Мекленбург-Шверінське герцогство

Ме́кленбург-Шве́рінське ге́рцогство () — у 1701–1815 роках герцогство в Північній Німеччині, в Мекленбурзі, зі столицею в Шверіні (Звірині). Входило до складу Нижньосаксонського округу Священної Римської імперії. Охоплювало західні терени сучасної німецької землі Мекленбург-Передня Померанія. Постало внаслідок династичного поділу Мекленбурзького герцогства на Шверінську і Штреліцьку частини. Керувалося представниками Шверінської гілки Мекленбурзького дому (т. зв. Шверінські Мекленбурги), нащадками західнослов'янських ободритських князів. Панівною релігією було лютеранство. Основу населення складали німці. Страждало від політичних і економічних негараздів. Через слабкість владних інституцій, протистояння герцога і шляхти, і погану репутацію правлячої династії вважалося одним із найзанедбаніших куточків імперії. Під тиском кредиторів було змушене взяти участь в Північній війні на боці Москви проти Швеції (1702—1721). В часи Семирічної війни (1756—1763) виступило проти Пруссії, було окуповане прусськими військами. На початку Французької революції зберігало нейтралітет. 1803 року повернуло собі Вісмар від шведів. 1806 року було захоплено силами Французької імперії й 1808 року включене до складу Рейнського союзу. До 1813 року постачало французам військові контингенти, але згодом приєдналося до анти-наполеонівської коаліції 1813—1814 років. 1815 року, за результатами Віденського конгресу, герцог отримав титул великого герцога, а його держава була перетворена на Велике герцогство Мекленбург-Шверінське у складі Німецького союзу. 1918 року територія великого герцогства стала Вільною державою Мекленбург-Шверін, яка 1934 року була об'єднана із сусідньою Вільною державою Мекленбург-Штреліц. Скорочено — Ме́кленбург-Шве́рін, Шверінський Мекленбург, Шверінське герцогство. Назва Назва Мекленбург-Шверин для одного з головних князівств у складі держави Мекленбург датується 1348, коли Альбрехт III прибрав Шверінське графство. Але поділ влади в Мекленбурзі не визнавався ні імперським, ні феодальним правом, цей поділ спочатку мав форму призначення посад для виключного користування відповідного правителя. Отже, правителі отриманих уділів однаково титулувалися як тому правителі герцогами Мекленбурга з поточнення резиденції (в Шверіні, Старгарді тощо). Нагляд за різними містами в обох частинах держави, а також усі питання, що стосувалося Мекленбуруг в цілому, здійснювалися спільно 2—5 герцогами. Таким чином, юридично не визнавалося окремого Меклендург-Шверінського герцогства.

Поділ Мекленбурга на дві основні частини відбувався 1520 року згідно Нойбранденбурзького договору. В результаті поділу 1621 року за Фаренгольцським договором було створено Мекленбург-Шверин і Мекленбург-Гюстров, а частина Мекленбургу опинилася у спільному володінні.

Історія

8 березня 1701: Гамбурзький компроміс — третій поділ мекленбурзьких земель, внаслідок якого постали окремі, самостійні, самоврядні герцогства Шверінське і Штреліцьке зі столицями в Шверіні й Штреліці відповідно. 1713: політична криза — конфлікт герцога Карл-Леопольда зі шляхтою і міщанами Ростока. 1716: Північна війна — Шверінське герцогство уклало союзницький договір з Росією проти Швеції, прийнявши 40 тисяч російських військ. 1717: конфлікт герцога Карл-Леопольда із імператором Карлом VI, який наклав на нього екзекуцію. 1719: влада в герцогстві тимчасово перейшла до курфюста Ганновера і короля Пруссії. 1728: Карл-Леопольд зміщений імперським судом з посади герцога; його заступив новий герцог, брат Християн-Людвіг II. 1733: Карл-Леопольд безуспішно спробував поверти владу за підтримки Пруссії та простолюду. 1752: внаслідок династичної кризи у Штреліці його тимчасово окупували шверінські війська. 1755: Християн-Людвіг II підписав вигідну місцевій шляхті Конституційну угоду («Landesgrundgesetzliche Erbvergleich»), а також договір про розподіл спадку між Шверінським і Штреліцьким герцогствами. Останні утворювали спільну державу, яка мала єдиний ландтаг й вищий апеляційний суд, але керувалася двома різними герцогами і двома відмінними урядами. Митний кордон між Шверіним і Штреліцом був відсутній. Крупні землевласники отримували широкі повноваження у державних справах. 1756—1763: Семирічна війна — Шверінське герцогство окуповано прусськими військами. 1803: Мальмський заставний договір — Шверін отримав від Швеції місто Вісмар, острів Пель й місцевість Нойклостер терміном на 99 років (з 1903 року — безстроково). 1806: Війна четвертої коаліції — Шверінське герцогство окуповано французькими військами Наполеона 22 березня 1808: Шверінське герцогство вступило до Рейнської конфедерації. 1811: Наполеон планував передати увесь Мекленбург шведському правителю Бернадоту. 1812: після поразки Наполеона в Росії шверінці уклали союз із Прусієєю і Росією. 1813—1814: Війна шостої коаліції — Шверінське герцогство приєдналося до анти-наполеонівської коаліції. 1815: за результатами Віденського конгресу герцогство перетворене на велике герцогство у складі Німецької конфедерації.

Державний устрій Герцог мав вищу політичну, військову та судову влади. Найближчим помічником був голова Таємної ради і міністр.

Мекленбург-Шверін не мав власного ландтагу, він у Мекленбурзі був спільною установою і, як найвищий політичний орган, однаково відповідав за Мекленбург-Шверін і Мекленбург-Штреліц. Стани збирався раз на рік, по черзі в Штернберзі та Мальхіні. Втім для прийняття рішень лицарі та стани Мекленбург-Шверіна зазвичай проводили власні підготовчі збори, які називалися конвентами, що не мали політичної влади та служили лише для представництва та формування думки.

Герцоги 1701–1713: Фрідріх Вільгельм 1713–1747: Карл Леопольд 1747–1756: Християн Людовик 1756–1785: Фрідріх 1785–1815: Фрідріх Франц

Міністри 1771—1783: Карл-Фрідріх фон Бассевіц 1784—1800: Стефан-Вернер фон Девіц 1800—1808: Бернгард-Фрідріх фон Бассевіц 1808—1815: Август-Георг фон Бранденштайн

Адмінстративний поділ Мекленбург-Шверін було поділено на структури власності: доманіум чи вотчина (земельний маєток суверена); рітершафт (земельний маєток, зазвичай що належить знаті), ландшафт (земельний маєток міст). Крім того, існували три державні монастирі: Доббертин, Мальхов та Рібніц, кожен з великими земельними володіннями, всі розташовані в Мекленбург-Шверині. З часів Реформації вони служили жіночими монастирями для неодружених дочок місцевої знаті, забезпечуючи їх. Усі ці земельні маєтки дали початок власним адміністративним структурам: вотчинним канцеляріям, лицарським канцеляріям та монастирським канцеляріям. Серед міст особливий статус мало портове місто Росток. Вісмар, Гюстров, Пархім мали представницькі функції для всіх сільських міст та мали особливий пріоритет.

Економіка Основу становили сільське господарства і морська торгівля. Землеробство спиралося на тяжку працю залежних селян, чиї права були сильно обмежені місцевою шляхтою. Панівне становище посідали шляхетські великі господарства (ріттергутах) понад 100 га, які вирощували зерно (жито, ячмінь) на експорт до інших держав Європи.

Цехи задовольняли базові потреби населення у взутті, одязі та знаряддях праці, проте промисловість була розвинена слабко.

Портові міста, такі як Росток, входили до торговельних мереж на Балтійському морі, забезпечуючи вихід ремісничої та сільськогосподарської продукції на зовнішні ринки. Завозилися промислові вироби, колоніальні товари, сіль та текстиль, необхідні для місцевого споживання.

Джерела

Chisholm, Hugh, ed. (1911). Mecklenburg // Encyclopædia Britannica. 17 (11th ed.). Cambridge University Press. pp. 1018–1020. Helge Bei der Wieden. Grundriß zur deutschen Verwaltungsgeschichte 1815–1945 // Reihe B. Mitteldeutschland. Band 13: Mecklenburg. Marburg 1976, ISBN 3-87969-128-2.