Коло́дрібка — село в Україні, у Заліщицькій міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Дністер, на півдні району. До 2020 року центр Колодрібської сільської ради.
Населення — 1048 осіб (2023).
Географія
Розташування Село Колодрібка розташоване на лівому березі річки Дністер, в найбільш східній частині Заліщицького району Тернопільської області. Воно розкинулося на широкій низовині, утворюючи Колодрібську долину. На протилежному, правому, березі Дністра розташовані буковинські села Митків та Мусорівка.
Рельєф
Територія села характеризується різноманітним рельєфом, що поєднує рівнинні ділянки вздовж Дністра з пагорбами Подільської височини.
На півночі села знаходиться гора "Степи", що є найвищою вершиною над Дністром (240 м над рівнем моря). Північний бік Колодрібської долини обмежений подільською височиною, яка порізана численними яругами, що створює враження не одного суцільного горба, а цілого комплексу гір. На більш стрімких ділянках, які в селі називають "обочами", колись випасали овець та худобу. Західну частину долини замикає горб "Мочарки", що простягається від потоку "Бурти" до Дністра. Вздовж річки він називається "Шелепівка", а стрімкий скелястий берег, що спадає до Дністра, покритий лісом, — "Дерисів". Південна частина села займає більш рівнинну територію.
Гідрографія
Річка Дністер — головна водна артерія села. Вона протікає вздовж Колодрібки приблизно на три кілометри, утворюючи крутий поворот на північ від села. Потік "Бурти" — бере початок з двох джерел: одне — в Колодрібському лісі, друге — на "Середньому горбі". Він протікає через глибокий яр, розділяючи село на дві частини — північну та південну.
Природні об'єкти
Ліс "Глоди" — розташований на горі "Степи" на півночі села. Урочище "Грабівка" — ліс, що росте на схилах яру між "Середнім горбом" та "Мочарками". "Дерисів" — лісистий схил над Дністром, де, за переказами, знаходиться вхід до підземної печери або підземного ходу, який пролягає під річкою. "Колодрібський ліс" — розташований на північному заході села, в яру між "Середнім горбом" та горою "Фіцик". "Фаринникова криничка" — джерело з цілющою водою, розташоване на одному з пагорбів.
Печери
У лісі "Дерисів" знаходиться вхід до підземної печери або підземного ходу, який, за переказами, пролягає під Дністром.
Флора і фауна
Ліси Колодрібки складаються переважно з граба, ліщини, дуба.
На полях вирощують зернові культури, баштанні культури та фруктові дерева.
Частини села
Село поділяється на кілька історичних частин (кутів):
Томаківка — розташована на південному заході села, має форму трикутника, обмеженого потоком "Бурти" та Дністром. Жабирівка — центральна та найбільша частина села, розташована між Дністром зі сходу і потоком "Бурти" з півночі. Історично тут були зосереджені головні громадські та духовні об'єкти. У південно-східному куті знаходився панський двір із парком. Уздовж головної дороги, що пролягала зі сходу на захід у бік Синькова, були розташовані ключові споруди: На південному боці дороги: парафіяльна резиденція, за нею — школа, а далі — читальня "Просвіти" із кооперативом "Єдність" під одним дахом. На північному боці дороги: велика мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, оточена старими липами. Церковне подвір'я було обведене муром, із заходу мало залізний паркан і браму, а у східній частині — стару муровану дзвіницю з п'ятьма дзвонами. До церкви прилягали два сади: на півночі — овочевий, що належав читальні "Просвіти", а через дорогу на схід від дзвіниці — абрикосовий, що був власністю школиЖабирівка — це південно-східна частина села, між Дністром зі сходу і потоком Буртами з півночі. Тут знаходився панський двір з парком в південно-східному розі. При головній дорозі, що вела зі сходу на захід у бік Синькова, стояла парафіяльна резиденція, за нею — школа, а далі — читальня "Просвіти" із кооперативом "Єдність" під одним дахом. На північному боці дороги розташовувалась велика мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, оточена старими липами. Від заходу церковне подвір'я відділялося залізним парканом і брамою, яка була головним входом до церкви. З усіх інших сторін церковне подвір'я обведено муром на приблизно півтора метра висоти. У східній частині подвір'я височіла стара, також мурована, дзвіниця із п'ятьма мелодійними дзвонами. На півночі за церковним муром ріс маленький, вирощений між обома війнами, овочевий садок, який належав читальні "Просвіти". На схід від дзвіниці, через дорогу, знаходився невеликий морелевий (абрикосовий) сад, який був власністю школи.. Германи — розташована на північ від потоку "Бурти", складається з двох частин: однієї — у формі трикутника, обмеженого потоком "Бурти" та Дністром, другої — уздовж потоку "Бурти".
Історія
Археологічні пам'ятки Колодрібська долина була заселена з давніх-давен. Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки таких культур: Трипільська культура Гава-голіградська культура Липицька культура Черняхівська культура Слов'янська культура Давньоруська культура
Також було знайдено скарб римських монет II-III ст. н. е.
У 1968 році І. П. Герета, С. А. Харитонов та Т. М. Ковальчук відкрили черняхівське поселення в урочищі “Коло Глодів”.
Ранній період З історичних джерел відомо, що село Колодрібка існувало щонайменше з XV століття. Перша писемна згадка — 1446 Сіреджук П. Першовитоки. К., 1994 датується 1516 роком, коли поселення мало статус містечка та назву Кодруб'є. У 1516 році містечко було зруйноване татарами, але того ж року отримало магдебурзьке право. Від 1530 року Колодрібка знову стала селом.
XVI-XVII століття У першій половині XVII століття власником Колодрібки був рід Лянцкоронських, один із найзаможніших на Поділлі. У 1547 році Лянцкоронський віддав село у заставу Якову Гродовському Мисшурі.
У 1600 році гетьман Станіслав Жолкевський, йдучи на допомогу молдовському господареві Яремі Могилі, переправився через Дністер зі своїм військом 6 вересня біля «містечка Колодрібки». У 1612 році Жолкевський згадував Колодрібку у листі до польського короля, що свідчить про її значущість як стратегічного пункту на Поділлі.
У 1629 році внаслідок татарського нападу в Колодрібці зі 150 домів залишилося лише 15. Існує переказ, що колись село було розташоване трохи північніше, під Глодами і на Германах уздовж Дністра, навпроти Долішнього Броду через річку, і було знищене татарами.
XVIII - XIX століття У 1810 році було проведено перепис населення. Колодрібка мала тоді 141 житловий будинок, 161 родину, загалом 746 осіб. Село належало до Заліщицького повіту і було власністю спадкоємця графа Станіслава Козяковського.
У 1854—1918 рр. у складі Заліщицького повіту (Австро-Угорщина).
У цей період у Колодрібці була збудована нова трибанна церква Успення Пресвятої Богородиці (1900-1906). Наприкінці XIX ст. завдяки о. Володимиру Яворському в селі вже діяли читальня "Просвіта", кооператив "Єдність" та школа.
XX століття
Початок століття
На початку XX століття в Колодрібці продовжувало розвиватися громадське життя.
Міжвоєнний період
Після Першої світової війни відновили діяльність читальня "Просвіти" та кооператив "Єдність". Було засновано гімнастично-спортивне товариство "Сокіл", а згодом — товариство "Луг", яке перед початком Другої світової війни налічувало понад 300 активних членів. Читальня "Просвіти" нараховувала понад 200 активних членів.
У селі діяли різні українські організації: кружки "Рідна Школа", "Сільський Господар", "Союз Українок", товариство "Відродження", Дитячий Садок. Усі вони розміщувалися у читальні "Просвіти". На початку 30-х років планувалося збудувати новий, просторий будинок для читальні, проте польська влада не дала дозволу на будівництво "Народного Дому". Замість цього, вона змусила нечисленну групу місцевих поляків збудувати "Дом Людови".
У селі був також хор та аматорський гурток, що зосереджував свою діяльність передусім на історичних п'єсах. Значну роль в усвідомленні односельчан відігравав аматорський гурток.
Значну роль у громадському житті села відігравали священики, зокрема о. Володимир Яворський, о. Василь Мисевич, о. П. Вергун, о. В. Харжевський, о. Роман Жолкевич, о. Василь Луцький та о. Юліян Гординський.
Колодрібка як прикордонне село мала залогу КОП (Корпусу Охорони Пограниччя).
У 30-х роках на території села було створено польську колонію "Сміглувка", до якої переселили "мазурів".
Друга світова війна
З приходом радянської влади у 1939 році суспільно-громадське життя в селі завмерло. У 1940 році було проведено примусову евакуацію села через близькість до кордону.
У липні 1941 року село окупували німецькі війська. У 1943 році багато жителів села зголосилися до дивізії "Галичина". З Колодрібки пішло понад сто добровольців, але до кінця 1943 року у рядах Дивізії залишилися 52 особи.
Післявоєнний період
У березні 1944 року Колодрібка знову опинилася під радянською владою. Багато жителів села приєдналися до УПА. Після встановлення радянської адміністрації почалися нові переслідування українського населення.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Заліщицької міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Заліщицького району, увійшло до складу новоутвореного Чортківського району.
Населення Населення Колодрібки за нечисленними винятками становили українці. Розмовною мовою в селі була українська мова, навіть для латинників, які не лише не говорили польською, але й не вміли нею говорити. Лише після Першої світової війни під впливом польських «ксьондзів» вони задекларували себе поляками і намагалися говорити польською, принаймні у присутності представників державної влади. Крім тих «поляків», у селі було перед Другою світовою війною ще й сім єврейських родин, які для свого внутрішнього вжитку користувалися своєю говіркою; але всі вони також правильно говорили українською мовою села. Деякі з них не мали навіть характерного акценту.
Мова Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Частка Українська 1 328 99,33 % Інші мовиМови, що були рідними для менш як 1 % місцевого населення:Російська — 7 (0,52 %),Інші мови — 2 (0,15 %). 9 0,67 % Разом 1 337 100,00 %
Мовні особливості Мова села Колодрібки, подібно до мови Синькова, становила своєрідний острів серед оточуючих говірок. Тут не було зміни «я» на «є», наприклад: завжди вимовлялося «теля», а не «телє». З іншого боку, м'які голосні після «ц» вимовлялися твердо, наприклад, «пшеница», а не «пшениця», «дійницу» а не «дійницю», що нагадувало гуцульський говір. Східно-українські говірки пригадувала відміна деяких дієслів, наприклад: ходити — «ходю» у першій особі однини; просити — «просю», а не «прошу»; платити — «платю», а не «плачу» та інші.
Географічно село поділялося на три частини, звані «кутами». Центральним та найбільшим кутом була Жабирівка. Згідно з усним переданням, назва походила нібито від жаб, яких колись у давнину тут мусило бути дуже багато. Хоча останніми часами їх також було багато біля мілких берегів Дністра.
Пам'ятки Є церква Успіння Пресвятої Діви Марії (1906), римо-католицька каплиця, споруджена 1910 року на кошти графа Де ля Скаля.
Споруджено пам'ятники полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1985), Тарасу Шевченку (1991, скульптор М. Посікіра, архітектор М. Федик), встановлено пам'ятні хрести на честь скасування панщини, тверезості, на могилі УСС (1990), насипано могилу Борцям за волю України (1998).
Біля села знаходиться ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення Урочище Глоди.
Пам'ятник Т. Шевченку - пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення. Встановлений 1991 року. Скульптор – М. Посікіра, архітектор – М. Федик.
Скульптура – бетон, постамент – граніт.