Поту́торів — село в Україні, у Шумській міській громаді Кременецького району Тернопільської області. До 2020 року входило до складу Шумського району Тернопільської області та було центром Потуторівської сільської ради. За даними на 2016 рік, населення села становило 445 жителів.
Географія
Розташоване на лівому березі річки Кума (права притока Вілії, басейн Горині, сточище Прип'яті), за 7 км від Шумська, 20 км від найближчої залізничної станції Лепесівка та 38 км від Кременця. Територія — 2,22 км².
Станом на 1893 рік відстані від села Потуторів становили: до Житомира — 240 верст, до Кременця — 30 верст, до найближчої залізничної станції Рудня-Почаївська — 52 версти, до найближчої поштової станції в Ямполі — 10 верст. Найближчими парафіяльними селами були Биківці — 3 версти, Вовківці — 3 версти, Бриків — 3 версти.
У селі є вулиці: Вишнева, Горобівка, Дружби, Квіткова, Космонавтів, Лугова, М. Остап'юк, Миру, Молодіжна, Тиха, Хмелівка, Ювілейна.
Назва
За однією з версій, назва села походить від словосполучення «по ту сторону», бо колись село ділилося на дві частини. Як стверджується, волиняни в період російської окупації у 18 столітті перейменували село з чужої їм назви Потуторов на зрозумілу Полуторів (від Полутор). Також висувалася версія про походження назви від прізвища Полутор.
За іншою версією, твірною основою ойконіма Потуторів є відкомпозитне ім'я *Потутор чи *Потудор, що могло утворитися шляхом усічення фіналі препозитивного компонента По[и]- композитного імені *По[и]тудор або *По[и]тутор. Первісне значення «*Потуторів (двір чи ін.)».
Адміністративна належність
У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2015 році село Потуторів увійшло до Шумської міської громади, яка у 2020 році увійшла до складу Кременецького району Тернопільської області. У 2021 році в межах Шумської міської громади було створено Потуторівський старостинський округ із центром у селі Потуторів.
Історичні дані
Після 2-го та 3-го поділів Речі Посполитої 1793 і 1795 років Волинь було включено до складу Російської імперії. Станом на кінець 19 — початок 20 століття село Потуторів входило до Дедеркальської волості (Великодедеркальської) Кременецького повіту Волинської губернії. У листопаді 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, Волинь увійшла до складу Української Народної Республіки. З 1921 року Західна Волинь відійшла до складу Польщі й Дедеркальська волость продовжила існування як гміна Дедеркали Кременецького повіту Волинського воєводства Польської Республіки. 1939 року Кременецький повіт включено до Тернопільської області СРСР. У 1940 році повіт було ліквідовано й Потуторів увійшов до складу Катербурзького району Тернопільської області, згодом перейменованого на Великодедеркальський. У 1962 році село Потуторів відійшло до Шумського району. Підпорядковувалося Биковецькій сільській раді. У липні 2015 року село Потуторів увійшло до складу Шумської міської громади, територію якої було затверджено 12 червня 2020 року відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області». 17 липня 2020 року, у результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Шумського району, село увійшло до складу Кременецького району.
Історія
У складі Великого князівства Литовського
Перша письмова згадка про Потуторів — 1440 рік; згодом згадане у 1513 році, коли король Сигізмунд I (Жигимонт) закріпив село у власності Богуша Боговитиновича, підскарбія литовського. Згодом Потуторів належав до частки Павла Боговитиновича, молодшого з синів Боговитина Петровича.
У складі Речі Посполитої
За поборовим реєстром Волинського воєводства 1583 року, податок з маєтку Потуторів за 10 димів і 2 городників сплачував Станислав Лащ, другий чоловік вдови Павла Боговитиновича, Зофії Конарської. За поділом спадщини Боговитина Петровича в Кременецькому повіті, здійсненим 1585 року, Потуторів був закріплений за синами Павла Боговитиновича — Яном і Василем (Вацлавом) Павловичами.
У 1596 році Потуторів згаданий серед маєтків, на яких Вацлав Павлович Боговитин записав 40 тисяч злотих за позикою від своєї дружини Зофії Михайлівни з князів Чорторийських. Після смерті Вацлава Павловича та згодом його вдови, князівни Чорторийської, належні їй права на залишені чоловіком маєтки перейшли до її брата Юрія, який 1605 року відступив їх овруцькому старості Михайлу Вишневецькому та його дружині Раїні Могилянці. У 1616 році племінник Вацлава Павловича, Ян Янович, судився з Раїною Могилянкою та іншими особами щодо 30 тисяч злотих боргу, записаного 1596 року на Потуторові та інших маєтках.
У 1719 році маєтності, що перейшли до дому Радолинських від Стефана Лаща, до складу яких входив Потуторів, були передані в заставу Феліксові Корвин-Кохановському, буському підчашому, на суму 22 тисячі злотих польських. У 1720 році посесором Потуторова був Феліціян Кухарський. Серед власників Потуторова був , підстолій і більший войський кременецький (1718—1732), стольник волинський (1732—1733).
1792 року Катерина з Радолинських, вдова Миколая Ліберацького, разом із сестрою Маріанною, вдовою Пауліна Ґонсьоровського, як співспадкоємиці маєтностей Стефана Лаща в Потуторові та інших селах, уклали угоду з Якубом Годлевським, іновлодзьким ловчим, та його дружиною Анною Радолинською, також співспадкоємицею Лаща, за якою передали своє право на одну четверту частину спадкових прав на ці маєтності на користь Годлевського.
У складі Російської імперії
У 1799 році у селі було побудовано кам'яну церкву, освячену на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Будівництво було почато на кошти поміщиків і Фелікса Стадовського, а завершене на кошти парафіян.
У 1825 році Потуторів перебував у спадковій власності Маріанни Домбровської (уродженої Спендовської), яка разом із чоловіком Федором Домбровським уклала угоду про взаємне довічне користування майном та у 1827 році продала Потуторів і Вовківці Прушинським. Після її смерті виник судовий спір щодо права Федора Домбровського на довічне володіння цими маєтностями, який у 1853 році було вирішено Правлячим Сенатом на користь спадкоємця за материнською лінією Маріанни Домбровської — Теофіла Лепковського.
Пізніше у 19 столітті власниками села були маршалок шляхти кременецького повіту Ян Чосновський, одружений з Марією з Єловицьких, та згодом їхній син Кароль Чосновський, одружений з Христиною Ярошинською. Станом на 1893 рік власником села був Франц Чосновський. Наприкінці 19 століття у селі було 98 дворів, 661 житель. За переписом 1911 року до великої земельної власности в селі належало 311 десятин.
У складі Польської Республіки
У селі діяли філії «Просвіти» та інших товариств. У 1931 році Потуторів нараховував 857 жителів. Останнім власником маєтку до 1939 року був Євстахій Ян Колонна-Чосновський герба Колюмна (Рох, Пєржхала) та його дружина Клементина.
Друга світова війна
Від початку липня 1941 року до 2 березня 1944 року село було під нацистською окупацією. За оціночними даними дослідження польських авторів Владислава та Єви Семашків, у березні 1943 року в Потуторові загинуло щонайменше 20 людей з-поміж місцевого польського населення, відповідальність за що автори покладають на збройні формування українських націоналістів.
У жовтні 1944 року сталася велика пожежа, під час якої згоріла половина будівель села. У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь понад 40 осіб. За радянської влади репресовано 27 родин. Із мобілізованих на фронти Другої світової війни загинуло 32 чоловіки, 20 пропало безвісти.
У складі СРСР
За матеріалами «Літопису УПА», у 1945—1948 роках у селі Потуторів фіксуються арешти місцевих жителів, обшуки господарств і допити з боку радянських органів. У лютому 1945 року після виявлення друкарської машинки у селі було заарештовано 7 осіб; двох із них було убито, 5 забрали на Сибір (одного згодом звільнено). У травні 1947 року співробітники районного відділу МГБ заарештували двох мешканців села за нездачу позики, у березні 1948 року — заарештували двох жінок, які втекли з Сибіру.
У лютому 1948 року радянські органи двічі намагалися примусово залучити селян до вивезення колод з Віленського лісу на станцію до Кременця, однак безрезультатно. У вересні того ж року в селі вилучали антиколгоспні листівки. У грудні 1948 року під час обшуку в одному з господарств співробітники МГБ виявили криївку, де перебував поранений підпільник ОУН «Славко» (Савать Ільчук Теодосійович); коли почали розкопувати криївку, він знищив літературу та інші речі, що були при ньому, та застрелився.
У 1949 році у селі примусово організовано колгосп. У 1956 році реконструйовано місцеву церкву. У 1979 році споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у Другій світовій війні.
Церква
Храм
Церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці збудована 1799 року поміщиками і Феліксом Стадовським; завершена коштом парафіян. Кам'яна, з такою ж кам'яною дзвіницею. У 1891 році, з нагоди інциденту в Оцу, селяни Потуторова придбали для місцевої церкви дзвін вагою 26 пудів 5 фунтів вартістю 470 рублів.
Церкву реконструйовано у 1956 році.
Парафія
Копії метричних книг зберігалися з 1805 року. Земельний наділ церкви станом на 1893 рік складав садибну, городню, орну, сінокісну та цвинтарну землю загальною площею 40 десятин 1357 сажнів. До приходу Потуторова з 1887 року була приписана церква села Садки, що розташовувалося за 3 версти.
У лютому 2019 року парафія вийшла з Тернопільсько-Кременецької єпархії Української православної церкви Московського патріархату і приєдналася до Тернопільської єпархії Православної церкви України.
Населення
Чисельність
За даними на 1885 рік у Потуторові були 521 житель та 58 дворів. За даними на 1893 рік у Потуторові було щонайменше 566 жителів та 64 двори. За переписом 1897 року в Потуторові було 653 жителі. Наприкінці 19 століття в Потуторові були 661 житель та 98 дворів. За даними на 1931 рік у Потуторові було 857 жителів. За переписом 1989 року постійне населення Потуторова становило 525 жителів. Наявне населення становило 510 жителів. За переписом 2001 року постійне населення Потуторова становило 513 жителів. Наявне населення становило 508 жителів. За даними на 2007 рік у Потуторові було 505 жителів. За даними на 2014 рік у Потуторові було 465 жителів та 130 дворів.
+ Населення села Потуторів Рік 1885 1893 1897 19 ст. 1931 1989 2001 2007 2014 Жителів 521 566 653 661 857 525 513 505 465 Дворів 58 64 — 98 — — — — 130
За статтю
За переписом 1897 року в Потуторові серед 653 жителів було 309 чоловіків (47,32 %) та 344 жінки (52,68 %). За переписом 1989 року в Потуторові серед 525 жителів постійного населення було 228 чоловіків (43,43 %) та 297 жінок (56,57 %). Серед 510 жителів наявного населення були 221 чоловік (43,33 %) та 289 жінок (56,67 %).
Мова
За переписом 2001 року в Потуторові серед 513 жителів постійного населення 512 людей (99,81 %) вказали рідною мовою українську, 1 людина (0,19 %) — російську.
+ Мовний склад населення села Потуторів (2001)МоваКількістьВідсоток українська51299,81 % російська10,19 %Усього513100 %
За релігією
За даними на 1893 рік у Потуторові налічувалося 543 православних (95,94 %), 14 католиків (2,47 %) та 9 євреїв (1,59 %). За переписом 1897 року в Потуторові серед 653 жителів було 622 православних (95,25 %).
Пам'ятки
У селі є кам'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1799), 3 муровані фігури.
Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1979).
Соціальна сфера
Станом на 2014 рік працювали ЗОШ 1 ступеня, клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, 2 торгових заклади. Земельні паї селян орендували фермерське господарство «Любава» і ПАП «Колос».
Фольклор
До збірки «Пісні, хрестини та весілля» з етнографічними матеріалами, зібраними Василем Кравченком упродовж 1889—1904 років, увійшла пісня, записана в Потуторові:
Галерея
Відомі люди
Народилися