Національна академія наук України

Національна академія наук України (НАН України, Академія) — вища наукова самоврядна організація України, що заснована на державній власності та є найбільшим центром наукових досліджень в Україні.

Академія заснована 27 листопада 1918 року у Києві. Її першим президентом був видатний учений із світовим ім’ям В.І. Вернадський.

Метою діяльності НАН України є отримання нових та узагальнення наявних знань про природу, людину і суспільство, розроблення наукових основ науково-технічного, соціально-економічного та культурного розвитку країни, всебічне сприяння застосуванню результатів наукових досліджень, підготовка висококваліфікованих наукових кадрів, формування наукового світогляду в суспільстві.

Самоврядність Академії полягає у самостійному визначенні тематики досліджень та форм їх організації й проведення, формуванні своєї структури, вирішенні науково-організаційних, господарських, кадрових питань, здійсненні міжнародних наукових зв’язків, виборності та колегіальності органів управління.

Персональний склад Академії Академія об’єднує дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів та іноземних членів, усіх науковців її установ, організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження з найважливіших проблем природничих, технічних, суспільних і гуманітарних наукСтатут Національної академії наук України.

Дійсними членами (академіками) НАН України обираються члени-кореспонденти НАН України, які створили визнані вітчизняною та світовою науковою спільнотою наукові школи, запропонували підхід до розв'язання наукових проблем, що мають теоретичне і практичне значення.

Членами-кореспондентами НАН України обираються доктори наук, які мають визнаний вітчизняною та світовою спільнотою науковий доробок, розв'язали наукову проблему, що має вагоме теоретичне і практичне значення.

Іноземними членами НАН України обираються вчені, які не є громадянами України, наукові праці яких одержали визнання міжнародної наукової спільноти та які вагомо сприяють розвитку наукових досліджень і міжнародних наукових зв'язків НАН України.

Академіки, члени-кореспонденти та іноземні члени НАН України обираються довічно.

Станом на 1 січня 2026 року загальна чисельність працівників НАН України становила 23 982 особи, серед яких — 2332 доктори та 6435 кандидатів наук / докторів філософії. Гендерний розподіл серед усіх працівників наукових установ: частка жінок становила 48,9 %, чоловіків — 51,1 %. Серед наукових працівників жінки складають 40,7 %, чоловіки — 59,3 %. У керівному складі наукових установ частка жінок становить 26,5 %, чоловіків — 73,5 %Звіт про діяльність Національної академії наук України у 2025 році. Персональний склад Академії налічував 178 дійсних членів (академіків), 391 члена-кореспондента та 93 іноземних членів.

На початок 2026 року в аспірантурі 103 наукових установ НАН України навчалося 1477 осіб.

У лавах Сил оборони України перебували 460 співробітників Академії.

Під час виборів у травні 2025 року до складу НАН України було обрано 12 академіків, 39 членів-кореспондентів та 10 іноземних членів.

Емблема (логотип)

У НАН України є офіційна емблема (логотип): у овальному лавровому обрамленні картуша внизу написано дату заснування академії — 1918. В середині картуша розміщено графічне зображення Великого конференц-залу НАН України та її назва великими літерами — НАЦІОНАЛЬНА — над зображенням Конференц-залу, АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ — під його зображеннямПостанова Президії НАН України № 16 від 23.01.2008 «Про символіку НАН України».

Назва: хронологія змін назви Академії

НАЗВА АБРЕВІАТУРА ПЕРІОД Українська академія наук УАН 1918, листопад — 1921, червень Всеукраїнська академія наук ВУАН 1921, червень — 1935, квітень Українська академія наук УАН 1935, квітень — 1936, лютий Академія наук Української Соціалістичної Радянської Республіки АН УСРР 1936, лютий — 1937, січень Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки АН УРСР 1937, січень — 1991, серпень Академія наук України АН України • АНУ 1991, серпень — 1994, березень Національна академія наук України НАН України • НАНУ 1994, березень — дотепер

Історія

Українську академію наук (УАН) засновано відповідно до указу гетьмана Павла Скоропадського 14 листопада 1918 рокуПолонська-Василенко Н. Українська Академія Наук (Нарис історії). Частина I (1918—1930). Мюнхен: Інститут для вивчення історії та культури СССР. Досліди і матеріали (серія 1, ч. 21), 1955. С. 15. як самоврядну установу, що початково складалася із 45 наукових закладів та структур: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінетів, 2 лабораторій, ботанічного та акліматизаційного садів, астрономічної обсерваторії, біологічної станції, бібліотеки, друкарні та архіву. Видання академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли бути не лише громадяни Української Держави, але й іноземні вчені українського походження, зокрема — з Галичини, Буковини та Закарпаття (власне іноземці теж могли обиратися академіками УАН, але — за рішенням не менш як 2/3 дійсних членів). Президію та перших академіків (по три на кожен з відділів, яких попервах налічувалося теж три: історико-філологічний, фізико-математичний, соціальних наук) призначив гетьманський уряд, а вже надалі вони самостійно повинні були формувати персональний склад академії шляхом періодичних виборів нових членів.

Перше спільне зібрання академії відбулося 27 листопада 1918 року. Відповідно, на ньому було обрано й першого президента УАН — Володимира Вернадського, неодмінним (вченим) секретарем — Агатангела Кримського.

На початку 1919 року новою — більшовицькою — владою факт заснування УАН було юридично підтверджено, визначено структуру і фінансування академії. Перше нерухоме майно вона отримала саме від більшовиків: 11 лютого 1919 року у київських газетах було оприлюднено наказ народного комісара освіти УСРР Володимира Затонського, згідно з яким садибу пансіону графині Левашової по вулиці Великій Володимирській (тепер — просто Володимирська), 54, «із усім приналежним рухомим майном» було передано академії без будь-якої грошової винагороди з боку останньої. 25 січня 1921 року спеціальною постановою Раднаркому УСРР «Про Українську академію наук» за підписом Християна Раковського колишній пансіон Левашової остаточно був затверджений у статусі академічної власності.

Декретом від 14 червня 1921 року Рада Народних Комісарів УСРР ухвалила «Положення про Всеукраїнську академію наук», відповідно до якого ВУАН визначалася найвищою науковою державною установою республіки і підпорядковувалася Наркомату освіти УСРР. Академія поділялася на три відділи, кожен з яких мав у своєму складі кафедри, інститути або комісії, які, своєю чергою, об'єднувалися у наукові центри навколо того чи іншого академіка ВУАН і, тим самим, сприяли зосередженню зусиль науковців довкола певного напрямку чи проблеми. Такі центри були автономними та самостійно визначали тематику своїх досліджень. Тобто, академія не мала жорсткої ієрархічної структури.

Таке становище зберігалося до кінця 1920-х років, поки радянський уряд, втрутившись у процедуру виборів керівництва академії, не прибрав тим самим залишки її автономії. 1934 року внаслідок реорганізації було фактично ліквідовано відділи ВУАН, а саму академію у лютому 1936 року — перейменовано в АН УСРР (з січня 1937 — АН УРСР). Згідно з новим Статутом вищим органом академії стали Загальні збори, основними осередками науково-дослідної роботи — наукові інститути. Де-факто після перейменування академія стала не національною, а — територіальною науковою установою. Її знову було поділено на три відділи: суспільних наук, математично-природничий (у 1938 році розділений на фізико-математичний і біологічний відділи) і технічний.

На початок 1941 року складі АН УРСР налічувалось 26 інститутів. У них працювало 3 092 співробітники, серед яких 60 академіків, 66 членів-кореспондентів, 164 доктори і 325 кандидатів наук. Інститути розміщувалися в Києві, Харкові, Дніпропетровську та Львові. Тематика наукових досліджень була зорієнтована на нові знання і допомогу в розв'язанні найважливіших проблем народногосподарського значення.

З початком Німецько-радянської війни 1941—1945 академічні інститути та інституції України було евакуйовано на схід СРСР. Більшість з них та Президія АН УРСР базувалися в Уфі, Інститут електрозварювання — у Нижньому Тагілі, частина установ — у Свердловську, Челябінську, Златоусті. Зусилля працівників академії були спрямовані, насамперед, на надання допомоги фронту і тилу.

У роки війни українські вчені зробили вагомий внесок у розроблення та впровадження прогресивних наукоємних технологій у літакобудуванні, двигунобудуванні, у дослідження проблем розвитку енергетичного господарства, паливно-енергетичного комплексу, мінерально-сировинних ресурсів, поліпшення методики лікування поранених тощо.

Зокрема, Інститут електрозварювання АН УРСР розробив і впровадив у виробництво новий метод зварювання танкових корпусів — під флюсом, що дало можливість докорінно змінити технологію виробництва танків і поставити їх випуск на потік. Увага вчених при цьому зосереджувалася на максимальному спрощенні виробничих процесів, оскільки основною робочою силою на виробництві були жінки, діти і люди похилого віку. Завдяки такому підходу колектив одного тільки заводу імені Комінтерну (Нижній Тагіл) виготовив 35 000 танків. Метод зварювання під флюсом впровадили у виробництво понад 40 підприємств СРСР. Зварювальними апаратами, виготовленими Інститутом електрозварювання, за роки війни було зварено 6 млн швів танкових корпусів.

У галузі охорони здоров'я вивчено дію цитотоксичної сироватки та застосовано її для прискорення загоєння ран, переломів, лікування септичних станів, боротьби організму з інфекціями.

У галузі мовознавства, літератури, історії надруковано значну кількість творів на теми оборони та посібників для закладів вищої освіти і початкових шкіл, зокрема, «Нарис з історії України», «Нарис про розвиток української культури», чотиритомний посібник з історії УРСР року. Значну роботу було проведено над словникамиІсторія Національної академії наук України. 1941—1945. Частина 1. Документи і матеріали. Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2007. 808 c..

Із середини серпня 1943 року розпочалася поступова реевакуація керівних органів та установ АН УРСР, яка тривала до вересня 1944 року, коли було відновлено роботу Львівської філії АН УРСРНаціональна академія наук України (1918—2018). До 100-річчя від дня заснування. Київ: Академперіодика, 2018. 336 с.. З цього моменту головні зусилля в роботі академії спрямовувались, насамперед, на прискорене розв'язання затриманих війною важливих, вузлових для кожної науки фундаментальних досліджень. Чимало часу і зусиль витрачалося також на відновлення робочих приміщень, лабораторно-експериментальної бази, повернення бібліотечних, музейних фондів та колекцій, поповнення наукового складу.

Впродовж 1946—1950 років відбулось збільшення загальної кількості установ академії — на кінець 1950 року їх налічувалось 68 (51 науково-дослідна і 17 допоміжних); відповідно збільшилась і кількість наукових співробітниківІсторія Національної академії наук України. 1946—1950/ Частина 1. Документи і матеріали. Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2008. 604 с..

Період 1951—1955 років в історії АН УРСР характеризується виокремленням декількох нових наукових напрямів — радіофізики і електроніки, фізики металів і сплавів, кібернетики, фізико-хімічної механіки твердих тіл, хімії високомолекулярних сполукІсторія Національної академії наук України. 1951—1955. Частина 1. Документи і матеріали. Київ: Національна бібліотека України імені В. Вернадського, 2012. 880 с..

До 1960 року були створені 20 нових академічних інститутів. У 1954 році засновано Кримський філіал АН УРСР, у 1965 — створено Донецький науковий центр АН УРСР, трохи згодом — Західний, Харківський, Південний та Дніпропетровський центри.