Джон Сміт (; , Вілловбі, Англія — , Лондон) — англійський письменник і моряк, один із засновників і лідерів Джеймстауна — першого англійського поселення на території сучасних США. Відомий як капітан Джон Сміт, або Джон Сміт Джеймстаунський, американський національний герой. Особливу популярність отримав завдяки історії про роман із дочкою індіанського вождя племені повхатанів на ім'я Покахонтас, викладеній в його книжках.

Біографія

Ранні роки

Народився 9 січня 1580 в містечку Вілловбі біля , Лінкольншир, Англія. Був старшою дитиною фермера Джорджа Сміта та Еліс Рікард Сміт. Мав трьох братів і сестру. Навчався, ймовірно, у пуританського реформатора Френсіса Марбері (батька Енн Гатчінсон), перш ніж вступити до граматичної школи короля Едуарда VI в Лауті. Там він вивчав читання, письмо, арифметику та латину. Джон не бажав бути фермером і в 1595 році батько віддав його у підмайстри купця Томаса Сендалла в Кінгс-Лінн. Коли батько помер у квітні 1596 року, мати Джона повторно вийшла заміж, юнак припинив своє навчання та покинув Англію.

Він служив солдатом у Нижніх країнах (Нідерланди) під командуванням капітана Джозефа Даксбері приблизно до 1599 року. Потім приєднався до загону англійських добровольців як слуга Перегріна Берті, тринадцятого барона Віллоубі з Ересбі, і вирушив до Франції у складі військ, союзних з Генріхом IV, який претендував на престол. Згодом, після перемир'я, Джон Сміт повернувся до Англії, де познайомився з італійським дворянином грецького походження, який навчив Сміта верховій їзді. Наприкінці 1600 року він повернувся до материкової Європи, подорожував на південь Франції, а потім через східне Середземномор'я на торговому кораблі, екіпаж якого також займався піратством. Після грабунку венеціанського торгового корабля Сміт висадився в Італії з належною йому часткою здобичі.

У віці 20 років, у 1601, Джон вирушив до Угорщини з військами Габсбургів, щоб воювати з турками. Пізніше того ж року, після облоги Лімбаха, його підвищили до капітана. Сам Джон описував, що обезголовив трьох турецьких офіцерів. Невдовзі його поранили в сутичці з татарськими союзниками турків і продали в рабство. У Константинополі поневолений Сміт був подарований його господарем своїй нареченій, Хараці Трагбігзанді. За словами Сміта, Харака захопилася ним і, очевидно, намагаючись навернути Сміта до ісламу, відправила його працювати до свого брата, Тимора Башо, який керував сільськогосподарською станцією поблизу Ростова-на-Дону. Сміт відмовився вивчити турецьку мову та прийняти ісламські звичаї, вбив свого хазяїна та втік із роботи на току, викравши коня та одяг убитого.

Подорожуючи пів місяця на південь, і переховуючись, Сміт досяг укріплення московитів у Аксаї. Там він потоваришував з комендантом і жінкою, згаданою в його автобіографії як Калламатта. З їхньою допомогою він перетнув території нинішніх Росії, України (зокрема згадує відвідання Коростеня, Дрогобича та Острога), Німеччини, Франції, Іспанії та нарешті досягнув Марокко. До кінця 1604 року він повернувся до Англії.

Колонізація Вірджинії Сміт прибув до Лондона, коли Вірджинська компанія Лондона готувалася до заснування колонії в Чесапікській затоці на східному узбережжі Північної Америки. Джон приєднався до Бартолом'ю Госнольда та Едварда Марії Вінгфілда. 10 квітня 1606 року король Яків I видав королівську хартію для заселення східного узбережжя Північної Америки. Колонізація повинна була відбуватися під наглядом 13-ти осіб з королівської ради, щоб інтереси компанії не суперечили інтересам короля.

20 грудня 1606 року три кораблі («Сьюзен Констант», «Годспід» і «Дискавері») зі 104 поселенцями вирушили з Лондона до території Вірджинії. Під час подорожі Сміта заарештували 13 лютого 1607 року, звинувачуючи у спробі узурпації влади. Решту плавання він провів закутим у кайдани. 28 березня 1607 року флот досяг Невіса, де Джона Сміта готувалися повісити, але завдяки заступництву Госнольда та капелана його помилували. Тоді викрилося, що згідно з попереднім таємним голосуванням, Сміта обрано в керівництво майбутньої колонії Джеймстаун, заснованої 13 травня 1607. Вінгфілд, якого обрали президентом колонії, відмовився складати присягу Сміту. Його допустили до ради лише 10 червня.

Джеймстаун — перша англійська фортеця на північноамериканському материку архітектурно схожа до порубіжних українських та російських укріплень. Припускають, що Сміт використовував систему зміцнення палісад, з якою познайомився в Україні, при захисті поселення у Вірджинії від індіанців; а зрубні хати, побачені ним на Сіверщині та Волині, стали зразком будівель відомих як «лоґ-кебін» — халуп першопоселенцівВіктор Калашников, Юрій Мицик. Прабатько американської літератури про українське Причорномор'я // «Всесвіт». — 1997. — № 7. — С. 178..

Колоністи прибули в невдалий час, у тій місцевості тривала найсильніша за кілька століть посуха. Прісної води було мало, а також поруч проживали аборигени, яким так само бракувало ресурсів. Президент, побоюючись бунту, дозволив дуже обмежений доступ до зброї. Через місяць після прибуття поселенців, 26 травня 1607 року, аборигени напали на Джеймстауні. Ситуація погіршилася в серпні, коли табір охопила епідемія. 10 вересня 1607 року Сміт, Реткліфф і Джон Мартін проголосували за усунення Вінгфілда з посади, а Реткліфф зайняв посаду президента колонії. Сміта призначили відповідальним за торгівлю з аборигенами.

Сміт очолив три експедиції в червні, липні та серпні 1607 року. У грудні він та ще двоє чоловіків вирушили вгору по річці Чікагоміні, де зустріли мисливський загін племені паманкі. Його супутників убили, а Сміта захопили в полон і привели до вождя повхатанів Вахансонакока. Ймовірно, Джон Сміт хибно зрозумів обряд, до якого його залучили, і описував його як спробу страти. З цим пов'язана легенда, нібито дочка Вахансонакока, Покахонтас, закохалася в Джона і заступилася за нього. Насправді це малоймовірно, бо Покахонтас на той час було 11 років і сумнівно, що вона взагалі була присутня в тому місці. Повхатани домовилися з англійськими колоністами про обмін: 2 гармати і жорно на село Капахосік. Сміт отримав від вождя ім'я Нантаквод. Він повернувся до Джеймстауна 2 січня 1608 року і виявив, що його замінили в раді та звинуватили у смерті двох його товаришів. Його знову засудили до повішення, але пізніше тієї ж ночі з Англії прибули близько ста нових поселенців, і Сміта ще раз помилували.

У 1608 році Сміт ще двічі вирушив у Чесапікську затоку, отримавши доручення від Вірджинської компанії шукати золото та морський шлях до Тихого океану. Перша подорож тривала з 2 червня по 21 липня; друга з 24 липня по 7 вересня. Хоча Джонові експедиції не знайшли ні золота, ні протоки, вони розшукали джерела їжі, провели розвідку, що стало основою для книги Джона Сміта «Мапа Вірджинії» (1612). На початку червня 1608 року він, ймовірно, надіслав ескіз складної мапи разом із довгим листом до Англії. Копію мапи потім зумів отримати і таємно перевезти до Іспанії посол Педро де Суньїга, та передати її іспанському королю Філіпу III 10 вересня 1608 року. Лист Джона містив критику керівництва колонії та спричинив їхнє невдоволення. Але це вплинуло на призначення Сміта 10 вересня 1608 року президентом ради Джеймстауна. Адже англійська влада була гостро зацікавлена в покращенні репутації колонії.

Джон Сміт після призначення президентом негайно взявся за зміцнення оборони колонії, розпорядився збудувати укріплення форту, запровадив трудову повинність для всіх 150-и колоністів. Завдяки цьому збільшилася кількість орних земель, викопали криницю і збудували близько 20-ти будинків, блокгауз, а ще окремий форт. Попри все це колоністи потребували більш їжі, яку можна було отримати тільки торгівлею з аборигенами. Капітан Крістофер Ньюпорт, разом з посадовцями компанії в Лондоні, вимагали визнання повхатанами верховенства англійського короля. Вахансонакок відмовився прийняти підданство і стосунки Сміта з повхатанами почали погіршуватися. Верховний вождь припинив торгівлю з англійцями, а в січні 1609 року навіть намагалися вбити Сміта. У червні 1609 року Вірджинська компанія Лондона запровадила новий, більш централізований уряд і відправила флот із 9-ти кораблів. Сміт відмовився піти у відставку з посади президента, а для розвантаження колонії відправив (можливо вигнав) групу мешканців за межі Джеймстауна. Це стало поштовхом до Першої англо-повхатанської війни, яка закінчилася лише в 1614 році, коли Покахонтас одружилася з англійцем Джоном Рольфом.

Ставлення керівництва колонії до Джона Сміта дедалі гіршало. У вересні 1609 року, під час подорожі річкою Джеймс, сірник випадково спричинив вибух пороху, в результаті якого Джоновий одяг загорівся і він отримав сильні опіки. Зима 1609—1610 років була дуже важкою для Джеймстауна, більшість поселенців померли. Джона відправили назад до Англії, його суперники звинуватили Джона в спробі «стати [індіанським] королем, одружившись із Покахонтас». Колонію очолив Томас Гейтс, який прибув до Вірджинії 21 травня 1610 року та запровадив низку правил, ще суворіших за правила Сміта.

Нова Англія та повернення до Англії Сміт прибув до Англії наприкінці листопада 1609 року. Він видужав після травм, взявся за письменницьку діяльність, опублікував «Мапу Вірджинії» та «Справи англійської колонії у Вірджинії» у 1612 році. Він мріяв про повернення до Америки, але цього разу північніше. Він відплив туди в березні 1614 року під керівництвом купця Мармадюка Родона, і назвав цей регіон Новою Англією. Сміт здійснив другу подорож до Нової Англії в червні 1615 року, а в 1616 році опублікував «Опис Нової Англії». Він всіляко пропагував колонізацію, наголошуючи на потенційних прибутках від розробки природних ресурсів Америки.

У 1616 році Сміт знову побачився з Покахонтас у Англії, коли вона подорожувала туди зі своїм англійським чоловіком Джоном Рольфом та їхнім сином Томасом. Сміт відвідав її в Брентфорді. Покахонтас сприйняла його холодно, розцінюючи його відбуття з Америки як зраду повхатанів.

У травні 1621 року Сміт звернувся до Вірджинської компанії Лондона з проханням виплатити винагороду за службу в Джеймстауні. Прохання проігнорували, як і пропозицію взяти його військовим командиром для захисту англійських поселень вздовж річки Джеймс. У 1629 році Сміт опитав деяких колоністів з Вірджинії, які тоді відвідували Англію, і включив їхні заяви про умови в колонії до праці «Правдиві мандри, пригоди та спостереження капітана Джона Сміта» (1630).

У 1631 році Сміт смертельно захворів. Він склав заповіт 21 червня і помер пізніше того ж дня. Його поховали в Лондоні в церкві Гробу Господнього.

Спадок

Джордж Персі у 1624 році написав, але не опублікував звіт про події в Джеймстауні під назвою «Три розповіді». У ньому Персі описує Сміта як «амбітного, негідного та пихатого хлопця» та зазначає, що «автор не пошкодував привласнити собі багато заслуг, яких він ніколи не виконував». «Легенда про капітана Джонса» (1631), сатирична поема, що критикує автобіографію Сміта, була настільки популярною, що протягом сорока років після її публікації було надруковано шість видань. У XIX та на початку XX століть кілька вчених працювали над тим, щоб розвінчати розповіді Сміта про його життя в Європі. Але в 1986 році історик Філіп Л. Барбур опублікував «Повне зібрання творів капітана Джона Сміта», і його анотації підтверджують багато тверджень Сміта.

Праці Джона Сміта залишаються цінним джерелом інформації про ранні роки колонізації Вірджинії та життя аборигенів. Його мапи східного узбережжя Америки є першими у своєму роді. Книга «Морська граматика» (1627) Джона Сміта також є першим друкованим словником англійських морських термінів.

У художніх творах часто роблять акцент на романтичних стосунках Джона Сміта й Покахонтас. Ця історія, значною мірою відірвана від історичної реальності, стала наріжним каменем американської культури. Сам Сміт не стверджував про романтичні стосунки з Покахонтас, хоча вони були хорошими. У пізніших інтерпретаціях їхня прихильність переросла в сексуальний зв'язок.