Надання автокефалії православній церкві України — дії церковної і світської влади в Україні та материнської Константинопольської православної церкви, спрямовані на подолання наслідків поділу українського православ'я та створення автокефальної помісної Православної церкви України. Підсумком цього процесу стало отримання Київською митрополією Томосу про автокефалію, яке відбулося 6 січня 2019 року.
Константинопольський патріархат визнав порушення Російською ПЦ акту 1686 року який надавав Московському патріархові право хіротонії митрополита Київського при тій умові, що митрополит Київський має поминати за богослужінням першого патріарха Константинопольського, а потім Московського. На підставі порушення умов акту 1686 року та через анексію Київської митрополії Московським патріархатом, що є канонічною територією Константинопольського патріархату, останній скасував рішення акту 1686 року. Вселенський патріарх Варфоломій І сказав що "...Київська митрополія ніколи не була канонічно переданою Московському патріархату. Немає жодного офіційного документа, що підтверджує таке підпорядкування чи поступку з боку Константинопольської церкви." Крім того він постановивПеред цим були апеляції патріарха Філарета та митрополита Макарія до Вселенського патріарха. Тому Варфоломій І згідно канонів, що дають право апеляції до Вселенського патріарха, застосував це рішення. поновити «у своєму єпископському або священицькому сані» Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та «їхніх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин» та організував помісний об'єднавчий собор, що відбувся 15 грудня 2018 року. На ньому за участю ієрархів УПЦ КП, УАПЦ та двох єпископів УПЦ (МП) утворилася Православна церква України. Предстоятелем новоствореної церкви став митрополит Київський і всієї України Епіфаній (Думенко) (з точки зору Константинопольської православної церкви, єпископ Онуфрій (Березовський), предстоятель УПЦ (МП) канонічно втратив право носити цей титул.).
Після Об'єднавчого собору здійснюється поминання митрополита Київського і всієї України блаженнішого Епіфанія під час богослужінь Вселенського патріархату, а Православна Церква України була занесена в Диптих. Відновилося євхаристійне спілкування православної церкви України із Константинопольською Православною Церквою. Також розпочався процес переходу до Православної церкви України церковних громад, які раніше визнавали єдність із Московським патріархатом та процес визнання ПЦУ іншими Помісними православними церквами.
Дії церковної та світської влади в Україні, а також Вселенського патріархату, викликали різку негативну реакцію Московського патріархату, який вважає Україну частиною своєї канонічної території та не визнає результатів Об'єднавчого собору 15 грудня 2018 року. Внаслідок опозиції Російської ПЦ рішенням Константинопольського патріархату утворилася Московсько-Константинопольська схизма.
Передумови
Вселенський патріархат після хрещення князя Володимира та Київської держави у 988 році заснував Київську митрополію. До кінця XVII століття Київська митрополія, до якої входили території сучасних України, Білорусі, Литви та Польщі, перебувала в юрисдикції Вселенського патріархату. Київська митрополія канонічно належала до Вселенського патріархату, навіть й після створення Московського патріархату в 1589 році. Після захоплення українських земель в часи Руїни у 1685 році, московський патріарх Іоаким (1674—1690) самочинно вторгся до єпархії Київської митрополії, яка канонічно належала до Вселенського патріархату і обрав єпископа Гедеона митрополитом Київським.
Таким чином як каже патріарх Варфоломій І, «700-річний церковний устрій Київської митрополії, який діяв з 988 року, був змінений шляхом перевороту. Це відбувалося з порушенням священних і святих канонів на користь Московського патріархату і на шкоду Константинопольській церкві. Попри це, Київська митрополія ніколи не була канонічно переданою Московському патріархату. Немає жодного офіційного документа, що підтверджує таке підпорядкування чи поступку з боку Константинопольської церкви. Відомі листи Вселенського патріарха Діонісія IV лише давали канонічний дозвіл Московському патріарху призначати київського митрополита, який, водночас залишався підпорядкованим Константинопольському патріарху». Умовою передачі було обов'язкове поминання Київським митрополитом Патріарха Константинопольського, як свого першоієрарха. Пізніше це було викривлено РПЦ в інтерпретації, нібито цю митрополію було передано в управління Російській церкві. Документи, опубліковані Константинопольським патріархатом у 2018 році, свідчать що Київська митрополія, на основі якої виникла Українська церква, в канонічну територію Московського патріархату ніколи не передавалася.
Публікаторами ряду джерел, котрі лягли в основу документальної публікації КПЦ, стали опозиційні до Кремля та РПЦ історики та релігійні дисиденти: Ченцова Віра Георгіївна, та Вєтошніков Костянтин Ігорович. З віднайдених та оприлюднених ними джерел виходить, що було лише дозволено поставлення київського митрополита у Москві за дозволом константинопольського патріарха (Vetochnikov K. Le titre officiel des métropolites russes au moyen âge // Le patriarcat Œcuménique de Constantinople et Byzance hors frontières (1204–1586): Actes de la table ronde organisée dans les cadre du XXIIe Congrès international des études byzantines, Sofia, 22–27 août 2011 / Éd. M-H. Blanchet, M.-H.Congourdeau, D. I. Mureşan. Paris, 2014 P. 273-308; Vetochnikov K. La «concession» de la métropole de Kiev au patriarche de Moscou en 1686: Analyse canonique // 23rd International Congress of Byzantine Studies, 22–27 August, 2016 Round table «Les frontières et les limites du Patriarcat de Constantinople». Abstracts. Belgrade, 2016 P. 37–41.).
Зокрема, Вєтошніков довів, що патріарху Московському не було надано жодного підпорядкування або зміни юрисдикції митрополії (що заборонено канонами), але було дано тільки дозвіл здійснювати хіротонію митрополита. Це було зроблено тільки з пастирських міркувань і через політичну ситуацію в регіоні. Цей дозвіл було дано як довіреність, як екзарху (представнику), і тільки для адміністрування. Ймовірно, з цієї причини патріарх Діонісій після відходу з патріаршої кафедри називає патріарха Московського «екзархом»... Київська митрополія не повинна була бути інтегрована в адміністративну систему Російської Церкви. Незважаючи на те, що збереження канонічних прав Вселенського престолу щодо митрополії не сформульовано чітко, тексти не скасовують їх (Детальніше: «Передача» Київської митрополії Московському патріархату у 1686 році. Бібліотека журналу «Пам‘ятки України», – Серія "Народна бібліотека". 2018. №6; Вєтошніков К. "Передача" Київської митрополії Московському патріархатові у 1686 році: канонічний аналіз // Юрисдикційний статус Київської православної митрополії у 1686 році: богослівʼя, канонічне право та культурно-історичний контексті / За заг. ред. О. Сагана. – К., 2019; Вєтошніков, К. У 1686 році не було передачі Київської митрополії Московському патріархату // Україна. Пам'ять боротьби: збірка статей. - Львів, 2021. С. 55-137; Вєтошніков К. Чи насправді у 1686 році відбулася зміна юрисдикції Київської митрополії? // Журнал "Церква і суспільство", 2024, № 1(3). С. 20).
Жодну з умов цієї передачі не було дотримано Російською Церквою: вибори митрополита перейшли в руки Російського Синоду, поминання Вселенського патріарха припинилося, і привілеї митрополита були скасовані, навіть сама митрополія перестала існувати як церковна одиниця
Також у документах КПЦ сказано що РПЦ не виконала умов акту 1686 року. «Через несприятливі історичні обставини Вселенський Патріархат стримався і промовчав про ці порушення і невиконання Московським Патріархатом умов Патріаршого і Синодального „Акту“ 1686 року, але він ніколи не забував чи ігнорував їх».
Серед українських науковців важливу роль у популяризації цих ідей Константинополя в Україні відіграли Саган Олександр Назарович та Смирнов Андрій Іванович.
Українська революція З початком української революції 1917 року у Києві була скликана Всеукраїнська Церковна Рада, яка ставила за мету створення Української автокефальної православної церквиАндріївський вісник: історико-богословський щорічний журнал Рівненської Духовної семінарії Української Православної Церкви Київського Патріархату // Ред. кол.: кандидат богословських наук, ректор РДС прот. Віталій Лотоцький (гол. ред.) [та ін.]. — Рівне, 2017. — № 6. — 336 с.. Головою ВПЦР був обраний архієпископ Олексій (Дородніцин). Він підтримував ідею апеляції до арбітражу Константинополя при врегулюванні питання статусу православної церкви в Україні. На початку 1918 року в Києві було скликано Всеукраїнський Церковний Собор, який виступив за створення незалежної від РПЦ української церкви. Однак, 19 січня робота Собору перервалася наступом більшовиків. 14-30 жовтня 1921 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський Церковний Собор, що підтвердив автокефалію УАПЦмитрополит Василь Липківський, «Відродження Церкви в Україні 1917—1930» (160 випуск), укр. вид. «Добра книжка» (друкарня оо. Василіян), м. Торонто, 1959 р., с. 236—238.. На цей час в Україні не залишилось жодного єпископа, який би був прихильником української церкви. Одночасно більшість священників та мирян підтримували дії Всеукраїнської церковної ради. Тому собор вирішив провести висвячення єпископів через рукоположення самих священників. Протягом 1930—1937 рр. все священство та активні вірні УАПЦ були заарештовані, заслані та розстріляні НКВС. Напередодні Другої світової війни були ліквідовані майже всі прояви УАПЦ в підрадянській Україні.
Друга світова війна У 1942 році єпископами Польської Православної Церкви на чолі з архієпископом Полікарпом Сікорським Українська Автокефальна Православна Церква була відновлена, але вже канонічно визнаними ієрархами. Після війни єпископат і частина духівництва виїхала за кордон, де УАПЦ продовжувала діяти (УАПЦ в Діаспорі, Українська православна церква США, Українська православна церква Канади).
Доба незалежності
15 лютого 1989 рок у Києві почав діяти ініціативний комітет із відновлення Української автокефальної православної церкви в Україні. 5-6 червня 1990 року в Києві відбувся Всеукраїнський православний собор за участю близько 700 делегатів з усієї України, серед них було 7 єпископів i понад 200 священників. Собор затвердив факт відновлення УАПЦ i обрав Патріархом Київським Мстислава (Скрипника).
27 жовтня 1990 року Архієрейський собор Російської православної церкви скасував український екзархат і заснував Українську православну церкву, яка стала «самокерованою частиною Російської Православної Церкви» з обмеженою самостійністю. Зокрема, рішення Помісного і Архієрейського Соборів РПЦ є обов'язковими для УПЦ МП. Суд Архієрейського Собору РПЦ є найвищим церковним судом для Української Православної Церкви.
Після проголошення Незалежності України Помісний Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. звернувся до Патріарха Московського з питання повної автокефалії УПЦ. Звернення було підписане всіма делегатами Собору, в тому числі єпископом Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм. Однак, звернення Собору УПЦ про автокефалію було проігнороване Архієрейським Собором РПЦ 1992 року та Помісним Собором 2009 рокуФранків, Д. (2013). Українське питання і VIII Вселенський Собор. Волинський благовісник, (1), 161—177.. Пізніше ієрархи РПЦ неодноразово виступала проти надання автокефалії УПЦ Архієрейський собор РПЦ 2000 року відхилив також прохання УПЦ-МП про «канонічну автономію», тобто занесення автономного статусу УПЦ-МП у диптихи, оскільки статус «самоуправної Церкви з широкою автономією» відсутній у православній інституційній практиці, а тому ніким не визнаний. Таким чином, єпископат РПЦ відмовив УПЦ-МП у статусі, аналогічному до статусу Японської, Синайської чи Фінляндської православних церковСаган О. Н., Здіорук С. І. (2008). Помісна православна Церква: проблеми і прогнози конституювання..