Мака́рій Не́вський (в миру Михаїл Невський, при народженні Парвіцький; 1 жовтня 1835, село Шапкіно, Ковровський повіт, Володимирська губернія — 1 березня 1926, село Котельники, Московський повіт, Московська губернія) — єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії; Митрополит Московський і Коломенський (1912–1917), митрополит Алтайський (з 1920). Відомий місіонер, «апостол Алтаю».
Біографія Народився в багатодітній (був шостою дитиною) і дуже бідній родині Андрія Парвіцького, паламаря храму Різдва Пресвятої Богородиці в селі Шапкіно Ковровського повіту Володимирської губернії Нині Савинського району Іванівської області. Мати майбутнього митрополита була сестрою протоієрея Іоана Рождественського. Злидні і бажання стати дяком змусили Андрія Парвіцького переселитися в 1843 році разом з родиною в Тобольськ.
Закінчив Тобольське духовне училище, Тобольська духовну семінарію (1854). Прізвище Невський Михайлу присвоїли в семінарії — в той час семінаристам нерідко змінювали прізвища. Відмовився від вступу в Духовну академію, на що міг розраховувати як другий за успішністю семінарист на своєму курсі, щоб зайнятися місіонерською діяльністю.
Почесний член Казанської духовної академії (1895), Петербурзької духовної академії (1913).
Місіонер Алтайській духовної місії 22 лютого 1855 року вступив на службу в Алтайську духовну місію як вчитель і місіонерський співробітник. Зразком місіонерського служіння завжди вважав засновника місії архімандрита преподобного Макарія Глухарьова, подвиг якого наслідував. У 1855-1857 роках служив дяком в Улалінській церкві. За власними спогадами,
виконував обов'язки читця, супроводжував місіонерів у подорожах, займався у школі, ходив по домівках для навчання навернених молитвам, доглядав за хворими, не гребував і важкю фізичною працею: копав грядки на городах, обмазував глиною стіни убогих осель мешканців місії, словом, йшов усюди, де для справи місії потрібна була його праця.
Окрім того, протягом двох років вивчив алтайську мову займався перекладами нею молитов і богослужінь спільно з перекладачем Михайлом Чевалковим. При цьому ієромонах Макарій,
щоб підшукати і ввести у вжиток який-небудь новий термін, нерідко навмисне відправлявся на декілька тижнів і навіть місяців у віддалені глушини Алтаю і тільки шляхом довгих, багатьох бесід з різними інородцями, після переконання, що для позначення відомого християнського поняття підходить і для всіх інородців зрозуміло той, а не інший вираз, приходив до прийняття і вживання відомого терміну.
25 січня 1857 року був пострижений в рясофор, виконував обов'язки катехізатора в Чулишмані, був учителем церковного співу в місіонерських школах сіл Чемали і Улали. 11 березня 1861 пострижений в чернецтво з ім'ям Макарій (по імені засновника Алтайській місії). З 17 березня 1861 року — ієродиякон, з 19 березня того ж року — ієромонах (був висвячений в похідній церкві Алтайської місії). Поряд з місіонерською роботою займався медичною діяльністю, відомі випадки зцілення ним важко хворих алтайців.
Багато працював над влаштуванням нової православної святині на Алтаї — Благовіщенського Чулишманського місіонерського чоловічого монастиря. З 14 листопада 1864 року — намісник цього монастиря. Так згадував про особливості праці місіонера: Служіння місіонерське, як служіння апостольське, переважно є низкою скорбот, хвороб і праць… Ми не говоримо про труднощі місіонерських подорожей, які доводиться долати рідко в екіпажі, ніколи у вагоні, але нерідко пішки, на лижах, часто верхом, на човні, під дощем, іноді в снігову заметіль, все це — хвороби і праці для тіла. Але є страждання великі — страждання душі. Місіонер — страждалець, він страждає душею на початку своїх робіт від середовища, в яке потрапляє, там немає ні рідної сім'ї, ні рідного суспільства, ні звичної для нього життєвої обстановки.
Щоб зблизитися з корінними жителями, Макарій вивчfв алтайські мови, досконально ознайомився з місцевими звичаями. У 1864 і в 1867-1868 роках перебував у Петербурзі, де займався друкуванням складеної ним першої «Алтайської абетки» і православних книг алтайською мовою. Серед цих книг були «Літургія святого Івана Золотоустого», «Священна історія Нового Заповіту», «Виголошувальні повчання для тих, хто готується до святого хрещення», «Євангелія недільні, ранкові та святкові» та ряд інших. Це були перші книги, видані алтайською мовою. Склав і видав «Алтайсько-російську абетку» (1868). У 1868-1869 роках спільно з казанським професором Миколою Ільмінським і хрещеним алтайцем Чевалковим готував до друку складену алтайськими місіонерами першу граматику алтайської мови. Для алтайців-мирян написав збірку власних духовних віршів «Лепта».
Був обраний членом Ради перекладацького Братства святого Гурія (Казань). Під час перебування в Казані організував богослужіння татарською мовою, створивши хор з хрещених татар і створивши для нього церковні наспіви за зразком алтайських.
Повернувшись на Алтай, організував в Чепоші училище на сімдесят чоловік з гуртожитком для підготовки вчителів для інших шкіл, перший випуск яких відбувся в 1872 році. З 29 липня 1871 року — ігумен. З 1875 — завідувач Центральним місіонерським училищем в селі Улали, яке готувало вчителів, перекладачів, священнослужителів, катехізаторів. З 13 березня 1875 — помічник начальника Алтайської духовної місії. З 1876 одночасно член комісії з розгляду рукописів, що призначаються до видання на алтайською мовою. З 29 червня 1883 року — архімандрит.
Начальник Алтайської духовної місії З 29 грудня 1883 року — начальник Алтайської духовної місії (був ним до 1891 року, але і в наступні роки здійснював піклування справами місії). За багаторічні місіонерські праці його називали «апостолом Алтаю» і «Сибірським стовпом Православ'я».
Відіграв значну роль в становленні і розвитку Бійського катехізаторського училища, в якому здобували освіту представники різних народностей як Алтаю, так і Томської єпархії в цілому: алтайці, телеутами, шорці, абінці, матурці, сагайці, киргизи, остяки з Наримського краю. Удостоєний найвищої подяки від родини Миколи II у справі церковного і шкільного будівництва в Сибіру. Під керівництвом Макарія Невського складався дитячий притулок і будинок працьовитості в Предтеченської жіночому монастирі Томська. Його зусиллями при Алтайській місії було відкрито понад 60 шкіл для алтайців, заснований жіночий Телецький монастир.
Займався боротьбою проти старообрядництва: при ньому в Бійську в 1884 році було засноване «протираскольницьке» братство святого Димитрія Ростовського. Конфлікт єпископа Макарія зі старообрядцями носив гострий характер: на старообрядців покладалася відповідальність за пожежу 22 травня 1886 року в архієрейському будинку, в результаті якої згоріли будинок з цінною бібліотекою і архівом місії і катехізаторське училище.
У 1908 році зробив капітальну працю перекладу на алтайську мову всього четвероєвангелія. Його катехізисні праці неодноразово перевидавалися. Чутка про місіонерську діяльність отця Макарія розійшлася далеко за межі Росії. Ним була вихована ціла школа алтайських місіонерів. У 80-х роках XIX століття про його місіонерські праці стало відомо обер-прокурору Святійшого синоду Костянтину Побєдоносцеву, а через нього імператору Олександру III. Коли до отця Іоанна Кронштадтського приїжджали сибіряки, то він говорив їм: «Що ви до мене їздите, адже у вас є свій Макарій, який кращий за мене молитовник».
Томський архієрей
З 12 лютого 1884 року — єпископ Бійський, вікарій Томської єпархії.
З 26 травня 1891 року — єпископ Томський і Семипалатинський. З 1895 — єпископ Томський і Барнаульський. 6 травня 1906 возведений в сан архієпископа. З жовтня 1908 — архієпископ Томський і Алтайський.
Був головою томського комітету Православного місіонерського товариства. Відкрив у архієрейському будинку бібліотеку, в якій велися заняття і читалися лекції з богослів'я, історії, географії. При ньому в програму томських духовно-навчальних закладів були введені нові предмети — космографія, гігієна, природна історія, хімія, музика, спів, малювання.
Була збудована нова будівля Томського єпархіального училища, розширені приміщення чоловічого духовного училища, у великому і зручному приміщенні була розміщена Томська духовна семінарія, відкрита церковно-учительська школа. Владика займався благодійністю, для позаштатних і сиріт духовного звання, що до цього тулилися в сирих і холодних приміщеннях, заснував Томське товариство піклування про бідних і бездомних («Пчєльнік»). За його ініціативою в Томську був відкритий міський притулок для бездомних і жебраків.
Його діяльність викликала ненависть в середовищі місцевих сектантів і засланців революціонерів. Кілька разів його намагалися вбити, а 22 травня 1886 року було підпалено архієрейський будинок, згоріли бібліотека, архів місії, будівля катехізаторського училища, проте єпископ Макарій зумів урятуватися.
У роки революції 1905—1907 років він проявив себе як монархіст і охоронець традицій, сприяв монархічним організаціям і був почесним головою Томського губернського відділу Спілки російського народу. 1 січня 1905 року в сторінках «Томських єпархіальних відомостей» він виступив із застереженням проти ломки російських державних підвалин і «звичаїв доброї російської старовини»: Нині старі російські прекрасні звичаї вилучаються з ужитку, як старі цінні меблі виносяться з дому тільки тому, що вони старі, не відповідають останній моді, і замінюються новомодними, хоча й часто вельми нестійкими. При цьому справжнє золото замінюється несправжнім, міцний матеріал — слабким. Нерозбірливою зміною звичаїв розхитують підвалини нашої Батьківщини. Бажають здійснити ломку статутів, звичаїв і порядків церковного, суспільного і державного життя, хочуть робити це все в ім'я якихось своїх нових світоглядів.
Постійна ідея друкованих та усних виступів владики в ці роки — єднання росіян на основі ідеалів православ'я, самодержавства і народності. Ці ідеали він проповідував під час своїх частих поїздок по єпархії та зустрічей з віруючими і кліром. У жовтні 1905 року єпископ Макарій звернувся зі словом настанови та благословив виступ томських монархістів, що призвело до розгрому місцевих антидержавних сил. Владика надавав моральну підтримку кандидатам від монархічних партій під час виборів до Державної думи.
19 серпня 1912 року за сприяння Макарія в Томську відбулося відкриття патріотичної газети «Томський вісник». Її статті з різних питань суспільного і церковного життя неодноразово публікували «Московські відомости». «Освободительная печать» публікувала пасквілі на «мракобіса Макарія».
Митрополит Московський і Коломенський
25 листопада 1912 призначений митрополитом Московським і Коломенським, священноархімандритом Троїцько-Сергієвої лаври, головою Православного місіонерського товариства; член Святійшого синоду. Прибув до Москви 22 грудня 1912 року; 23 грудня очолив Московську митрополіюМосковські церковні відомості. — 29 грудня 1912. — № 1 за 1913 — С. 2, 5..
При рескрипті від 25 травня 1913 року був нагороджений панагієюВысочайший рескрипт на имя высокопреосвященнейшего Макария, митрополита Московского. // Московские церковные ведомости. — 5 июня 1913. — № 22—23. — С. 422.. При прибутті імператора Миколи II в Москву на торжества зустрічав його та його сім'ю в Троїцько-Сергієвій лаврі 24 травня 1913 року, при вступі в Кремль в той же день і при вході в Успенський собор 25 травня, виголошуючи короткі вітальні промовиТекст речей см.: Московские церковные ведомости. — 15 июня 1913. — № 24. — С. 480—482..