Донецьк

Доне́цьк (у 1869—1924 — Юзівка, у 1924—1961 — Сталін, Сталіно; ) — місто на Сході України, адміністративний центр Донецької області й однойменних району та громади. З 2014 року перебувало під окупацією самопроголошеного маріонеткового утворення Донецька Народна Республіка, визнаного Україною терористичною організацією, а у 2022 році було анексоване Росією.

П'яте за кількістю мешканців місто України: за офіційними даними на початок 2019 року в ньому мешкали 913 323 особи. Формує міську агломерацію з чисельністю населення близько 1,7 млн мешканців.

Свою сучасну назву місто отримало в 1961 р. від назви області, центром якої воно було з 1932 р. У свою чергу область отримала назву в 1932 р. завдяки її розміщенню уздовж річки Сіверський Донець.

Донецьк до початку російської агресії на Донбасі — великий промисловий та фінансовий осередок України, «шахтарська столиця» України, центр найбільш економічно розвиненого регіону України. Це був розвинений мегаполіс, у якому були сконцентровані високий промисловий і науковий потенціал, робітники й фахівці високої кваліфікації, розвинена інфраструктура й виробнича база. Економіку міста становило 200 промислових підприємств з обсягом виробництва понад 50 млрд грн і понад 20 000 підприємств малого й середнього бізнесу, на яких було зайнято близько 180 тисяч донеччан.

Внаслідок російської агресії проти України місто перебуває під російською окупацією. Визнане Верховною Радою України тимчасово окупованою територією. Урядами Росії, Сирії та Північної Кореї вважається столицею суб'єкту Росії Донецька Народна Республіка, що не визнано міжнародною спільнотою.

Назва Попередні назви Донецька: у 1869–1924 та під час нацистської окупації 1941—1943 років — Ю́зівкаДонецьк // Топонімічний словник України: словник-довідник / М. Т. Янко; Міжнар. фонд «Відродження». — Київ: Знання, 1998. — С. 124. — ISBN 5-7707-9443-7.Донецьк // Етимологічний словник топонімів України / Лучик В. В.; відп. ред. В. Г. Скляренко. — К.: ВЦ «Академія», 2014. — C. 194. — ISBN 978-966-580-454-3; у 1924–1941 та 1943–1961 — Ста́лін, Ста́ліне, Ста́ліноУкраїнський радянський енциклопедичний словник. — 2-ге видання. — Т. 1. — К., 1986..

Історія

Заснування та розвиток Заселення земель в районі сучасного Донецька розпочато запорозькими козаками у XVII столітті, та донськими наприкінці XVIII століття.

Історики та дослідники вважають датою заснування Донецька 1779 рік, оскільки саме на нього припадає перша документована згадка про існування постійного населеного пункту на території майбутнього міста.

У 1775, після ліквідації Запорізької Січі землі, які входять сьогодні до складу Донецька, були віддані нащадкові Ізюмського полковника поручику Євдокиму Шидловському. На цих землях Шидловський в 1779 році заснував слободи Олександрівку (північно-східна частина Київського району м. Донецька) і Крутоярівку (більша частина Юзівського району м. Донецька). Перша дістала назву на честь його старшого сина Олександра, а друга — від яру, який розділяв поселення (його залишки і сьогодні обрамляють зі сходу Міський парк культури і відпочинку). Таким чином, володіння Шидловського в сучасних межах міста простягалися від Путилівського парку до Донецького металургійного заводу.

За даними четвертої ревізії 1782 року в Олександрівці вже мешкало 206 чоловіків і 135 жінок.

Наприкінці XVIII — на початку XIX століття на території сучасного Донецька з'явилося ще кілька селищ: Олексіївка, Катеринівка, Любимівка, Григорівка, на території майбутнього міста вже існувала слобода Олександрівка, Григорівка, Семенівка, хутір Овечий, заснований запорізькими козаками в XVII столітті.

На початку XIX століття на теренах міста з'являються дрібні шахти. Новоросійський генерал-губернатор Воронцов орендував у поміщика землю і побудував на території теперішнього Донецька першу шахту — Олександрівську, де працювали 76 вільнонайманих робітників. У середині 50-х років XIX століття шахта давала 400—500 тисяч пудів вугілля на рік.

У 1869 валлієць Джон Юз розпочав будівництво металургійного заводу робітниками селища Юзівка, названого на честь засновника. Ця дата і вважається часом заснування селища. Варто нагадати, на той час на території Донецька вже існували слободи Олександрівка, Григор'ївка, Авдотьїно. Дореволюційна Юзівка ділилася на дві частини: Заводська — район металургійного заводу, де знаходилися «Англійська колонія» — район переселенців з Великої Британії, та Новий Світ — район мешкання чиновників та ремісників. Вплив англійської культури значно позначився на архітектурі та плануванню міста.

У травні 1917 року селище Юзівка, з населенням уже 70 тисяч мешканців, отримало статус міста. Головну частину населення селища становили переселенці з Центральної Росії та Південної України, греки Приазов'я.

Українська революція У ході українських визвольних змагань Юзівка стала частиною проголошеної III Універсалом Української Народної Республіки у складі адміністративно-територіальної одиниці Половецька земля з центром у Бахмуті. Протягом Першої радянсько-української війни, у січні 1918 року місто охоплюють бойові дії. На 5 січня російські більшовики захопили практично всю південну частину лівобережної України. У квітні 1918 року, в ході контрнаступу українських та союзних сил, Юзівка повертається під контроль УНР. З початком Другої радянсько-української війни, після захоплення більшовиками значної частини лівобережної України, 12 лютого 1918 року радянська влада проголошує створення Донецько-Криворізької Радянської Республіки, але вже 17 лютого 1919 року вона ліквідовується, а її ресурси повністю зливаються з іншою частиною підрадянської України. Місто устатковується під більшовицькою окупацією.

Радянський період У 1923 році місто стає адміністративним центром Юзівської округи (пізніше Сталінська округа). У 1924 місто перейменовано на Сталіно — на честь радянського диктатора Йосипа Сталіна. 1930 року Сталінська округа скасовується. У 1932 місто стало адміністративним центром Сталінської області. У 1938 році від області відділяють і створюють окрему адміністративно-територіальну одиницю — Ворошиловградську область. У 1941 році чисельність населення міста сягнула півмільйона мешканців, у місті видобувалося 7 % вугілля, вироблялося 5 % сталі Радянського Союзу.

У результаті терору, розпочатого радянською владою, у 1930-1940-х роках на території міста з'являється, спочатку приховуване, місце масових поховань — Рутченкове поле. НКВС закопало й заасфальтувало на околиці міста 4000 невинних жертв.

З 21 жовтня 1941 по 7 вересня 1943 в ході німецько-радянської війни місто було окуповане німецькими військами. За час нацистської окупації населення міста зменшилося з 507 тисяч до 175 тисяч жителів.

У 1961 році місто отримало нову назву — Донецьк, а Сталінська область перейменована на Донецьку. У 1965 році за розробленим відомим київським архітектором Йосипом Каракісом проєктом будується найбільший в Україні культурно-спортивний центр на 2032 учні (прив'язку до місцевості проекту здійснювали три донецьких архітектори П. Вігдергауз, В. Волик і А. Страшнов).

У 1970 році ЮНЕСКО визнала Донецьк найбільш озелененим високоіндустріальним містом світу, тоді Донецьк називали «містом мільйона троянд». Цей статус місто повернуло в 2009 —2010Этим летом Донецк подтвердил свой статус «города миллиона роз», 16.06.10, ТРК ЮНИОН. У квітні 1978 населення Донецька становило понад мільйон мешканців, проте до 2010, внаслідок демографічної кризи, дещо зменшилось.

Незалежна Україна

Кінець XX — початок XXI століття З 1991 — у складі незалежної України. Після кризових для пострадянських країн 1990-х років, місто починає стрімкий розвиток. У 2001 році в Донецьку закладається Парк кованих фігур. У 2006 році проходить масштабна реконструкція Парку Щербакова. Того ж року починається будівництво одного з найбільших футбольних стадіонів Європи — «Донбас Арени», де після закінчення будівництва у 2009 році почав проводити свої матчі ФК «Шахтар». У 2012 році місто приймає Чемпіонат Європи з футболу.

У 2008 Донецьк отримав диплом «Найкраще місто СНД» на міжнародному форумі «Мегаполіс — 21 століття» у Москві. У 2012 році журнал «Forbes» визнав Донецьк найкращим містом для ведення бізнесу в Україні. Донецьк стає одним з головних ділових центрів світу, через зосередженість тут провідних українських компаній.

У кінці 2013 року та на початку 2014, під час Революції Гідності, 21 листопада, разом з іншими провідними містами України, мешканці Донецька вийшли на безстрокові мітинги в підтримку Євромайдану.

Російсько-українська війна

У березні 2014 року стає одним з епіцентрів проросійських виступів, які часто переростали в криваві сутички з проукраїнськими мітингами в яких, зокрема, загинув активіст Дмитро Чернявський. Протягом квітня — жовтня 2014 попри активний спротив більшості населення опиняється під контролем російських військових та незаконного терористичного утворення так званої «Донецької народної республіки». На території Донбасу починаються бойові дії, зокрема поблизу Донецька. Так, 26 травня починаються бої за Донецький аеропорт, який українські воїни утримували протягом 242 днів, внаслідок чого отримали прізвище «кіборги».

2014 року у Донецьку до стовпа було прив'язано проукраїнську активістку Ірину Довгань, над якою кілька годин знущалися місцеві сепаратистиУбито кадировця, який публічно знущався з активістки Ірини Довгань у Донецьку у 2014 році — соцмережі. Схожий випадок був 7 жовтня 2014 року у місті ЗугресТеррористы привязали мужчину с украинским флагом к столбу в ЗугрэсеВ Зугрэсе поймали карателя и привязали к «позорному столбу», що знайшло відображення у фільмі Донбас.

14 листопада Донецьк було внесено до переліку населених пунктів на Сході України, на яких тимчасово не діє українська влада. Адміністративний центр Донецької області тимчасово переноситься спочатку до Маріуполя, а згодом до Краматорська. У 2019 році окупанти починають незаконну видачу російських паспортів на території міста.

З 17 липня 2020 року внаслідок адміністративно-територіальної реформи є адміністративним центром Донецького району Донецької області.

До 24 лютого 2022 року і початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Донецьк підійшов в триваючій з 2014 року окупації російськими військами, економічним та демографічним занепадом. Готуючись до поновлення активної фази бойових дій, в середині лютого російські війська влаштовують провокації, під приводом яких оголошують у Донецьку та окупованій частині області незаконну примусову «мобілізацію» до лав діючих в регіоні незаконних терористичних збройних формувань. Намагаючись цього уникнути, значна частина цивільного населення намагається переховуватися від відправки на лінію фронту. Після початку повномасштабного вторгнення Збройні сили України почали наносити ураження складам боєприпасів та іншим військових об'єктам російської армії на території Донецьку.

Географія

Загальна характеристика Географічні координати Донецька: 48°00' пн.ш. 37°48' сх.д.Джерело: Географічні координати Донецька . Часовий пояс — UTC+2, з переходом на літній час UTC+3. Загальна площа Донецька — 385 км². Довжина міста Донецька з півночі на південь — 28 км, зі сходу на захід — 55 км.

Місто розташоване в центральній частині Донбасу, на південь від Донецького кряжу. Географічно належить до степової зони, у верхів'ях річки Кальміус оточений невеликими лісами, пагорбами, річками та озерами.

За 115 км на південь від Донецька розташоване Азовське море. Найбільші водосховища — Кальміуське водосховище (62+38 га, на річці Кальміус) і Донецьке море (206 га), найбільша річка — Кальміус, протікає центром міста, серед малих річок — Асмолівка (13 км); Черепашкина (23 км); Бахмутка (Скоморошина); Осикова; Піщана; Казенна; Богодухівка.

На території міста Донецька розміщені 125 шахтних териконів.

Клімат