Воло́щина — село в Україні, у Саранчуківській сільській громаді Тернопільського району Тернопільської області.

Поштове відділення — Божиківське. Із хутором Раковець було підпорядковане Саранчуківській сільській громаді(2020)

Розташоване на лівому березі річки Золота Липа.

Географія

У селі є вулиці: Горішня, Долішня, Дубинівська та Ясінська, а також х-р Раковець.

Клімат

Для села характерний помірно континентальний клімат. Волощина розташована у «холодному Поділлі» — найхолоднішому регіоні Тернопільської області.

Історія

Згадане (Wołosczizna) в документах Податкового реєстру за 1578 р. серед сіл, що підпорядковувались Підгайцям, але спалені татарами (c. 91). Така ж доля спіткала навколишні села — Божиків, Литвинів, Мужилів, Рудники та ін.

Село лежить у гористій околиці серед лісів, на схід від золотої Липи. У назвах населених пунктів Дуліби, Угринів, Волощина — імена племен і народів, вихідці яких за різних обставин селилися на подільській землі. Тобто, назва вказує на те, що першими мешканцями села були волохи, яких спроваджували на ці землі для заселювання після татарських воєн. Враховуючи походження від вірменського прізвище Осадца, а також взявши до уваги існування у селі таких прізвищ, як Гайдукевич, Статкевич, та подібних, приходимо до висновку, що в початковому періоді серед населення Волощини були також і вірмени. До села належить один присілок (хутір) — Раковець.

У 1854—1918 рр. у складі Підгаєцького повіту (Австро-Угорщина).

У селі є на честь скасування панщини, який поставили у 1848 р. та пам'ятний хрест, поставлений в день передачі ікони Зарваницької Божої Матері іншому селу. Також на місцевому кладовищі є могила, яку вдруге висипали у серпні 1989 р., у якій похоронено 3 хлопці, яких витягнено з річки Золота Липа.

На території села є дві церкви: стара, дерев'яна — в історичних довідках згадується початок її будівництва — 1824 рік (Українська Православна Церква) на подвір'ї якої стоять дерев'яна дзвіниця, кам'яна статуя Матері Божої зі збанком у руці, каплиця для Богослужб влітку. Друга церква — нова, цегляна — початок будівництва 1995 рік (Українська Греко-Католицька Церква), освячення якої відбулося у липні 2005 р., на подвір'ї якої споруджено статую Матері Божої, пам'ятний хрест в честь загиблих за Волю і Незалежність України, завершується будівництво каплиці і дзвіниці. Між селом і хутором Раковець є невеличка капличка.

У селі є великий двоповерховий будинок культури (СБК), збудований у 1966 р., бібліотека-філія, яка розташована в приміщенні будинку народної творчості з часу його побудови, аптека, початкова школа, у якій навчаються діти 1—4 класів, сільська амбулаторія сімейної медицини, магазин.

Встановлено кам'яний хрест на честь скасування панщини (1848).

У 1945 році Роман Шухевич (Тарас Чупринка) побував у с. Волощина Підгаєцького району (тепер Бережанський р-н), у домі Осадци та у лісі за селом, де відбулася зустріч з Василем Куком і окружним провідником ОУН Михайлом Хомою.

22 жовтня 1989 року в селі Волощина Бережанського району була відправлена панахида і мітинг на могилі жертв, замордованих енкаведистами у бережанській тюрмі 1941року.

В травні 2015 року парафія УАПЦ св.муч. Параскеви перейшла до складу УПЦ КП.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», село увійшло до складу Саранчуківської сільської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бережанського району, село увійшло до складу новоутвореного Тернопільського району.

Політика

Від 28 квітня 2012 року село належить до виборчого округу 165 — сайт Верховної ради України (архів).

Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610015, розташована у приміщенні будинку народної творчості.

Результати зареєстровано 246 виборців, явка 68,70 %, найбільше голосів віддано за «Європейську Солідарність» — 35,93 %, за Всеукраїнське об'єднання «Свобода» — 13,77 %, за «Голос» — 12,57 %. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Іван Чайківський (самовисування) — 28,99 %, за Василя Мартюка (Голос) — 21,30 %, за Тараса Юрика (Європейська Солідарність) — 17,75 %.

Населення 410 осіб (2001). Дворів — 163Офіційний сайт Бережанської районної ради.

Відомі вихідці села о.-д. Осадца Михайло (1836 — 1865) — український мовознавець, священник УГКЦ, педагог. Працював учителем гімназії у Львові. Автор першого підручника укр. мови для шкіл «Граматика руського языка» (1862), написаного згідно з ученням Ф. Міклошича, з послідовним збереженням етимол. основ. Підручник двічі перевидавався (1864, 1876). Корнелій Осадца (1883—1956) — багатолітній війт с. Волощина, голова збірної громади в с. Литвинів, нагороджений грамотою митрополита Андрея Шептицького. Аполінарій Осадца (1916 — 1997) - відомий архітектор. За його проектом створено багато будівель різного характеру, включаючи сакральні споруди. Особливо красивими є його українські храми. Микола Бартків — відомий український громадський діяч у США. Осадца Михайло Іванович (1887—1951) — народився у 1887 році в селі Волощина Бережанського повіту на Тернопільщині, у свідомій селянській родині. Ім'я його прадіда вписане на іконостасі місцевої церкви, як її провізора.

Осадца Михайло Іванович

Батько Іван мав природний інженерний хист. Сам зробив розрахунки й заохотив односельчан до будівництва водогону до селянських садиб. Про нього писала преса в діаспорі. Стрийко Корнелій довго був війтом села. Другий брат Аполінарій — парох і диригент хору села Литвинів, загинув у 1941 р. в депортації у Казахстані, разом з дружиною і двома з трьох дітей. Михайло Осадца закінчив Бережанську ґімназію, де брав участь у страйку проти виключення М. Рудницького за анти-польську діяльність. Богословські студії закінчив у Львові, в 1913 р. був висвячений на священника УГКЦ. Одружився з Ольгою Сатурською — донькою тернопільського міщанина. Мав шестеро дітей: Модест, Богдан, Мирон, Віра, Любомир, Христина.

Служив парохом у селах Задвір'я й Полоничі на Львівщині. У час І світової війни був евакуйований з родиною до Угорщини. У 1921 р був призначений парохом села Малий Ходачків біля Тернополя. Його стараннями була відбудована зруйнована війною церква, пробоство. У 1924 р. він очолив сільський комітет для будівництва Народного дому «Просвіти», а в 1927 р. будівництво закінчили. Розмістили там також театральний зал, кооператив зі складом і молочарню. О. Михайло був головою «Просвіти» і диригентом хору села. Хор виступав з концертами у містах і селах області. Акомпанував на власному піаніно старший син Модест, учень Тернопільської ґімназії. Він же вечорами брав участь у репетиціях, які проводив батько у власній хаті, музичної вистави Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці». Дохід від концертів та вистав ішов на придбання книг, театрального обладнання, радіо в Народний дім.

У 1930 р., у період польської пацифікації, о. Михайло протестував проти каральних акцій поліції над селянами, за це двічі був арештований. Під керівництвом о. Михайла селяни встановили пам'ятний хрест на честь перемог УСС, прикрасили його тризубом у терновому вінку. Під час урочистої процесії поліція арештувала о. Михайла втретє. Відтоді польські поліцаї були присутні на концертах «Просвіти». Концерти закінчувалися співом українського гімну «Ще не вмерла Україна…», і о. Михайло вимагав від поліцаїв вставати разом з усіма. У 1931 р. разом з донькою Вірою він брав участь у паломництві до Риму.

М. Осадца був призначений ординарядським шкільним комісаром Тернопільщини, відзначений крилошанськими відзнаками. Під час лекцій слова Божого у школі знаходив час і для вивчення української історії, роздавав дітям духовні й історичні книжки. Виписував багато українських газет і журналів, які передавав для читання селянам. Чинив постійний опір полонізації 6-класної сільської школи. Його дружина Ольга Осадца в 1934 р. очолила в селі гурток Союзу українок. Вона закінчила Тернопільську семінарію, грала на скрипці.

М. Осадца був добрим працьовитим господарем, до нього селяни зверталися також і за господарськими порадами, особливо у бджільництві. Він тримав близько 100 вуликів, сам обробляв парафіяльне поле. Сини вчилися в Тернополі, а в час канікул допомагали у господарстві.

З приходом радянської окупації настали тривожні часи. При наближенні фронту в 1944 р. родина священника вирішила рятуватися від неминучих радянських репресій за кордоном. Сам о. Михайло залишити свою парафію відмовився. З ним залишилася дружина з обома доньками. 27.06.1945 р., після трьох невдалих спроб схилити священника до переходу у російське православ'я, чекісти його арештували. Утримували в Чортківській в'язниці, разом з іншими священниками, що «не підписали православ'я», та кримінальними злочинцями, які знущалися над ними.

Засуджений в Тернополі ВТ військ НКВС Івано-Франківської області 27.09.1945 р. за статтями 54-1а, −11 на 10 р. таборів і 5 років ураження в правах, з конфіскацією майна. Слідча справа зберігається в архіві УСБУ Тернопільської області.

Покарання о. Михайло відбував на лісоповалі Кємєровської області. Швидко втративши здоров'я і сили, був переведений до Абезьської центральної лікарні. Там зустрівся з Митрополитом Йосипом Сліпим та іншим духовенством. Також зустрів там свого небожа Олексу Осадцу, засудженого на 25 років, який після повернення розповів про останні дні дядька. До кінця о. Михайло не втрачав сили духу, не жалкував за обраним шляхом. Його рідкі (двічі на рік) листи були сповнені бадьорості й гумору. Помер о. Михайло в Абезі 14 листопада 1951 р. Могила Л-5. (За спогадами доньки Віри та архівними документами). — 163.

Січові стрільці

Січові стрільці-уродженці села Волощина:

стрілець Сисан Максим (3 сотня):s:Українські Січові Стрільці 1914-1920/Поіменний список боєвих відділів 1 полку Українських Січових Стрільців#3 сотня

Репресовані громадяни села

Братків Фрузина, 1907 р.н., відбувала каторгу в Красноярському краї в 1950—1959 роках. Бурак Євгенія, 1918 р.н., відбувала каторгу в Хабаровському краї в 1950—1959 роках. Вовк Параня, 1930 р.н., відбувала каторгу в Кемеровській області в 1947—1960 роках. Гайдукевич Віра, 1943 р.н., відбувала каторгу в Кемеровській області в 1947—1960 роках. Дмитрів Євгенія, 1934 р.н., відбувала каторгу в Хабаровському краї в 1950—1959 роках. Коваль Корнель, 1921 р.н., відбував каторгу в Чимкентській області в 1941—1947 роках. Ковбасник Михайло, 1932 р.н., відбував каторгу в Красноярському краї в 1950—1959 роках. Ковбасник Марія, 1911 р.н., відбувала каторгу в Мордовській АРСР в 1950—1956 роках. Колодницька М арія, 1932 р.н., відбувала каторгу в Томській області в 1950—1955 роках. Маховська Марія, 1900 р.н., відбувала каторгу в Красноярському краї, в 1950—1959 роках. Муровська Марія, 1927 р.н., відбувала каторгу в Іркутській області в 1950—1958 роках. Прокопишин Марія, 1935 р.н., відбувала каторгу в Іркутській області в 1951—1957 роках. Прокопишин Емілія, 1932 р.н., відбувала каторгу в Красноярському краї в 1950—1959 роках. Прокопишин Ірина, 1928 р.н., відбувала каторгу в Баградському районі в 1950—1959 роках. Сисак Іван, 1905 р.н., відбував каторгу в Красноярському краї в 1950—1958 роках. Скасків Марія, 1925 р.н., відбувала каторгу в Казахстані в 1941—1958 роках. Смеричинська Марія, 1931 р.н., відбувала каторгу в Казахстані в 1950—1955 роках. Сута Євгенія, 1930 р.н., відбувала каторгу в Баградському районі в 1950—1959 роках. Сута Іван, 1933 р.н., відбував каторгу в Красноярському краї в 1950—1959 роках. Ясінська Емілія, 1911 р.н., відбувала каторгу в Хабаровському краї в 1950—1959 роках. Ясінський Богдан, 1940 р.н., відбував каторгу в Хабаровському краї в 1950—1959 роках. Ясінський Ярослав, 1942 р.н., відбував каторгу в Хабаровському краї в 1950—1959 роках.

Пам'ятки