Хонгорай або Хоорай — протодержава єнісейських киргизів (предків хакасів), що існувала на території Хакасько-Мінусінської котловини у XV—XVIII ст.
Походження назви У багатій фольклорній спадщині народів Південного Сибіру назва «Хонгорай» збереглася як колишнє іменування Хакасько-Мінусінської котловини. В хакаській мові, в результаті скорочення приголосних, ця історична назва зійшла до «Хоорай»; Вона широко використовується в героїчних епосах, історичних легендах і поезії.
В епоху пізнього середньовіччя, коли народилась єнисейськокиргизька держава, назва «Хонгорай» стала політичною. Вона позначувала етнічні групи які мали різне походження, але через схожість способу життя стали єдиними.
Назва «Хонгорай» вперше записана в російських документах середини XVII століття. У 1666 році, на питання воєводи Красноярського краю про Єренака Ішеєва, посланці Алтан-хана «Узун і товариші» сказали, що: «Ми знаємо того Єренака.. кочує в киргизьких землях Хонгорай, і наш великий правитель, і платить нашому великому володареві і Лаузан тайші величезний ясак». Конкретно у цьому джерелі є явне відображення російської концепції киргизів і тюрко-монгольської назви Хонгорай. Назва Хонгорай дипломатичною російською мовою використовувався тільки в тих випадках, коли текст був переведений з монгольських документів.
Правильність цієї назви підтверджуються багатьма виразами з історичного фольклору. Наприклад: Таг Хоорай, Ал Хоорай, Шазьте Хоорай, Хомич Хоорай і т. д.
Історія Передумови Фольклорні матеріали відповідають історичним фактам XIII ст., коли монголи, підкоривши територію єнісейських киргизів Саяно-Алтаю відповідно до їх військової адміністрації, утворювали тумен Хоорай в цій областіВоенное дело древних племен Сибири и Центральной Азии. Дата обращения: 9 ноября 2021.. Літопис «Юаньши» вказує: «Коли династія Юань прийшла до влади, ця країна складалася з дев'яти тисяч господарств». Спираючись на наведені факти з письмових джерел та історичною пам'яттю народів Саяно-Алтаю, можна стверджувати, що земля єнісейських киргизів наприкінці XIII та першій половині XIV століть були туменом який сформували 9 тис. бійців монгольської армії. Це той період, до якого нову етнополітичну назву «Хонгорай» можна приписати.
Створення Після падіння монгольської імперії Юань 1368 року, у складі якої знаходилася територія Саяно-Алтаю, Монголія втратила свою владу над киргизами. Ті використали цю можливість, щоб створити свою власну державу. В кінці XIV століття киргизи об'єдналися з ойратами у боротьбі проти східних монголів, зайнявши лідерську позицію в цьому союзі. В 1399 році вождь частини єнисейських киргизів з ойратської конфедерації, Угечі-Кашка, ухвалив рішення про створення нової офіційної назви для свого регіону. Але після загибелі останнього 1408 року єдність Хонгорая зменьшується й становище його племен погіршується
Вочевидь, протягом XV—XVI століття, різні кланові групи (Туманці, кереїти та інші), які, по волі монгольських правителів були загнанні в долину Середнього Єнісею та об'єднані під егідою киргизів в єдине етнополітичне об'єднання «Хонгор», або «Хонгорай». Цей висновок ґрунтується на аналізі широкого спектра джерел, і в першу чергу, письмових документів XVII—XVIII.
Боротьба з монголами 1608 року Хонгорай зазнав поразки від Убаші-хунтайджі й потрапив у васальну залежність від держави алтин-ханів. Втім єнисейські киргизи постійно повставали проти влади загарбників. В цій боротьбі було укладено союз з Джунгарським ханством. У 1667 році джунгари під проводом Сенґе в долині Абакана розгромили військо алтин-ханів на чолі із Лобсан-хунтайджі. З цього часу Хонгорай став васалом Джунгарського ханства. Туди призначався джунгарський намісник, якому від імені джунгарського контайші доручалося «усією Киргизькою землею володіти». Джунгарський намісник жив у Алтирському улусі. Його урга (ставка) розташовувалась на річці Ніня. Населення Хонгорая мало сплачувати данину (албан) джунгарському ханові і надавати йому військову допомогу. У своюч ергу Джунгарське ханство надавало військову допомогу Хонгораю під час воєнних дій.
У середині XVII ст. спільно з джунгарами було здобуто перемогу над державою Хотогойтів. Найзначущим був похід Іренека на допомогу Шара-хану, союзнику джунгарів, проти тушету-хана Чахундорджа, але у битві біля телецького озера військо Хонгорая зазнала ніщивної поразки.
Боротьба з Московією На самому початку XVII століття перші московські посланці визнали очільника «Киргизької держави» як царя, тобто, фактично визнали суверенність єнисейських киргизів. Своєю чергою, останні заявили московитам: «Ми живемо у рідних землях і немає тут ні монгольського хана, ні князя, ні монголів взагалі, ні калмицького тайші який коли-небудь завоював би ці землі війною і не було ніяких військових загонів не послано сюди.»
Московити, заснувавши 1596 року, Наримський острог, розпочали наступ на Мінусинську низову. 1604 року було споруджено Томський острог зі згодою еуштинського князя Тоян, що був киштимом (данником) Хонгорая. 1606 року московський уряд відхилив звернення Хонгорая про знищення цього острогу, а натомість було пограбовано дружину князя Номчі, що була у скалді посольства. 1609 року князь Номчі здійснив напад на москові загони Чертыков В.К. Хакасия в XVII – начале XVIII века и ее взаимоотношения с Россией и государствами Центральной Азии. — Абакан, 2007. — С. 85 – 87. 1614 року було здійснено спробу захопити Томський острог, укріплення якого зайняти не вдалось, але було знищено посади. 1616 року Хонгорай зазнав поразки, внаслідок чого чулимці визнали владу Москви. 1618 році було збудовано Кузнецький острог. У 1619 році було споруджено Єнісейський острог, що став зазнавати постійних нападів з боку єнісейських киргизів. У 1621 році на річці Чулим було збудовано Мелецький острог. У бою за цей острог єнісейські киргизи зазнали поразки, у полон потрапили родичі князя Ішея Номчіїв. 1624 року останній сплюндрував околиці Томського острогу, після чого між московськими воєводами і Хонгораєм було встановлено мир.
Втім вже 1628 року московити спорудили Красноярський острог, який 1629 року єнісейські киргизи намагалися захопити, проте невдало. Взимку 1630 року князі Тубинського улусу Коян та Сайту розгромили московський загін, що намагався зібрати ясак у верхів'ях Єнісея. За цим почалися перемовини біля Красноярського острогу, під час якого московити підступно захопили посланців Кояна, яких повісили. У серпні 1630 року Табун, син князя Кочебая, напав на Красноярський острог, розорив довколишні селища, захопивши багато коней. Разом із Табуном відкочували й багато платників ясаку. 1633 року князь Алтисарського улусу Бектень сплюндрував околиці Кузнецького острогу. У відповідь на це в 1634 році московський загін на чолі із Андрієм Просовецьким вдерся до Алтисарського улусу, у битві на Чорному Іюсі єнісейські киргизи завдали супротивнику тяжкої поразки, а за цим атакували Красноярський острог. Взяти останній їм не вдалося, але вони знищили навколишні посади. 1635 року князь Ішей напав на Кузнецький острог, але не досяг успіху.
1641 року товариш (заступник) тарського воєводи Яків Тухачевський атакував Хонгорай, завдав поразки тархан яйзану Ішею, князю Ічінею Мергеню, захопивши 130 дружин і дітей єнісейських киргизів, 300 коней і 150 верблюдів. Але невдовзі московити опинилися в оточенні і були змушені відступити. По дорозі назад більшість козаків кинула командира і пішла в Єнісейський острог. Проте Тухачевський із залишками свого війська зміг заснувати Ачинський острогБутанаев В.Я., Абдыкалыков А.Н. Материалы по истории Хакасии XVII – начала XVIII вв. — Абакан, 1995. — С. 116. У 1642 році з цього острогу вирушив у похід воєвода Іван Кабильський, якому вдалося перемогти єнісейських киргизів на чолі із Ішеєм у битві на річці Тоочах-чулНикитин Д. Н., Никитин Н. И. Покорение Сибири. Войны и походы конца XVI — начала XVIII века. Архивная копия от 14 декабря 2021 на Wayback Machine — М.: Русские витязи, 2016. — 124 с.: ил. — (Ратное дело). — ISBN 978-5-9906037-7-6Российский государственный архив древних актов. Ф. 214. Стб. 84. Л. 598. Наслідком стало укладання мирної угоди. Протягом 24 років князі Хонгораю посилали до Томського острога аманатів, давали ясак і формально вважалися підданими московського царя. У грудні 1644 році деякі єнісейськокиргизькі князі відмовилися давати алтин-хану Омбо-Ердені-хунтайджі, що прийшов на їхню землю, «бо вони під государевою високою рукою» і просили у московського заступництва Бутанаев В.Я. Топонимический словарь Хакасско – Минусинского края. — Абакан, 1995г. — С. 135.
У 1665 році князь Іренек захопив Удинський острог, але по дорозі назад був наздогнаний московським загоном і після бою відступив, залишивши отаману Єлисею Тюменцеву свій обоз. У 1667 тубінський князь Шандика спробував атакувати Томський острог, але був розбитий і загинув у бою з загоном сина боярського Романа Старкова. У травні 1667 року військо за підтримки ойратів (перед тим Хонгорай визнав звержність Джунгарського ханства) було взято в облогу Красноярський острог. Після перемовин облогу було знято, але восени того ж року єнісейські киргизи знову сплюндрували околиці цього острогу.
У вересні 1673 року князь Алтисарського улусу Шанди Сенчікенєв захопив Єнісейський острог. Потім він напав на Томський острог, але взяти його не зміг. Після цього він напав на Ачинський острог та знищив його. У той же час князь Іренек спільно з джунгарським тайджі Должином спалив усі селища підданих Московського царства поблизу Кузнецького острогу. У 1678 році московити уклали з Хонгораєм мирний договір, визначивши кордон по річці Чулим, що називався у старовинних документах Юсом. У липні 1679 року князь Іренек напав на Красноярський острог, але взяти його не зміг. Інший єнісейськокиргизький загін знову знищив Ачинський острог.
1679 року московський цар Федір III наказав спорудити острог у Тубинському улусі з подальшим його підкоренням. Але завдяки вмілим діям князя Іренека було зірвано похід московських загонів з 4 острогів. Проте спробазахопити Красноярський острог була зірвана колишнім гетьманом Дем'яном Многогрішним, що переміг єнісейський киргизів убитві біля острогу. 1680 року було укладено новий мирний договір. Але вже 1682 року московський загін Івана Суворова атакував улуси Хонгорая, проте зазнав поразки у битві на річці Ерба, а потім поніс значні втрати при відступі. Наслідком стало підтвердження 1683 року у Томському острозі мирного договору 1678 року. Він дотримувався 10 років.
1692 року, скориставшись з поразок джунгарського хана Галдана від Цінської імперії, та слабкістю нового правителя Хонгораю — Хорчин-Унзен-тайджі, московський загін сплюндрував Тубинський улус. У дводенній битві було вбито до 700 киргизів, включаючи 4 князів, 600 жінок та дітей було взято в полон. Разом з тим джунгарський хан Цеван Рабдан через протистояння з казахами і Цін не зміг надати військової допомоги єнісейським киргизам. 1698 року 3-тисячна армія монголів за наказом цінського імператора Кансі вдерлася до Алтирського улуса, але їм було завдано поразки князем Даїн Іркі Моисеев В.А. Цинская империя и народы Саяно-Алтая в XVIII в. М.: Наука. Гл. ред. вост. лит., 1983, с.32.
У 1701—1702 роках спроби московських загонів підкорити повністю Хонгорай мали обмежений успіх. Разом з тим імперія Цін зуміла підкорити урянхайців й стала підкорювали племена на шляху до Єнісею. У 1703 року Цеван Рабдан за цих обставин переселив більшість єнисейських киргизів та його киштимов (близько 15 – 20 тисяч жителів) на чолі із Хорчин-Унзен-тайджі у район річки ІртишБутанаев В.Я. История енисейских кыргызов. Абакан: Изд-во ХГУ им. Н.Ф. Катанова, 2000, с.176. Хонгорай як державне утворення припинив своє існування. У 1727 році за Кяхтинським договором з Цінською імперією Хакассько-Минусинська улоговина офіційно увійшла до складу Російської імперії.
Територія