Гатне

Гатне́ — село у Фастівському районі Київської області. У селі Гатному було знайдено скелет мамонтаУнікальний він тим, що єдиний на території України цілий, а не зібраний з останків різних особин, як його популярний побратим з Музею природи НАНУ. Навіть у Росії самий відомий, «березовський» мамонт, знайдений на Колимі на початку XX ст., з такою гордістю експонований в Санкт-Петербурзі і пропіарений в радянських підручниках,— більшою мірою муляж і майстерна робота реставраторів.

Вчені всього світу протягом століття мріяли знайти цілого мамонта. А коли в 1977 р. в льодах Магадана знайшли труп мамонтеняти — майже цілий, про це одразу ж дізнався весь світ. Знахідку назвали Дмитриком, визначили навіть його страхувальну вартість в 10 млн фунтів стерлінгів. У той час як в Києві ще 29 років до цієї події, у 1948 р., місцеві геологи знайшли дорослого цілого мамонта і скромно поставили в своєму університеті. kiyany.obozrevatel.com/news/2009/3/19/52867.htm , що зараз перебуває на експозиції в Палеонтологічному музеї в м. Києві, Південне передмістя.

Історія Історична дата утворення села — 1169 рік.

У селі до 1930-х років існувала цегляна Покровська церква, збудована 1908 року.

Умовний розподіл території Село складається з Красниці, Серединки, Кучанщини, Градини, Шляхової, Дібровки, Кургану, Копилової, Доброго Дуба, Прусової.

Своєю чергою кожна частина села поділяється на кутки:

Красниця — Багирів, Яровий, Кажанів, Костишин, Шкільний і Перемога; Серединка — Багів, Дубників, Носачів, Дзюбів, Шинків; Кучаншина — Маширів, Батухів, Польовий; Шляхова — Бобрів, Карачунів, Дібровів; Копилова — Садовий, Янчукір, Бобків.

Історія села за регіонами Добрий Дуб Північна околиця села має назву Добрий Дуб. Урочище Добрий Дуб було добре відоме Київським князям. Ця назва не раз згадується у багатьох історичних документах, починаючи від часів князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. А також в актах XVIII—XIX ст., при встановленні меж між монастирськими володіннями земель, «… почавши оть кринице Днепреца дорогою Гатенською до долина Журавлици й до Доброго Дуба при Журавлице жь. Журавлицею в речку Гатенку, вниз до гребла Шахравского, дальше до Туровой долиньї».

Підтвердженням того, що це дійсно урочище Доброго Дуба, є запис у «Рукописе Софиевского Собора» від 1701 р. за № 322. «… вище пня дубового, спаленого уже к самой дорозе троха в ґрунт», що підтверджує дійсно місце знаходження Доброго Дуба. Був у східних слов'ян язичницький бог Доброт — бог захисник, оборонець подорожніх, бог створення добра. За уявою це божество нібито жило в дубі. Якості, приписувані божеству, яке жило у дубі, пізніше були перенесені на дуб. Внаслідок цього відбулася трансформація назви. Дерево стало божеством — деревом, призначеним для ритуальних обрядів і почало називатися Добрим Дубом.

Це дерево — тотем (святе дерево) невідомо коли і ким посаджене, росло на перетині доріг понад тисячу літ. Воно було орієнтиром для подорожніх і предметом для поклоніння язичницьким богам (Перуну, Дажу, Велесу, Берегині та ін.). Тут було місце для відпочинку, розваг і забав. Вважалося, що в креслатому Дубові з покрученими гілками й стовбуром у три обхвати й недосягаючим вершком жив бог Доброт. Тому-то йому поклонялись всі подорожні й мешканці довкілля. Кожен приносив пожертву і благав у бога для себе і дітей здоров'я, удачі та обереги, добра і сімейного благополуччя. Землероби просили дощів, урожаю, відвернення лиха від них і худоби, а дівчата краси й щастя. За міфом цей Дуб Перун обсмалював блискавицями три рази в століття. Після цього на ньому сяяли золотисті жолуді й бриніли квіти. З-під його коріння вибивало джерело «цілющої води, а поруч достигало жито, пшениця й всяка пашниця, стриміли у землі рала й плуги». Після того, як засох Дуб, зупинялися тут на відпочинок прочани, які йшли на прошу до Києво-Печерської Лаври. Пили й умивалися джерельною водою, відпочивали на траві.Тепер тут зберігається мальовничий куточок з двоприточним ставком, рідкостоєм вільхи, верболозу, кущі калини, де весною не замовкає пташиний спів та жаб'ячий скрегіт. Довкола добротні будинки, а далі тягнуться лани пшениці та овочів, переткані дубовими лісосмугами, за якими видніються масиви Теремки. Так, як і півтори тисячі років тому, за часів Кия, тут живуть люди, ходять у Добрий Дуб по чисту джерельну воду, яка була і є першою необхідністю для всього живого.

Курган

Урочище Курган простягається від східної околиці села до масиву Теремки Києва. На широкому полі за Дібровкою (Рощею), біля озер Циганового та Пастушою височіли могили-кургани періоду ранньої бронзи й скіфських поселень. Тут відбувалися ратні історичні події, де залишились могили під назвою «Вовчі могили» (пізнішого часу) як свідки про боротьбу наших далеких предків за право жити на цій землі.

«Вовчі могили» — це могили-кургани дуже давнього поховання. Знаходяться на північний захід від села на 500 м; 500 м від Окружної дороги без під'їзду до них. Могильник складається з трьох могил, оточений невисоким, ледве помітним валом, а з півдня виритим широким заходом до могил. Могили тепер стоять розриті. «Вовчі могили» і скіфські могили-кургани стали свідками досить великого проміжку часу в історії країни. Це підтверджують дослідження їх професором В. Б. Антоновичем ще в 1874 р. Дуже давні кургани були розриті й розорані. До революції були тут дарчі борщепринагідні землі Микільсько-Пустинного монастиря.

Знахідки свідчать про дуже давні поселення перехідного періоду від кам'яного до залізного. Це могильник трипільської культури. Він був пограбований — цінні золоті вироби і прикраси не збереглися. У післявоєнні роки від могил залишилась лише назва. За Дібровкою й насипом забудовується частина урочища Курган. Між потічками Теремця та Гатенки поля зернових, кормових та овочевих культур, які підходять до самого Кібернетичного центру НАН України. Ця територія простягається від околиць села Гатне (заболоченої низинки), від урочища Лубків, аж до Теремків і до Жулянських полів. Тепер цей масив відведено по генплану села на ділянки під забудову, де виростають красиві котеджі сучасної архітектури.

Грядина

На південному сході обабіч асфальтованої дороги, ближче до Чабанів, розкинулось урочище Грядина. Походить воно від слова грядка-ділянка для вирощення різних овочевих культур та зернових. У минулому значна частина урочища, від потічка Гатенки, називалася Грудки. На цій частині росли дубові ліси, а решта — вкрита посівами зернових культур.

У минулому наші пращури випалювали ліс під ділянки сільськогосподарських культур. Стовбури дерев використовували для будівництва житла та різних речей широкого вжитку: діжі для тіста, барила, діжки і т. д. Коріння викорчовували і спалювали. Попіл змішувався з ґрунтом і після дощу утворювалися грудки. Ґрунт через деякий час ставав кращим. Але назви «Грядина» і «Грудки» були паралельні в одному урочищі. З часом вони злилися-трансформувалися в одну — «Грядина — велика грядка».

Тепер тут ростуть яблуневі і грушеві садиЦе писалося на початку 1990х років. Станом на 2018 ніяких садів там давно нема. Гіпермаркет Мегамаркет і суцільні новобудови. Частина Грядини відведена під забудову. Урочище змінює свій вигляд. Протягом 1995—1999 рр. виросли дво-, триповерхові котеджі красивої сучасної архітектури з новими асфальтованими освітленими вулицями.

Теремки

Теремки — старовинне поселення на одному з численних шляхів сполучення з містом Києвом. Сьогодні на ньому збудовано один з найкращих і найкрасивіших мікрорайонів міста.

Назва Теремки походить від назви будинків «теремів».

У минулому тут була прекрасна природа. Росли змішані ліси стелилися зелені шовкові трави. Сріблом виблискували озера, ставки. У лісах було багато всякої звірини та птахів.

Поблизу цього урочища проходила дорога від Трипілля через Дерев'яну, Обухів, Нещерів, через заплави Стугни, Безрадичі, Дмитровичі, Підгірні, Ходосіївку, Лісники, Пирогів, Феофанію, Сераково (Хотів) на Теремки, Добрий Дуб (Гатне), Крюківщину, Петрівське (Куликівське) й Білогородку на Червенський шлях. Далі дорога ішла з Києва на південь.

Ці шляхи за Київської Русі мали величезне значення для спілкування торговців, взаємозв'язків між поліськими й степовими слов'янськими племенами, між князівськими володіннями. По них проходили ратні походи князів, на них відбивали навали кочівників.

Біля дороги зупинялися подорожні, що йшли в Києво-Печерську лавру на прощу, князі, бояри, дружинники, посли, мисливці. Тут і було побудовано перший дім «терем». Це великий будинок, двоповерховий з піддашшям, навколо оточений високою огорожею з брамою. Такі будинки слугували для відпочинку та ночівлі подорожніх. Біля них поселялась обслуга, яка займалась землеробством, скотарством, не раз терпіла від набігів кочівників.

Урочище Теремки знаходиться на крайній південній околиці міста Києва на вододілі у верхів'ях потічків Желані і Теремця.

У Теремках здавна селилися люди, ще до християнства. В Іпатівському літописі за 1115 р. згадується урочище під Києвом Теремець. Мабуть це було велике селище в той час.

Чабани

У минулому це урочище біля лісу використовувалося для випасання худоби. Людей, які пасли отари овець, називали чабанами. Слово чабан тюркського походження. В урочищі спочатку будували тимчасове житло, а потім уже будували постійне житло біля дороги (для пастухів-чабанів).

Назва урочища прижилась і до хутора.

Селище міського типу Чабани (1971 р.) розташоване на південь від міста на 16-му км автостради Київ — Одеса. Воно знаходиться за масивом Теремки обабіч старого Васильківського шосе на витоку Шварнівського потічка. Навколо нього села: Новосілки, Хотів, Віта Поштова, Гатне, Теремки.

Згадується воно десь на початку XII століття при розмежуванні земельних володінь Микільсько-Пустинного (с. Гатне) та Києво-Печерського (с. Хотів) монастирів.

На початку XX ст. в час Столипінської реформи та будівництва нової Васильківської дороги на Київ, на хутір переселялись селяни з Гатного, Хотова, Віти Поштової.

Красниця

Західна частина села складається з 5-ти кутків: Кажанівського, Костишеного, Бачирівського та Догівського. Вони розміщені на території двох стародавніх городищ Красного і Ярового. Повз них проходив найдавніший шлях-дорога з Києва на південь. Ця дорога йшла з Києва, що знаходився на Старокиївській горі по рівнинках нинішніх вулиць Володимирській, Тарасівській, Залізничній та Гайдара, потім вбрід через річку Либідь по Солом'янці, Чоколовці до Желані, десь через середню течію, поміж болотцями Желані й жилок Дніприка, Журавлиці й до Доброго Дуба. Тут перетиналась із другим важливим шляхом від Дніпра на Захід — до Червенського краю і Польщі. Проходила вона через заболоті річок Добродубівки й Гатенки мимо городищ. На цьому перетині, біля двопритокового озерця, зупинялися і вклонялися Доброму Дубові, який ріс на перетині доріг.

В одному з літописів за 1169 рік згадується про поселення: «…На гатяхь по дорозе на Киев… на Желаньи у Доброго Дуба». Мабуть, люди поселялись по балці понад Добродубівським потічком з чисто джерельною водою на природно захищених пагорбах. На одному із них є ознаки древнього городища.

Пагорб площею 1,5 км² з рівною поверхнею висотою в 30—35 м, оточений з трьох сторін річечкою Гатенкою та притоками Красною й Костишеною, називається Красницею, що походить від слова Красне і означає гарне місце. А місце, де було городище, називається Красниця. Так назва городища перейшла на назву місця, де воно було розташоване — Красне-Красна (назва притоки Гатенки) трансформувалось в назву — Красниця.

Турова долина

З находиться на західній околиці села, де сходяться із струмками чотири балки — Гатненська, Крюківщинська, Турінська та Шварнівська. Тут зливаються річки Сіверка та Гатенка й утворюється річечка Віта (нині ставок). «Турова божниця»Припущення знаходилась на схилах Костишинового пагорбка (нині дачі). В минулому тут у вибалках і байраках на луговинах водилось багато диких тварин, серед них бики-тури (самці дикої степової корови), на яких полювали місцеві мисливці і навіть кияни.