' П'єр I (; 1311 — 19 вересня 1356) — французький військовий діяч й дипломат часів Столітньої війни, 2-й герцог Бурбонський, великий камергер Французького королівства.
Життєпис Походив з роду Бурбонів, гілки Капетінгів. Старший син Людовика I, герцога Бурбонського, та Марії д'Авен. Народився 1311 року. Про молоді роки замало відомостей. 1336 року оженився на представниці династії Валуа. З початком Столітньої війни діяв спочатку в Гієні. 1339 року брав участь у поході Жана де Маріні, єпископа Бове, на Бордо, що завершився невдало.
1341 року був учасником походу Жана Нормандського на Бретань. Того ж року після смерті батька успадкував герцогство Бурбон. 1342 року представляв французького короля на інтронізації папи римського Климента VI в Авіньйоні. Того ж року разом з Раулем I де Брієнном, графом О, вдерся до Бретані, де відзначився при захопленні міст Нант, Оре, Шантосе, Каркеффу. 1343 разом з Юмбером II, дофіном В'єннським представляв Францію на перемовинах в Авіньйоні з англійськими посланцями. Проте перемовини завершилися без результату.
1345 року призначається королівським лейтенантом (намісником) Лангедоку. Йому протистояв англійський військовик Генріх, граф Дербі, який захопив Бержерак. П'єр де Бурбон перетворив захоплений Ангулем в свою базу, де збирав війська. Захопив фортеці Вільфранш і Міремонт. Втім невдовзі англійці здобули перемогу над французами в битві біля Обероше. Після цього герцог Бурбон спрямував зусилля на допомогу фортеці Ла Реоль, яку взяв в облогу Генрі Дербі. У 1346 році розташувався на зимові квартири в Ажені. Навесні зібрав нове військо в Тулузі, з яким рушив на Бордо. На шляху приєднався до герцога Жана Нормандського, що взяв в облогу важливу фортецю Егійон. Втім останнього було відкликано, оскільки англійський король Едуард III вдерся на північ Франції. 1346 року брав участь у битві при Кресі, де дістав поранення.
В липні 1347 року брав участь у мирних перемовинах з англійцями, що ні до чого не привели. 1354 року разом з кардиналом Гі Булонським представляв французького короля в перемовинах з Карлом II, королем Наварри, внаслідок чого останній отримав частину Нижньої Нормандії. 1355 року знову був одним з очільників французької делегації в Авіньйоні на перемовинах з англійцями. Втім перемовини швидко завершилися нічим. Невдовзі домовився про припинення війни між королями Франції та Наварри. Потім домовився про продовження перемир'я з Англією. Але 1356 року знову почалися бойові дії. Брав участь у битві при Пуатьє, де П'єр де Бурбон загинув, намагаючись врятувати короля Франції.
Родина Дружина — Ізабела, донька графа Карла Валуа.
Діти: Людовик (1337—1410), 3-й герцог Бурбон Жанна (1339—1379), дружина Карла V, короля Франції Бланка (1338—1361), дружина Педро I, короля Кастилії Бонна (1340/1342-1402), дружина Амадея VI, графа Савойського Катерина (1342—1427), дружина Жана VI, графа д'Аркур і д'Омаль Маргарита (1344—1416), дружина Арно IX д'Альбре, віконта де Тарту, графа де Дре Марія (1347—1401), ігуменя в Пуассі
Генеалогія
Примітки
Джерела Ramsey, Ann W. (1999). Liturgy, Politics, and Salvation: The Catholic League in Paris and the Nature of Catholic Reform, 1540—1630. University of Rochester Press. Nicolle, David (2004). Poitiers 1356: The Capture of a King. Osprey.