Біценко Анастасія Олексіївна

Анастасія Олексіївна Біценко, до шлюбу Камериста) (, ОлександрівкаНині у межах Донецька, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія — , Розстрільний полігон «Комунарка», Московська область, СРСР) — революційна діячка Російської імперії; терористка. Політична та державна діячка Радянської Росії та СРСР. Член ЦК ПЛСР. Член ВЦВК I, III та IV-го скликання. Член ЦК ПРК. Член делегації Радянської Росії від ПЛСР на Брестських мирних переговорах (1917—1918).

Життєпис

Народилася у сімʼї заможного селянина Олексія Камеристого, гласного повітового земстваУ документах того часу у Бахмутському повіті згадується сільський староста Камеристий.— Див.: Татаринов С.Й. Бахмутський край — видатні сторінки історії. Історико-краєзнавчий нарис / С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова, П. М. Тутов.— Харків: Мачулін, 2013.— С. 167..

Закінчила 5-класну жіночу гімназію у Катеринославі 1889 рокуПартия левых социалистов-революционеров. Документы и материалы. 1917—1925 гг. В 3 т. Т. 2. Ч. 2. Июль — октябрь 1918 г. / Сост. Я. В. Леонтьев, М. И. Люхудзаев, Д. И. Рублев, отв. ред. В. В. Шелохаев.— М.: РОССПЭН, 2015.— С. 835. (за іншими відомостями — Першу Бахмутську жіночу гімназіюТатаринов С.Й. Бахмутський край — видатні сторінки історії. Історико-краєзнавчий нарис / С. Й. Татаринов, Н. О. Тутова, П. М. Тутов.— Харків: Мачулін, 2013.— С. 167.).

Потому жила в родині сестри, одруженої з управителем маєтку поміщика. Від січня 1895 року жила на хуторі Піски у Бахмутському повіті вже на утриманні чоловіка,— Михайла Степановича Биценка, — відомого громадського діяча, що пізніше став видатним членом партії соціалістів-революціонерів. Від вересня 1897 року подружжя перебралося до с. Машково-Сурьона Козловського повіту у Тамбовській губернії. Протягом трьох років працювала вчительою у сільській школі. 1899 року займалася організацією громадських їдалень для голодуючих у Казанській губернії.

Від вересня 1900 до березня 1901 року навчалася на педагогічних курсах при Товаристві виховательок та вчительок у Москві, отримуючи стипендію земства. На курсах від 1893 року було зорганізовано читання лекцій — т. зв. «колективні уроки» — курси з предметів університетської освіти для жінок — де викладали Дмитро Петрушевський (учень київського професора Івана Лучицького), Степан Фортунатов, Йосип Герасимов, Іван Сеченов, Михайло Мензбір, Михайло Коновалов, Роберт Віппер, Олександр Кізеветтер Кизеветтер А. А. На рубеже двух столетий (воспоминания 1881–1914): документально-художественная / Под ред. Л. М. Сурис.— Москва; Берлин: Директ-Медиа, 2016.— С. 235—241..

Навесні 1901 року «за антиурядову пропаганду» вислана із Москви до Саратова, а також позбавлена права учительстваБольшая Советская Энциклопедия. Том шестой: Бессарабия — Больм // Гл. ред. О. Ю. Шмидт.— М.: Акционерное общество «Советская Энциклопедия», 1927.— Стб. 443—444.За іншими відомостями навесні 1901 року повертається до Тамбова. Живе тимчасовими заробітками «зі статистики». Починає виконувати окремі доручення місцевого комітету соціалістів-революціонерів.— Див.: Партия левых социалистов-революционеров. Документы и материалы. 1917—1925 гг. В 3 т. Т. 2. Ч. 2. Июль — октябрь 1918 г.— М.: РОССПЭН, 2015.— С. 835—837.. У цей час офіційно вступає до партії соціалістів-революціонерів і стає на шлях професійної революційної діяльності.

1902 року її чоловіка заслано до Іркутської губерніїУ фондах Державного архіву Иркутської області є запис: <«Состоящий под надзором административно ссыльный Михаил Степанович Биценко» і дати: 24 сентября 1902 — 4 февраля 1903.— Государственный архив Иркутской области. Фонд № 91. Опись № 1, том 2 Дел постоянного хранения за 1869-1917 годы. Иркутское городское полицейское управление . Від 12 березня 1903 року він поселений у Смоленську під гласним наглядом поліції, де, з осені 1902 року, Анастасія Біценко займається організацією Смоленського комітету партії.

Від 1902 до листопада 1917 року — членкиня партії соціалістів-революціонерів, потім,— до вересня 1918,— партії лівих соціалістів-революціонерів. Займалася організаційною роботою у Саратові (1902, 1905), Смоленську (1902—1903), Санкт-Петербурзі (1903—1904, 1917—1918), Женеві (1904—1905), Москві (1905), Читі (1917) та терористичною діяльністю у Санкт-Петербурзі (1904), Саратові (1905), Москві (1905, 1918). Входила до складу різних комітетів цих партій.

До листопада 1903 року як член Смоленського комітету веде пропагандистську роботу. У червні — вересні бере участь у створенні Брянського комітету ПСР, гуртків та груп серед робітників, ремісників, учнівської молоді та селян. Від грудня вже член Санкт-Петербурзького комітету.

Заарештована 29 січня 1904 року у Санкт-Петербурзі за участь у підготовці замаху на міністра внутрішніх справ В'ячеслава Плеве. До 16 березня 1905 року перебувала у Будинку попереднього ув'язненняЧеркасов П. П. Шпионские и иные истории из архивов России и Франции.— М.: Ломоносовъ, 2015.— 304 с.. Направлена на заслання до Вологодської губернії, але звідти виїхала до Женеви для переговорів з питань Бойової організації з ЦК партії.

Від липня 1905 року на нелегальній роботі у Москві. Бере участь у революційних подіях як член московського комітету партії і організаторка у залізничному районі. Жила у студентському гуртожитку разом із майбутніми терористками Н. А. Терентьєвою і З. В. Коноплянниковою, з якими брала участь у виготовленні бомб.

За рішенням керівництва партії у листопаді 1905 року включена до летючого загону Бойової організації партії разом із Борисом Міщенко-Вноровським. Направлена до Саратова для терористичного акту проти колишнього військового міністра генерал-ад'ютанта Віктора Сахарова, що прибув з війском для придушення селянських виступів. 22 листопада вбила генерала кількома пострілами із револьвера. Затримана на місці злочину і 3 березня 1906 г воєнно-окружним судом у Саратові засуджена до страти.

Після заміни смертного вироку довічною каторгою відбувала покарання на Нечинській каторзі (1906—1917) разом з іншими терористками зі своєї партії.

Після Лютневої революції звільнена 3 березня 1917 року одночасно з М. Спірідоновою за особистим розпорядженням О. Ф. Керенського. Працює в Читі (у міській Раді, бере участь в організації комітету ПСР). Обрана делегаткою на III з'їзд партії соціалістів революціонерів (25 травня—4 червня, Москва) від Забайкальської області; обрана на з'їзді до президії. Після з'їзду залишається у Москві.

Включена до списку «обов'язкових кандидатів до Установчих зборів від партії соціалістів-революціонерів»Партия социалистов-революционеров. Документы и материалы. 1900—1925 гг. В 3-х т. Т. 3. Ч. 1. Февраль—октябрь 1917 г.— М.: РОССПЭН, 2000. — С. 724., але не була обрана.

У грудні 1917 — березні 1918 року член делегацій Радянської Росії на мирних переговорах у Бресті.

У березні — червні 1918 року товаришка голови Раднаркому Москви та Московської області Михайла ПокровськогоДо Московської області (Центральної промислової області), створеної як обласне об'єднання Рад, були включені території Московської, Володимирської, Воронезької, Калузької, Костромської, Курської, Нижегородської, Орловської, Рязанської, Смоленської, Тамбовської, Тверської, Тульської та Ярославської губерній. На 4-му обласному з'їзді Рад у березні 1918 року був сформований Московський обласний Раднарком (МОСНК).— Див. Гражданская война и интервенция в СССР. Энциклопедия. Т. 2. / Гл. ред. С. С. Хромов.— М.: Советская Энциклопедия, 1983.— С. 358.Партия левых социалистов-революционеров. Документы и материалы. 1917—1925 гг. В 3-х т. Т. 1. Июль 1917 г. — май 1918 г.— М.: РОССПЭН, 2000.— С. 14..

У липні 1918 року — делегатка V Всеросійського з'їзду Рад. До відомого виступу лівих есерів 6 липня,— хоча й брала участь у підготовці терористичного акту супроти посла Німеччини у Радянській Росії графа Вільгельма Мірбаха і організації загонів бойовиків,— поставилася негативно.

У вересні 1918 року, разом із групою інших керівних діячів ПЛСР, що відмовилися від переходу до підпільної боротьби з політикою більшовицької партії, вийшла з ПЛСР і взяла участь в організації та проведенні першого з'їзду партії революційного комунізму. Обрана до ЦК. У листопаді вийшла з ПРК і була прийнята до РКП(б) за рекомендацією Якова Свердлова.

У грудні 1919 року була організаторкою Всеросійського з'їзду представників землеробських колективівПартия левых социалистов-революционеров. Документы и материалы. 1917—1925 гг. В 3 т. Т. 2. Ч. 3. Октябрь 1918—март 1919 г.— М.: РОССПЭН, 2017.— С. 626..

Навчалася в Інституті червоної професури, згодом працювала на викладацькій, партійній і радянській роботі.

Від 1918 року працювала на відповідальних радянських посадах у Наркомземі: член колегії, завідувачка ЦентроколгоспомРедькина О. Ю. Народный Комиссариат земледелия и VIII Отдел народного Комиссариата юстиции РСФСР: проблема сотрудничества государства с религиозными колхозами в годы «военного коммунизма».— Свобода совести в России: исторический и современный аспекты // Сборник докладов и материалов международных, общероссийских и межрегиональных научно-практических семинаров и конференций 2004 — 2005 гг. (Выпуск 2).— Москва, 2005. ).

Член Комітету із земельного облаштування трудящих євреїв при президії Ради національностей (КомЗЄТ) ЦВК Союзу РСР Вся Москва. Адресная и справочная книга на 1928 год: 4-й год издания Московского Совета: С приложением нового плана г. Москвы.— М.: Изд-во М.К.Х., 1928.— Отд. II, С. 79.

Від 1922 року Голова правління та ректорка Інституту сільськогосподарської і промислової кооперації; від 1924 — ректорка Московського вищого кооперативного інституту і, одночасно, деканка відділення сільськогосподарської кооперації інститутуВся Москва в кармане на 1924-25 г. : [справочник]. - М. : Гос. изд-во, 1924. - XXIV, 274, IV, IX с. : ил.— С. 166.. Завідувала секцією колективного землеробства у Міжнародному аграрному інституті при Селянському інтернаціоналі, пов'язаному із КомінтерномВся Москва. Адресная и справочная книга на 1928 год : 4-й год издания Московского Совета : С приложением нового плана г. Москвы. - М. : Изд-во М.К.Х., 1928.— Отд. II, с. 268..

Сферу наукових інтересів Анастасії Біценко становили питання колективізації селянських господарств, що вона їх розглядала у публікаціях: «К общественной обработке земли» (М.; Пг., 1919); «Сельскохозяйственные коммуны по материалам обследования Московского высшего кооперативного института в 1923 г.» (М., 1924); «К вопросам теории и истории коллективизации сельского хозяйства в СССР» (М., 1929); «Организация труда и женский труд в колхозах» (М., 1930)Правовая наука и юридическая идеология России. Энциклопедический словарь биографий. Т. 2 / Отв. ред. В. М. Сырых.— М.: РАП, 2011.— С. 98—99.; «Хрестоматия — справочник по истории коллективного земледелия в СССР за годы 1918—1924. 4-й вып. Секции по изучению с.-х. коллективов при высшем кооп. ин-те. М., 1925. 603 с.»Сводный список книг, подлежащих исключению из библиотек и книготорговой сети. Часть II.— М.: Издание Всесоюзной книжной палаты, 1961.— 460 с.— Рассылается по списку. Экз. № 36319..

Наприкінці 1920-х років працювала у Сільськоспілці .

Персональна пенсіонерка союзного значення.

Після виходу на пенсію працювала пропагандисткою на швацькій фабриці ім. Лебедєвої Наркомату соцзабезпечення на Хамовницькому плацу.

Від 1924 року до арешту А. Біценко жила за адресою: Москва, Велика Садова вулиця, 10, кв. 5Вся Москва. Адресная и справочная книга на 1924 год : С приложением нового плана Москвы.— М.; Пг., 1924..

8 лютого 1938 року була заарештованаОрдер ГУ ДБ НКВС на арешт та обшук Біценко Анастасії Олексіївни. 8 лютого 1938 р. за звинуваченням у приналежності до есерівської терористичної організації та 16 червня 1938 року засуджена Військовою колегією Верховного суду СРСР до вищої міри покарання — розстрілу. Розстріляна того ж дня. Похована на спецоб'єкті «Лоза» .

Реабілітована 1961 рокуОпределение № 4н-1069/61 Военной коллегии Верховного суда СССР по делу Биценко Анастасии Алексеевны. 17 октября 1961 г..

Революційна та політична діяльність

До 1917 року