Історія Національної академії наук України (раніше, Українська академія наук, Всеукраїнська академія наук, Академія наук УРСР), головної наукової організації починається з листопада 1918 року, коли указом Гетьмана Павла Скоропадського було утворено Українську академію наук. Академія наук розпочала діяльність як автономна самоврядна організація, але за період існування УРСР поступово втрачала ознаки самостійного адміністрування та була повністю підпорядкована радянському уряду. Після 1991 року основні принципи управління Академією наук України залишилися практично незмінними з радянських часів.
Та все ж, за майже століття свого існування, Академія наук і її науковці демонстрували якісні наукові роботи, багато з яких мали світове значення і визнання. Основна тенденція на збільшення представництва технічних і природничих наук і зменшення впливу гуманітарних дисциплін призвела до значного прогресу в матеріалознавчих та технічних науках, але зумовила відставання у історично-соціальній сфері.
Назви Назва Академії неодноразово зазнавала змін. У 1918–1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук у Києві (УАН), з 1921 по 1936 р. — Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936–1991 рр. — Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. — Академія наук України, а з 1994 р. — Національна академія наук УкраїниА. П. Шпак, О. В. Юркова. Національна академія наук України // .
Назви Академії Українська академія наук у Києві 1918–1921 Всеукраїнська академія наук 1921–1936 Академія наук УРСР 1936–1991 Академія наук України 1991–1993 Національна академія наук України від 1994
Заснування академії
Початки української науки Межею, від якої почалась фундація академічної української науки, стала академізація Наукового товариства імені Тараса Шевченка. Послідовно відштовхуючись від моделі літературно-видавничої спілки, культурно-політичного клубу політичної української еліти та просвітницької організації, усіляко сприяючи, на противагу «москвофілам», підтримці українського національного руху,— НТШ діяло у напрямку створення національної академії у межах Австро-Угорщини за прикладом Південнослов'янської академії наук та мистецтв у Хорватії (1867) та Краківської (1871) і Чеської (1889) академій наук, що постали із аналогічних національних наукових товариств. Конституціонування НТШ як Української Академії наук було пов'язане із боротьбою за національний університет у Львові.
Президенти НАН України Вернадський Володимир Іванович 1918–1919 Левицький Орест Іванович 1919–1921 Василенко Микола Прокопович 1921–1922 Левицький Орест Іванович 1922 Липський Володимир Іполитович 1922–1928 Заболотний Данило Кирилович 1928–1929 Богомолець Олександр Олександрович 1930–1946 Палладін Олександр Володимирович 1946–1962 Патон Борис Євгенович 1962–2020 Загородній Анатолій Глібович з 2020 Від 1892 року почали виходити друком Записки Наукового товариства імені Шевченка українською мовою. Були утворені три секції: історико-філософська, філологічна, математико-природничо-медична. Почалась організація наукової бібліотеки та музею товариства. За рахунок прибутків від видавничої діяльності та пожертв діяльність товариства надбала стійкий матеріальний фундамент. НТШ домоглося урядових субсидій і лише заперечення австрійської влади завадили йому отримати статус самостійної Академії 1898 року.
В цей же час йшла боротьба за визнання за українською мовою права на існування як мови освіти та науки. 18 лютого 1905 года на засіданні Загальних зборів Петербурзької АН була схвалена доповідь Шахматова з вимогою до російської влади від імені Академії наук надати українському народові право «говорити публічно і друкуватися рідною мовою».
Революція 1905—1907 років дозволила українським науковим колам активізувати свою діяльність. М. Грушевський від 1905 року почав переносити центр своєї організаційно-наукової діяльності до Києва. В організації українознавчих кафедр його підтримують у цей час: М. Сумцов — у Харкові, його брат Андрій — в Одесі, М. Василенко — у Києві. 1907 року за ініціативи В. Антоновича та Лучицького, членів-кореспондентів Петербурзької АН, та українських діячів «Київської старовини» створюється Українське наукове товариство, головою якого обирається М. Грушевський. В той же час, зусиллями Шахматова і Корша, Петербурзька академія,— поруч із Львовом, Києвом, Харковом,— стає одним із провідних українознавчих центрів.
У травні 1912 року питання створення Української академії наук на теренах Російської імперії було внесене до «Української платформи» провідних українських політиків напередодні виборів до IV Державної Думи.
Від початку Першої світової війни були вжиті репресивні заходи проти українського руху в Російській імперії: заборонені українські організації в українських губерніях, під час окупації ЛЬвова та Східної Галичини (1915) згорнута діяльність НТШ та інших культурних та просвітницьких організаційДмитриев А. Н. (Москва). Украинский язык и проект национальной науки: вехи академической легитимации (конец 1880-х — начало 1920-х гг.).— Кубань-Україна: питання історико-культурної взаємодії. Випуск 5. / Укл. А. М. Авраменко.- Краснодар–Київ: ЕДВІ, 2011.— С. 246—276.
Організація Академії Безпосередніми інституційними попередниками УАН були Наукове товариство імені Шевченка у Львові та Українське наукове товариство в Києві, які з різних причин не переросли в національну академію.
Українське наукове товариство намагалося вжити заходів по створенню Української Академії наук від березня 1917 року, але реальна робота розгорнулася лише за Гетьманату Павла СкоропадськогоУкраїнська Академія Наук // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1980. — Т. 9..
З травня 1918 справою створення УАН опікувався міністр народної освіти та мистецтва Ради Міністрів Української Держави Микола Василенко, за ініціативи якого була організована очолювана академіком Російської АН Володимиром Вернадським Комісія по виробленню законопроєкту про заснування УАН у Києві, а при ній — Національної бібліотеки, Національного музею та інших наукових установ. Упродовж липня—вересня 1918 комісія, ґрунтуючись на запропонованій Володимиром Вернадським моделі УАН як академії універсального характеру, розробила законопроєкт про заснування УАН, проєкт статуту і штатів академії, кошторис. На їх підставі гетьман Павло Скоропадський 14 листопада 1918 підписав «Закон про заснування Української Академії наук в м. Києві», а також затвердив Статут УАН, штати УАН та її установ і наказ по міністерству народної освіти та мистецтва про призначення перших 12-ти дійсних членів (академіків) УАН. Її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 рокуПолонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. К.: Либідь, 1992. — 608 с..
Українську академію наук проголосили створити самоврядною установою. Очолювало її Спільне зібрання всіх дійсних членів Академії, яке обирало Голову-президента Академії та Неодмінного секретаря. Академія утворювалась у складі 3-х відділів: історично-філологічного (1-й відділ), фізично-математичного (2-й відділ) та соціальних наук (3-й відділ); її структурними одиницями стали постійні комісії й інститути. Планувалося першочергово ввести до складу УАН 45 установ: 15 інститутів, 14 постійних комісій, 6 музеїв, 2 кабінети, 2 лабораторії, Ботанічний та Акліматизаційний сади, Астрономічна обсерваторія, Біологічна станція, бібліотека, друкарня та архів. Окрім цього при Спільному зібранні мали створитися додатково 3 категорії установ: 1) академічні, що належали до структури Академії, 2) у віданні Академії, які не входили до структури, 3) установи, що мали зв'язок з Академією. Також створювалися академічні кафедри, які не були окремими установами у сучасному розумінні, але лише окреслювали галузь науки під керівництвом провідного наукового спеціаліста.
Видання Академії повинні були друкуватися українською мовою. Статут підкреслював загальноукраїнський характер УАН: її дійсними членами могли на однакових умовах бути громадяни України та українські вчені Галичини, Буковини й Угорської України (див. Закарпатська Україна). Іноземці теж могли стати академіками, але за постановою 2/3 дійсних членів УАН.
Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, у подальшому членів мали обирати ці академіки. Першими академіками були призначені (14 листопада 1918 р.): по першому відділу: Дмитро Багалій (спеціальність — історія України), Агатангел Кримський (арабо-іранська філологія), Микола Петров (українське письменство) Степан Смаль-Стоцький (українська мова); по 2-му відділу — Володимир Вернадський (мінералогія), Степан Тимошенко (прикладна механіка), Микола Кащенко (акліматизація), Павло Тутковський (геологія); по 3-му відділу — Михайло Туган-Барановський (теоретична економія), Федір Тарановський (порівняльна історія права), Володимир Косинський (сільське господарство), Орест Левицький (звичаєве право на Україні).
На президента Академії Гетьман запросив Михайла Грушевського, але він відмовився.
Гетьманський уряд виділив кошти для організації перших науково-дослідних кафедр, інститутів та інших установ академії .
Наприкінці листопада 1918 УАН почала офіційну діяльність, відбулося кілька засідань Спільних зібрань і засідань відділів організаційного характеру. На першому Спільному зібранні УАН 27 листопада 1918 головою (президентом) академії було обрано Володимира Вернадського, а неодмінним секретарем — Агатангела Кримського.
Згодом президентами Академії обиралися М. П. Василенко (1921—1922), О. І. Левицький (1922), В. І. Липський (1922—1928), Д. К. Заболотний (1928—1929), Олександр Богомолець (1930—1946), Олександр Палладін (1946—1962), Борис Патон (з 1962 року).
Того ж дня на засіданнях 2-го та 3-го відділів було обрано головами відповідно М.Кащенка та М.Туган-Барановського; 8 грудня 1918 головою 1-го відділу обрано Д.Багалія. Усі ці призначення були затверджені гетьманом П.Скоропадським. Першими установами УАН, заснованими в грудні 1918, стали комісії: для складання історично-географічного словника української землі (голова — Д.Багалій), для складання історичного словника української мови (директор — Євген Тимченко), для складання словника живої української мови (директор — А.Кримський), для видання пам'яток новітнього українського письменства (голова — Сергій Єфремов), Археографічна комісія для видання пам'яток мови, письменства та історії (керівничий — Василь Данилевич), Акліматизаційний сад (директор — М.Кащенко), Інститут технічної механіки (директор — С.Тимошенко), Геодезичний інститут, Інститут економічної кон'юнктури та народного господарства України (директор — М.Туган-Барановський). У січні 1919 було утворено Демографічний інститут, а також Постійні комісії по виучуванню: звичаєвого права (директор — О.Левицький), соціального питання (директор — М.Туган-Барановський), народного господарства (директор — В.Косинський).
Працюючи 1918—20 в умовах політичної нестабільності й економічної розрухи, керівництво УАН домагалося її визнання кожною новою владою, принципово наголошуючи на позаполітичному характері цього головного наукового центру. Попри матеріальні труднощі, голод, арешти та від'їзд деяких її членів на еміграцію УАН не лише вижила як інституція, а й розвивала структуру і напрями досліджень, почала готувати до публікації наукові праці.
Директорія УНР 3 січня 1919 законодавчо ухвалила зміни до Статуту УАН, згідно з якими вносилися положення щодо друкування праць українською та іноземними мовами (обсяг видань іноземними мовами не повинен був перевищувати 1/4 накладу українською мовою), усі службові особи УАН мали вільно володіти українською мовою, а дійсні члени при затвердженні присягали на вірність УНР. Верховна влада також залишала за собою право затвердження новообраних на Спільних зібраннях членів УАН.
УАН і ВУАН у 1919—1928
Більшовики й УАН