шлях до сприйняття, нехай навіть використовується не один-єдиний поділ тетрахорду, а багато. Ясно, що рід залишається незмінним, при тому що розміри [інтервалів] змінюються; рід не змінюється до певної межі разом зі зміною інтервальних величин, а залишається самим собою; а якщо він залишається собою, то залишаються незмінними і функції () звуківМіж іншим, з цієї цитати абсолютно очевидно, що т. зв. «зонна теорія» існувала, принаймні, за 2300 років до М. О. Гарбузова.. Питання вживаності (частотності) окремих відтінків у античній музиці, яке стояло вже в стародавні часи і донині залишається дискусійним, навряд чи колись буде вирішене остаточно, зважаючи на нечисленність збережених нотних пам'яток і бідність інших історичних свідчень. Безсумнівно, що тетрахорд, описаний у Птолемея як «дітоновий діатон» (два піфагорійських цілих тони + ліма), був найдавнішим і базовим — у таких самих числах його можна знайти вже у Філолая, пізніше — в знаменитій космічній гамі (в «Тімеї») Платона, у Псевдо-Евкліда (Sectio canonis), Ератосфена й у багатьох інших античних авторів, аж до Боеція. Тетрахорд саме цієї структури, саме в цих числах став основним для конструювання октавної діатонікиТочніше, міксодіатоніки — з двома b, круглим (відповідає нинішньому сі-бемолю) і квадратним (відповідає нинішньому сі). в середньовічній Західній Європі. Твердий відтінок діатоніки став прообразом чистого ладу для музичної теорії Дж. Царлино.
Рецепція Хроматичний і енармонічний роди мелосу неодноразово також використовувалися — в специфічних формах — протягом усієї історії західноєвропейської музики. В кінці Середньовіччя їх узяв на озброєння італійський музичний теоретик Маркетто Падуанський. У епоху Відродження роди мелосу активно впроваджував у практику Нікола Вічентіно, причому хроматика й енармоніка в його трактуванні набули особливого статусу «зарезервованої» для вишуканого слуху музики (musica reservata):[Багато панів і людей благородного походження, особливо в славному місті Феррарі, де я зараз перебуваю] дійсно розуміють, що (як доводять стародавні письменники) хроматична і енармонічна музика заслужено була зарезервована (riserbata) для іншого використання, ніж музика діатонічна. Остання, придатна для повсякденного слуху, виконувалася на публічних святах у громадських місцях. Перша ж, придатна для вишуканого (букв. «очищеного») слуху, застосовувалася в ході приватних розваг панів і князів, для гідної хвали видатним особам і героям. Поняття родів мелосу не зникло і з настанням Нового часу. У XVIII столітті ним (), наприклад, користувався .
Мікрохроматику, як подальший розвиток енармоніки, також використовували французькі композитори кінця XVIII — середини XIX століть Рейха і Галеві.
У XX столітті хроматика й енармоніка набули розвитку в музиці І. О. Вишнеградського, А. Хаби, А. Пуссера та інших авангардистів.
Вчення про роди мелосу лягло в основу вчення про роди інтервальних систем у вченні про гармонію Ю. М. Холопова.
Див. також Вид консонансу
Примітки
Джерела та їх переклади сучасними мовами A.M.T.S. Boetii de musica institutione libri quinque. Leipzig, 1872. Karl von Jan. Musici scriptores graeci. Recognovit prooemiis en indice instruxit Carolus Janus. Leipzig, 1895. Die Harmonielehre des Klaudios Ptolemaios, hrsg. v. Ingemar Düring. Göteborg, 1930. Aristoxenus. Elementa harmonica, ed. R. da Rios. Roma, 1954. Aristides Quintilianus on Music in Three Books. Translation <…> by Thomas J. Mathiesen. New Haven, 1983. Greek Musical Writings. Volume II: Harmonic and Acoustic Theory, edited by Andrew Barker. Cambridge, 1989. Аристоксен. Элементы гармоники. Издание подготовил В. Г. Цыпин. М., 1997 (т.1), 1998 (т.2).
Література Martin L. West. Ancient Greek Music. Oxford, 1992. Thomas J. Mathiesen. Apollo's Lyre. Greek Music and Music Theory in Antiquity and the Middle Ages. Lincoln & London, 1999. Ю. Н. Холопов. Гармония. Теоретический курс. М., 2003. Музыкально-теоретические системы. Учебник для историко-теоретических и композиторских факультетов музыкальных вузов. М., 2006. Б. Л. ван дер Варден. Пробуждающаяся наука. Математика Древнего Египта, Вавилона и Греции. М., 2006. Palisca C. Humanist revival of the modes and genera // Music and ideas in the sixteenth and seventeenth centuries, ed. by T. Mathiesen. Urbana: University of Illinois Press, p. 71-98.