Французьке королівствоКраїни світу і Україна//Франція Інститут всесвітньої історії (; середньофр. Royaulme de France; ) — історіографічна назва, що надавалась різним політичним утворенням на території Франції в середньовічний та ранньомодерний період. Королівство було однією з наймогутніших держав Європи й великою державою з часів Високого середньовіччя. Королівство стало однією з перших європейських колоніальних держав з колоніальними володіннями по всьому світу.
Королівство постало у 843 році як Західне Франкське королівство (), утворене на західній частині Каролінзської імперії згідно з Верденським договором. Гілка династії каролінгів продовжувала правити до 987 року, коли королем був обраний Гуго Капет, який заснував династію капетингів. У період Високого середньовіччя ця територія залишалася відома як Франція (), а її правитель як «король франків» (). У 1190 році першим королем, який почав називати себе «король Франції» (), а не «король франків», став Філіп II Август й він же офіційно прийняв цей титул у 1204 році. Відтоді і аж до скасування монархії в 1792 році під час Французької революції, Французьким королівством постійно правили Капетинги та їхні бічні лінії — Валуа та Бурбони. Протягом двох періодів часу (1284—1328 та 1572—1620 років) Французьке королівство перебувало в персональній унії з Наваррським королівством, після чого установи Наварри були скасовані й вона була повністю анексована Францією (хоча король Франції продовжував використовувати титул «король Наварри» до кінця монархії).
Французьке королівство в середні віки було децентралізованою феодальною монархією. У Бретані та Каталонії (нині входить до складу Іспанії) влада французького короля майже не відчувалася. Лотарингія і Прованс були державами Священної Римської імперії і ще не входили до складу Франції. Спочатку західнофранкські королі обиралися світськими та церковними магнатами, але регулярна коронація старшого сина правлячого короля за життя його батька встановила принцип чоловічого первородства, який набув кодифікації в Салічному законі. Під час пізнього середньовіччя суперництво між династією Капетингів, правителями Французького королівства та їхніми васалами — домом Плантагенетів, які, окрім великих спадкових територій у Французькому королівстві, також правили Англійським королівством як частиною їхньої конкуруючої з Францією Анжуйської імперії, призвело до багатьох збройних конфліктів. Найвідомішим з них є низка конфліктів, відомих як Столітня війна (1337—1453), під час якої королі Англії претендували на французький престол. Вийшовши переможцем із зазначених конфліктів, Французьке королівство згодом намагалось поширити свій вплив на Італію, але зазнала поразки в Італійських війнах (1494—1559 років) від Іспанії та Священної Римської імперії.
З початком Нового часу Французьке королівство ставало дедалі більш централізованим. Французька мова почала витісняти інші мови з офіційного вжитку й монарх розширив свою абсолютну владу, хоча адміністративна система (Старий режим) залишалась урізніманітнена історичними та регіональними відмінностями в оподаткуванні, правовому, судовому та канонічному провадженні, а також місцевими прерогативами. Релігійно Франція стала розділеною між католицькою більшістю та протестантською меншиною (гугенотами), що призвело до серії громадянських воєн — Релігійних війн (1562—1598). Релігійні війни завдали шкоди Франції, але тріумфальна перемога над Іспанією та Габсбурзькою монархією в Тридцятилітній війні знову перетворила Францію на наймогутнішу державу континента. У XVII столітті за правління Людовика XIV королівство стало домінуючою культурною, політичною та військовою силою Європи. Одночасно Франція створила свою першу колоніальну імперію в Азії, Африці та Америці. Перша французька колоніальна імперія на своєму піку в 1680 році займала понад 10 000 000 квадратних кілометрів і стала на той час другою за величиною імперією у світі після Іспанської імперії. Колоніальні конфлікти з Великою Британією призвели до втрати більшої частини французьких північноамериканських володінь до 1763 року. Французьке втручання у Війну за незалежність США допомогло забезпечити незалежність нових Сполучених Штатів Америки, але було витратним і малорезультативним для самої Франції.
Французьке королівство прийняло письмову конституцію в 1791 році, але через рік монархія була скасована і замінена Першою французькою республікою. Монархія була відновлена іншими великими державами в 1814 році й проіснувала (за винятком «Ста днів» у 1815 році) до Французької революції 1848 року.
Політична історія
Західне Франкське королівство
Середньовіччя ознаменувалося нескінченною боротьбою за владу у Франкському королівстві між франкськими династіями.
Карл Великий, що правив з 768 по 814 рік, припинив внутрішні розбрати й значно розширив кордони свого королівства, а у 800 році був оголошений королем Священної Римської імперії. Протягом останніх років правління Карла Великого на північні та західні кордони Франкського королівства стали все активніше нападати скандинавські вікінги.
Після смерті Карла Великого в 814 році його спадкоємці не змогли зберегти політичну єдність і імперія почала розпадатись. Після розділення імперії між трьома внуками Карла Великого згідно з Верденським договором 843 року, каролінги продовжували утримувати трон у всіх трьох новостворених країнах: Західному, Середньому (Лотарингії) та Східному Франкському королівстві, при цьому Карл Лисий правив Західним Франкським королівством, ядром того, що з часом перетворилось у Французьке королівство.
У 869 році, після смерті бездітного Лотара II, Карл Лисий також був коронований королем Лотарінгії, але за Мерсенським договором (870) був змушений поступитися більшою частиною Лотарінгії своєму брату, королю Східного франкського королівства Людовику Німецькому. Карл зберіг за Західним Франкським королівством басейни річок Рона і Маас (включаючи міста Верден, В'єнн і Безансон), але був змушений передати Рейнланд з Аахеном, Мецом та Тріром до складу Східного Франкського королівства.
Високе Середньовіччя
Після смерті в 987 році останнього представника династії Каролінгів Людовика V Лінивого, трон у Західно-Франкському королівстві посів Гуго Капет (правив в 987—996 рр.), герцог Франконський та граф Паризький, який заснував династію Капетингів. Разом із своїми бічними гілками, династіями Валуа і Бурбонів, Капетинги правили Францією понад 800 років.
Старий порядок залишив новій династії безпосередній контроль над невеликою частиною середньої Сени та прилеглими територіями, тоді як могутні територіальні лорди, такі як графи Блуасські в X—XI ст. накопичили великі територіальні володіння, сформовані завдяки вдалим шлюбам і через приватні домовленості з меншими дворянами про захист і підтримку.
В IX—X століттях тривали активіні вторгнення вікінгів до внутрішніх районів королівства по руслам Луари, Сени та інших річок. Під час правління Карла Простакуватого (898—922) скандинавським норманам на чолі з Ролло було надано дозвіл оселитись вздовж Сени, нижче за течією від Парижа, в регіоні, який став відомий як НормандіяJim Bradbury. The Capetians: Kings of France, 987—1328 (2007).Stuart Airlie, «Review article: After Empire‐recent work on the emergence of post‐Carolingian kingdoms.» Early Medieval Europe (1993) 2#2 pp: 153—161..
Територія навколо нижньої Сени стала джерелом постійних проблем після того, як герцог Нормандії Вільгельм Завойовник в 1066 році захопив Англійське королівство і став за межами Франції (де він ще номінально підлягав короні) рівними королю за своїм статусом.
Нащадок Вільгельма, перший англійський король з династії Плантагенетів Генріх II успадкував Англійське королівство та Нормандське герцогство від матері, а також Анжуйське, Турське і Менське графства від батька. В 1152 році він одружився з колишньою королевою Франції, герцогінею Аквітанською Алієонор, яка правила більшою частиною земель південно-західної Франції. Після перемоги над заколотом під проводом Алієнор та її синів, Генріх ув'язнив Алієнор, зробив герцогство Бретань своїм васалом і фактично створив Анжуйську імперію, до якої входила більша частина західної Франції, яка за розміром значно перевищувала землі, що залишались під контролем французьких королів. Однак суперечки між нащадками Генріха щодо поділу його французьких територій у поєднанні з довготривалою відсутністю в королівстві Річарда Левове Серце та невдалим протистоянням його брата Іоана Безземельного з королем Франції Філіппом II Августом, дозволили останньому відновити вплив Французького королівства на більшу частину материкових територій Анжуйської імперії. Після перемоги Франції в Битві при Бувіні у 1214 році, англійські монархи зберегли владу лише в південно-західному герцогстві Гієнь.
У XI ст. попри тяглі війни з Англійським королівством настав час відродження економіки і процвітання наук. В той самий час країна втягнулась в Хрестові походи — священні війни, яку вела Католицька церква з нехристиянськими народами Палестини та Близького Сходу.
Пізнє Середньовіччя і Столітня війна
Смерть Карла IV у 1328 році без спадкоємців чоловічої статі поклала край головній лінії Капетингів. За Салічним законом корона не могла передаватись через жінок (дочкою Філіпа IV була Ізабелла, сином якої був Едуард III Англійський), тому трон перейшов до Філіппа VI, сина Карла Валуа. Це, на додаток до тривалої суперечки щодо прав на Гасконське герцогство на півдні Франції, а також відносин між Англією та фламандськими суконними містами, призвело до Столітньої війни 1337—1453 років. У наступному столітті відбулися нищівні війни, селянські повстання (Селянське повстання 1381 р. в Англії і Жакерія 1358 р. у Франції) та зростання націоналізму в обох країнах.
Втрати населення протягом Столітньої війни були дуже значними, зокрема через чуму (Чорна смерть, зазвичай вважається спалахом бубонної чуми), яка прийшла з Італії в 1348 році, швидко поширюючись долиною Рони. а звідти по більшій частині країни: підраховано, що населення сучасної Франції в 18–20 мільйонів на момент декларації податку на вогнище 1328 року скоротилося через 150 років на 50 відсотків або більше.
Відродження і Реформація Доба Відродження відзначалася появою потужних централізованих інституцій, а також розквітом культури (значні впливи на яку надходили з Італії)Джеймс Рассел Мейджор, Репрезентативні установи у Франції епохи Відродження, 1421—1559 (1983 р.).. Королі побудували сильну фіскальну систему, яка посилила владу короля і дозволила йому створювати армії, що значно переважали армії місцевої знатіМартін Вульф, «Фіскальна система Франції ренесансу» (1972).. В країні, особливо в Парижі, постали сильні традиції в літературі, мистецтві та музиці. Переважаючим стилем був класичнийФіліп Джон Ярроу, «Літературна історія Франції: Франція Ренесансу 1470—1589» (1974)Анрі Цернер, «Відродження мистецтво у Франції: винахід класицизму» (Фламмаріон, 2003).
У 1539 році Франциск I видав указ Вілле-Котре, який в значній мірі був результатом роботи канцлера Гійома Пойє. Указ впорядковував низку державних, судових і церковних питань. Найвідоміші статті указу 110 і 111 закликали використовувати французьку мову в усіх правових актах, нотаріально посвідчених договорах та офіційному законодавстві.
Італійські війни