Династія Юань (, піньїнь:Yuán Cháo; ; 1271—1368) — імператорська династія в Монголії і Китаї 13 — 14 століття монгольського походження. Постала після проголошення хана Хубілая Імператором у 1271 році і була знищена силами китайських повстанців у 1368 році.
Протягом своєї історії Юань намагалася відродити Імперію Чингіз-хана. Вела курс на встановлення свого верховенства над іншими державами Чингізидів, а також сусідніми країнами, такими як Південна Сун, В'єтнам, Корея і Японія.
Знищена Чжу Юаньчжаном після повстання червоних пов'язок 1351–1366 років
Історія
Передумови
В 1259 році, коли помер великий хан Мунке, його брат Хубілай воював з імперією Сун в Південному Китаї, а Аріг-Буга, їх третій брат керував монгольськими землями («корінним юртом»). Курултай, що відбувся в Каракорумі, столиці Монгольської імперії, проголосив Аріг-Бугу великим ханом. Дізнавшись про це, Хубілай перервав свою китайську кампанію. Він зібрав інший курултай у своїй ставці в місті Кайпін (Шанду в сучасній Внутрішньої Монголії), і в 1260 році був проголошений великим ханом. Тим не менш, збори, скликані Хубілаєм, вважаються незаконними з точки зору монгольської традиції успадкування трону: держава вже мала законного великого хана, Аріг-Буга, що перебував у споконвічній столиці . Крім того, вказується, що Хубілай широко використовував підкуп князів.
Хубілай оголосив Аріг-Бугу узурпатором і, за китайським звичаєм, проголосив девіз правління «Чжунтун». Відповідно до китайської історичної традицією, Хубілай отримав титул імператора (хуан-ді), хоча китайська династія Сун у той час ще пручалася йому в Південному Китаї. В 1261–1264 роках він воював проти Аріг-Буги, і в кінцевому підсумку Аріг-Буга зазнав поразки і здався Хубілаю. У Хубілая більше не було суперників.
Проте правителі Улус Джучі і Чагатайського улусу не визнали Хубілая великим ханом. Хулагу, ще один брат Хубілая, який керував своїм Ільханством, приносив присягу великому хану, але насправді створив автономну державу, а після воцаріння в 1295 роках Газа-хана, наступник Хубілая Темур відправив йому печатку, яка давала формальні повноваження заснувати державу і правити його народом. Чотири улуси ніколи більше не об'єднувалися під загальним правлінням, хоча великих ханів визнавали правителі держави Хулагуїдів і Золотої Орди, найбільших осколків імперії.
Заснування Хубілай-хан перейняв багато звичаїв від попередніх китайських династій. З ранніх років у нього було кілька китайських наставників. Вони не тільки пояснювали йому китайську історію та ідеологію, а й постійно давали поради з питань управління.
Після перемоги у війні проти Аріг-Буги Хубілай почав правління з великою впевненістю в собі. У 1264 році він переніс свою штаб-квартиру ближче до колишньої столиці імперії Цзінь. В 1266 році він наказав побудувати нову столицю на місці, яке в даний час займає місто Пекін. У період Цзінь місто називалося Чжунду, а в 1272 році воно стало відоме як Даду по-китайськи, Дайду для монголів, і Ханбалик для тюрків. Ще в 1264 Хубілай вирішив змінити девіз правління з Чжунтун (中 統) на Чжіюань (至元). Бажаючи панувати над усім Китаєм і претендуючи на небесний мандат, Хубілай проголосив в 1271 році нову династію Юань, яка згодом стала першою неханьською династією, яка правила всім Китаєм. У 1272 році Даду офіційно стало столицею династії Юань.
На початку 1270-х Хубілай почав масований наступ проти династії Сун в Південному Китаї. До 1273 року Хубілай блокував Янцзи флотом і посилив натиск на Сян'ян, останню перешкоду для захоплення багатого басейну Янцзи. В 1275 році армія в 130 000 чоловік під командуванням Цзя Сида зазнала поразки від Юань. До 1276 більша частина території Південної Сун була захоплена Юанем. В 1279 році Юаньська армія під командуванням китайського генерала Чжана зломила останній опір в битві при Гуанчжоу, що знаменує собою закінчення Південної Сун і початок єдиного Китаю. Династії Юань традиційно віддають належне за возз'єднання Китаю після кількох сотень років поділу, з часів пізньої династії Тан.
Після заснування династії Хубілай-хан опинився під тиском багатьох радників, які вимагали подальшого розширення сфери впливу Юань через вибудовування традиційної кітаєцентристської системи данинних відносин. На це було витрачено велику кількість людських і фінансових ресурсів. Тим не менш, спроби встановити такі відносини отримали відсіч, і експедиції до Японії (1274 і 1281), В'єтнам (двічі в 1280-е), і на Яву (1293) не мали успіху. Хубілай заснував маріонеткову державу в М'янмі, що викликало анархію, а також багато проблем в цьому регіоні.
Правління Хубілая
На відміну від своїх попередників, Хубілай заснував уряд з установами, що нагадують установи ранніх китайських династій, і провів реформи для підтримки його централізованого правління.
Хубілай-хан зміцнив свою владу шляхом централізації уряду Китаю — роблячи себе (на відміну від його попередників) абсолютним монархом. Він розділив свою імперію на «провінції», приблизно в два-три рази більші за сучасних китайських провінцій, і ця структура уряду на рівні провінцій стала моделлю для наступних династій Мін і Цін. Хубілай-хан також реформував багато інших державних та економічних інститутів, особливо податкову систему. Він прагнув управляти Китаєм через традиційні інститути, а також визнав, що для того, щоб закони Китаю виконувалися, він повинен використовувати китайських радників і чиновників, хоча він ніколи не покладався на них повністю. Тим не менш, ханьці піддавалися дискримінації політично. Майже всі важливі центральні шляхи сполучення були монополізовані монголами. Хубілай поліпшив сільське господарство Китаю, розширивши Великий канал, дороги та громадські комори. Марко Поло доброзичливо описує його правління: звільнення населення від податків у важкі часи, будівництво лікарень та дитячих будинків, розподіл продовольства серед жебраків.
Він заохочував науку і релігію, підтримував торгівлю по Шовковому шляху, роблячи можливими контакти між китайськими технологіями та західними. Варто відзначити, що до зустрічі з Марко Поло Хубілай-хан зустрів Нікколо і Маффео Поло, батька і дядька Марко. Після бесіди з ними Хубілай виявив великий інтерес до латинської світу, особливо до християнства, і передав лист, адресований папі римському. Подорожі Марко Поло пізніше надихнуть багатьох інших, зокрема Колумба, шукати шлях в Серединне царство.
У 1273 Хубілай ввів в обіг банкноти, відомі як чао (钞). Паперові гроші випускалися і використовувалися в Китаї і до Юань; до 960 року династія Сун, відчуваючи брак міді для карбування монет, випустила перші банкноти, що перебували в загальному обігу. Проте за часів Сун паперові гроші використовували поряд з монетами. Юань була першою династією, що використала паперові гроші як переважаючий засіб обігу. При Юань банкноти виготовлялися з паперу, отриманого з кори шовковиці.
Хоча Хубілай претендував на номінальну верховну владу над іншими улусами Монгольської імперії, але цікавив його виключно Китай. З самого початку правління Хубілая три інші ханства Монгольської імперії стали де-факто незалежними і лише одне визнавало його як хагана. До моменту смерті Хубілай-хана в 1294 році цей розкол поглибився, хоча імператори Юань номінально були Великими ханами до падіння їхнього панування в Китаї.
Спадкоємці Хубілая Спадкування влади в династії Юань було пов'язане з труднощами і внутрішньою боротьбою. Ця проблема виникла ще наприкінці правління Хубілая. Спочатку Хубілай проголосив спадкоємцем () свого старшого сина Чжень-Цзіня (кит. 真 金), але він помер ще в 1285 році, до смерті Хубілая. Тому трон успадковував син Чжень-Цзін Темур (Олджейту-хан, 1294–1307). Темур залишив імперію приблизно в тому ж стані, в якому успадкував її від Хубілай, хоча його правління і не відзначено якимись особливими досягненнями. Він продовжив економічні перетворення, розпочаті Хубілаєм, і при його правлінні імперія оговталася від невдач, пов'язаних в першу чергу з поразками у В'єтнамі. Адміністрація Темура сприяла конфуціанству, і незабаром після вступу на трон Темур видав указ, яким зобов'язав почитати Конфуція. У той же час монгольський двір відмовився визнати всі принципи конфуціанства. Темур також відмовився від політики переслідування даосів, що проводився Хубілаєм, а в 1294 році заборонив виробництво та продаж спиртних напоїв. Адміністрація Темура не прагнула будь-якою ціною зібрати якомога більше податків, і під час його правління вся імперія Юань кілька разів звільнялася від сплати податків. У 1302 році були введені ставки податку, і збір податків вище встановлених норм був заборонений. При цьому фінансова ситуація держави погіршилася за час правління Темура, грошові резерви зменшилися, що підірвало довіру до паперової валюті.
Після смерті хана Темура на престол зійшов Хайсан (Кулуг-хан). На відміну від свого попередника, він не продовжував справу Хубілая, а скоріше відкидав його. Хайсан вів політику, звану «Новий курс», основою якої була грошова реформа. Під час його короткого правління (1307–1311), уряд Юань зазнавав фінансових труднощів, почасти через неправильні рішення, прийняті Хайсаном. До часу його смерті Китай знаходився у важкому фінансовому становищі, і династія зіткнулася з народним невдоволенням.
Четвертий юаньський імператор Аюрбарібада (Буянт-хан) був компетентним правителем. Він був першим серед наступників Хубілая, хто активно підтримував і брав основи китайської культури, викликавши невдоволення частини монгольської еліти. Аюрбарібада був учнем Лі Мена, конфуціанського вченого. Він провів багато реформ, у тому числі ліквідував Управління державних справ (), що спричинило страти п'яти вищих чиновників. Починаючи з 1313 року для майбутніх чиновників були відновлені державні іспити, на яких перевірялося їх знання найважливіших історичних праць. Крім того, при Аюрбарібадою було кодифіковано більшість законів, а також опубліковано або переведено безліч китайських книг і робіт.
Шідебала (Геген-хан), син і наступник Аюрбарібади, продовжував політику свого батька щодо реформування уряду, заснованого на конфуціанських принципах, за допомогою новопризначеного великого канцлера Байджу.
Пізня Юань Останні роки династії Юань були відзначені заколотами і голодом серед населення. З часом спадкоємці хана Хубілая втратили весь свій вплив на інші землі колишньої Монгольської імперії, а монголи за межами Піднебесної бачили в них китайців. Поступово вони втратили вплив у Китаї. Періоди правління імператорів Юань в цей період були короткими, наповненими інтригами і суперництвом. Незацікавлені в управлінні, вони були відокремлені і від армії і від простого народу. Китай роздирали чвари і безладдя; злочинці розоряли країну, не зустрічаючи опору з боку ослаблених юаньських армій.
Незважаючи на достоїнства свого правління Шідебала правил всього протягом двох років (1321–1323); його правління закінчилося в результаті державного перевороту п'яти князів. Вони посадили на трон Єсун-Темура, і після невдалої спроби заспокоїти князів він також був убитий. До царювання Єсун-Темур, Китай був відносно вільним від великих повстань після правління Хубілая. Спочатку XIV століття кількість повстань зростало. Поява цих повстань і подальше їх придушення ускладнювався фінансовими труднощами уряду. Уряд був змушений прийняти деякі заходи щодо підвищення доходів, таких як продаж посад, підвищення податків, а також скорочення витрат за деякими пунктами.