Імперська служба праці (нім. Reichsarbeitsdienst, RAD) — організація в націонал-соціалістичному Третьому Райху. «Закон про імперську службу праці» був прийнятий 26 червня 1935 року. У § 1 (2) говорилося: "Усі молоді німці обох статей зобов'язані служити своєму народові в імперській службі праці". Згідно § 3 (1): «Фюрер і райхсканцлер визначають кількість військовозобов'язаних, які підлягають щорічному призову, і встановлюють тривалість терміну служби». Спочатку юнаків призивали на трудову повинність на шість місяців, від початку Другої світової війни до служби була залучена і жіноча молодь.
Імперська служба праці була складовою економіки в націонал-соціалістичній Німеччині та частиною націонал-соціалістичної освіти. Після заколоту 20 липня 1944 року і подальшої передачі командування резервною армією до Ваффен-СС, службою було призначено 6-тижневу базову військово-стрілецьку підготовку, задля скорочення терміну навчання військ. Штаб-квартира RAD була розташована в Берлін-Ґруневальді.
Ідея та заснування Ідея «обов'язкової жіночої служби» не є новим явищем епохи націонал-соціалізму, вона вже обговорювалася в Німеччині буржуазним жіночим рухом перед Першою світовою війноюJohannes Steffen: Notstandsarbeit – Fürsorgearbeit – Pflichtarbeit – Freiwilliger Arbeitsdienst. Die öffentlich geförderte bzw. erzwungene Beschäftigung in der Weimarer Republik – 1918/19 bis 1932/33. (Manuskript) Bremen, Juni 1994..
Ідею загальнонаціональної обов'язкової трудової повинності націонал-соціалістичні правителі запозичили у Болгарії, яка вже в 1920 році запровадила обов'язкову трудову повинність, на яку щороку призивали 30 % вікової групи населення для виконання суспільно корисних робіт. Болгарський приклад наслідували в Німеччині як консервативні, так і ліві кола; особливо популярними були ефекти «громадянського виховання» та «фізичної підготовки»Wolf Oschlies: Der Reichsarbeitsdienst (RAD). RAD – Jugend mit dem Spaten . Arbeitskreis „Zukunft braucht Erinnerung“. 15. Oktober 2004, überarbeitet am 8. Juli 2017.
У Німеччині уряд Брюнінга запровадив «Добровільну трудову службу» (FAD) влітку 1931 року, з ціллю зменшення високого рівня безробіття, спричиненого світовою економічною кризою. Це нововведення не мало значного ефекту; створені табори були частково використані як воєнізовані тренувальні табори для антиреспубліканських сил.
Праві партії, зокрема НСДАП, неодноразово вимагали обов'язкову трудову повинність від початку економічної кризи; таким чином, FAD був не в останню чергу поступкою правимJohannes Steffen: Notstandsarbeit – Fürsorgearbeit – Pflichtarbeit – Freiwilliger Arbeitsdienst. Die öffentlich geförderte bzw. erzwungene Beschäftigung in der Weimarer Republik – 1918/19 bis 1932/33. (Manuskript) Bremen, Juni 1994, S. 83 ff..
Надзвичайний декрет від 5 червня 1931 року був покликаний просувати FAD на Райхскомісаріат з питань праці (заснований в 1927 році). Оскільки той самий декрет спричинив значне скорочення виплат і виключення, особливо молоді до 21 року, "добровільність" FAD від самого початку стосувалася лише тих, хто міг дозволити собі відмовитися від неї. Підпадали під дію FAD громадські роботи та додаткова робота, яка не могла бути надана через іншу програму працевлаштування, а саме - через т.зв надзвичайні роботи. Основна увага приділялася роботам, спрямованим на поліпшення ґрунту, підготовку земельних ділянок для поселень і присадибних ділянок, поліпшення громадського транспорту та покращення здоров'я населення. Роботи могли виконуватися лише громадськими компаніями та об'єднаннями або фондами, які переслідували благодійні цілі. Тривалість роботи для більшості спонсорованих осіб не перевищувала десяти тижнів. До 1933 року половина з робітників була молодшою за 21 рік; у 1932 році FAD була відкрита для жінок. Навіть чверть тих, хто працював, не мали правового статусу, який можна було б порівняти з вільним наймом; понад 75% були звільнені від усіх норм трудового, соціального та колективного права (безправ'я робітників)Johannes Steffen: Notstandsarbeit – Fürsorgearbeit – Pflichtarbeit – Freiwilliger Arbeitsdienst. Die öffentlich geförderte bzw. erzwungene Beschäftigung in der Weimarer Republik – 1918/19 bis 1932/33. (Manuskript) Bremen, Juni 1994, S. 84 ff..
Ще до приходу Гітлера до влади у франконському місті Кобург існував націоналізований табір "добровільної трудової служби" - «Добровільна трудова служба міста Кобург», організована муніципалітетом, який вже перебував під владою НСДАП. У січні 1932 року молодих людей чоловічої статі розмістили в барачному таборі в лісі Вюстенахорн з метою «тимчасового працевлаштування та навчання». Основний керівний принцип: «Ніякої соціальної допомоги без роботи». Таким чином, отримання соціальних виплат було безпосередньо пов'язане з тяжким становищем відповідних людей.
У випадку з Кобургом, частина сум йшла нужденним особам, визначеним міською радою, а решта зараховувалася на ощадний рахунок. Як правило, в середньому 60 чоловіків проводили в таборі півроку. Існувала військова ієрархія, караульна служба, марші, муштра і воєнізована стройова підготовка. Відмова від служби призводила до звільнення. Нацистська пропаганда зробила Кобургську трудову службу відомою по всьому Райху як ідею партії. Багато місцевих політиків з інших муніципалітетів приїжджали з ознайомчим візитом. Однак у вересні 1932 року цей трудовий табір, яким керувала муніципальна воєнізована поліція, був включений до складу Добровільної трудової служби Райху, яка субсидувалася на 90%. Розрахунок спрацював на користь партії, оскільки Кобургський табір навіть допомагав фінансувати муніципальну систему соціального забезпечення. Пізніше його вважали прототипом трудових таборів Третього Райху.Joachim Albrecht: Die Avantgarde des „Dritten Reiches“. Die Coburger NSDAP während der Weimarer Republik 1922–1933. Frankfurt am Main 2005, S. 157.Manfred Weißbecker: .
Адольф Гітлер, щойно призначений райхсканцлером, у своєму першому радіозверненні 1 лютого 1933 року оголосив, що ідея обов'язкової трудової повинності є «наріжним каменем» його урядової програми. 1 березня 1933 року його уповноважений Константін Гірль представив концепцію, яка обіцяла «без зволікань» перетворити фінансовану державою Добровільну трудову службу на «державну трудову службу на добровільних засадах». Різниця для нього полягала у формулюванні, що тепер ця FAD має розвиватися як «окрема райхсверівська організація зі структурою, подібною до Райхсверу». Офіційні структури також мали бути схожими на структури Райхсверу: завдання та офіційні повноваження Державного секретаря Служби праці мали бути врегульовані «таким чином, щоб вони відповідали mutatis mutandis завданням та офіційним повноваженням начальника управління армії в його офіційних відносинах з міністром Райхсверу».
Від самого початку метою було запровадження обов'язкової трудової повинності. Те, що вона не була запроваджена ще в 1933 році, пояснювалося зовнішньополітичними міркуваннями, оскільки кількість призовників, яку можна було очікувати в результаті обов'язкової трудової повинності, була б такою, що могла бути використана у військових цілях. Це призвело б до втручання Конференції з роззброєння в Женеві, яка спочатку була прийнята до уваги німцями. Спочатку служба праці була лише в загальних рисах реорганізована відповідно до їхніх власних ідейKiran Klaus Patel: „Soldaten der Arbeit“. Arbeitsdienste in Deutschland und den USA 1933–1945. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2003, ISBN 978-3-525-35138-3, S. 73 ff..
Однією з очевидних цілей було обійти військові обмеження Версальського договору. Припущення чи навіть повідомлення про те, що в таборах трудової повинності відбувалася військова підготовка, піддавалися цензурі за наказом. 3 серпня 1933 року Міністерство внутрішніх справ Тюрингії написало міським і муніципальним радам та районним відділенням жандармерії: «Поліцейським управлінням доручено утримуватися від будь-яких повідомлень, призначених для громадськості, і взагалі від офіційних оголошень, з яких могло б випливати, що в таборах трудової повинності відбувається військова підготовка».
У рамках процесу «Gleichschaltung» з березня 1933 року почастішали напади на табори примусової праці, якими керували інші організації. СА особливо відзначилася як допоміжна поліцейська сила у здійсненні цих нападів; вона часто була підбурювачем насильницьких вторгнень. Окрім соціал-демократичних інституцій, від таких безчинств страждали також протестантські та католицькі організаціїKiran Klaus Patel: „Soldaten der Arbeit“. Arbeitsdienste in Deutschland und den USA 1933–1945. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2003, ISBN 978-3-525-35138-3..
До серпня 1933 року Gleichschaltung усіх робітничих організацій набув різноманітних форм. Початкові насильницькі дії призвели до "самосинхронізації" та "добровільних" об'єднань. За цим послідували юридичні кроки, які згодом легітимізували і розширили досягнутий статус-кво. Gleichschaltung FAD у 1933/34 році з її перетворенням з державної воєнізованої організації на державну фактично став значною цезурою в історії служб зайнятості в усьому світі. З іншого боку, пізніший легальний Reichsarbeitsdienst, що з'явився в 1935 році, все ще зовні нагадував примусову трудову службу в інших державахKiran Klaus Patel: „Soldaten der Arbeit“. Arbeitsdienste in Deutschland und den USA 1933–1945. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 2003, S. 117 f..
Після приходу до влади нацистського режиму Франц Зельдте, колишній лідер «Штальхельм-Вербанд», був призначений райхсміністром праці, а Константін Гірль був призначений його державним секретарем. В рамках своїх міністерських обов'язків Гірль також отримав завдання сформувати службу добровільної праці. Гірль, який прагнув незалежності для себе і для служби праці, в якій йому відмовили в Райхсміністерстві праці, намагався приєднати організацію до іншого міністерства, де його ідеї могли б бути реалізовані. Це вдалося в 1934 році, коли Вільгельм Фрік, райхсміністр внутрішніх справ, розв'язав йому руки. Після цього Гірль спочатку отримав титул «Райхскомісар з питань добровільної трудової служби», а потім був призначений «Райхсміністром прац» з перетворенням добровільної служби на обов'язкову відповідно до «Закону про Райхсміністерство праці», ухваленого 26 червня 1935 року. Відтоді всі молоді люди чоловічої статі повинні були проходити обов'язкову службу у віці від 18 до 25 років. Окреме положення було передбачене для дівчат; законодавче запровадження їхньої обов'язкової служби відбулося лише у 1939 р. Закон завжди говорив про "всю" молодь, але містив суттєві винятки: Згідно з § 7, винятком був «той, хто має неарійське походження або перебуває у шлюбі з особою неарійського походження». Однак, якщо траплялися окремі випадки, коли «неарійці були придатні до військової служби», їх «за жодних обставин не можна було використовувати в якості керівників...».
У 1935 році Арбайтсдінстфюрер Гірль зауважив про людину FAD наступне: «Цей тип викованої нами людини праці є результатом сплаву трьох основних елементів: солдатчини, селянства та робітництва». Вищезгаданий порядок і повна несхожість професійних образів сьогодні здаються дивовижними або викривальними. Можна розглядати ці три терміни як нацистські синоніми дисципліни, врожайності "крові і землі" та почуття обов'язку.