Перший Кубанський похід («Крижаний» похід) ( — 1918 року) — перший похід Добровольчої армії на Кубань — її рух з боями від Ростова-на-Дону до Катеринодару і назад на Дон (в станиці Єгорлицька і Мечетинська) під час Громадянської війни.Деникин А. И. Очерки русской смуты. Т. 2—3. — М.: Айрис-пресс, 2006. — ISBN 5-8112-1890-7. — С. 340.
Цей похід став першим армійським маневром перебуваючої в стадії формування Добровольчої армії під командуванням генералів Л. Г. Корнілова, М. В. Алексєєва, а після загибелі першого — А. І. Денікіна.
Основною ціллю походу було з'єднання Добровольчої армії з кубанськими білими загонами, які, як виявилося уже після початку походу, залишили Катеринодар.
Передісторія подій Події лютого 1917 року — жовтня 1917 року призвели до фактичного розпаду країни і початку громадянської війни. В цих умовах невелика частина російських офіцерів і солдатів старої армії вирішила об'єднатися для встановлення твердої влади в країні і продовження війни з зовнішнім ворогом. Об'єднання відбувалось на базі «Алексєєвської організації», початок якому було покладено в день прибуття генерала Алексєєва в Новочеркаськ — року. Стан на Дону в цей період був напруженим. Отаман Каледін, з яким генерал Алексєєв обговорив свої плани щодо своєї організації, вислухавши прохання «дати притулок російському офіцерству», відповів принциповою згодою, проте, враховуючи місцеві настрої, рекомендував Алексєєву не затримуватися в Новочеркаську більше тижня.
На спеціально скликаній року нараді московських делегатів і генералітету, вирішувалося питання управління Алексєєвської організації (по суті — питання розподілу ролей в управлінні між Алексєєвим і Корніловим, прибувшим на Дон року), було вирішено що вся військова влада переходить до генерала Корнілова. Струве, Мілюков, Львов обіцяли фінансову допомогу в 10 мільйонів рублів в місяць від представників Антанти на формування загальноросійських антибільшовицьких сил.
Обов'язок із термінового завершення формування частин і приведення їх в бойову готовність року було покладено на генеральний штаб генерал-лейтенанта С. Л. Маркова. Вільний загін під командуванням Кутепова був направлений до Таганрогу для захисту Ростова з заходу.
На Різдво був оголошений «секретний» наказ про вступ генерала Корнілова до командування Армією, яка стала офіційно називатися добровольчою.Деникин А. И. Очерки русской смуты. Т. 2—3. — М.: Айрис-пресс, 2006. — С. 192. наказом №-10 в армії стали формувати 2 дивізії: 1-у добровольчу (3 офіцерських батальйони, слов'яно-корніловський, георгіївський, Ростовський добровольчі полки, юнкерський батальйон) і кавказьку кавалерійську.
Червона армія наступає з півночі на Новочеркаськ і на Ростов з півдня і заходу. Червоні війська стискають кільцем ці міста, а в кільці є й Добровольча армія, відчайдушно чинячи опір і несучи страшні втрати. Порівняно з полчищами більшовиків добровольці мізерні, вони ледве нараховують 2000 багнетів, а козачі партизанські загони осавула Чернецова, військового старшини Семілетова і сотника Грекова — ледве 400 чоловік. Сил не вистачає. Командування добровольчої армії перекидає змучені, невеликі частини з одного фронту на інший, намагаючись затриматися то тут, то там.Р. Гуль. Конь рыжий. — М.: Вече, 2007. — С. 265
На початку січня 1918 року загін Кутепова зупинив наступ більшовиків під командуванням Антонова-Овсієнка, відкинувши їх на північ. Незабаром більшовики, перекинувши з Москви і Петрограда великі сили червоної гвардії, перейшли в рішучий наступ, завдавши добровольцям і козацьким частинам низку важких поразок. року 3-я Київська школа прапорщиків була вибита з Таганрога. Спроба отамана Каледіна підняти на боротьбу донське козацтво провалилися, і 11 лютого він застрелився. 12 лютого більшовики взяли Новочеркаськ. Отже, Добровольча армія втратила свого головного союзника й опинилися в оперативному оточенні. Під контролем добровольців залишився один Ростов.
З метою закріпити за Добровольчою армією хоч якусь територію, Корнілов звернувся до отамана Назарова, який замінив Каледіна, з пропозицією підпорядкувати Ростовський округ Добровольчій армії, але той відповів відмовою.
Добровольчі полки на той час із боями відійшли до самого Ростова.
Після наради командного складу, на якій були вислухані всі пропозиції щодо подальших планів: від оборони Ростова до останньої можливості відходу в донські зимівники або навіть за Волгу на з'єднання з уральським козацтвом, генерал Корнілов ухвалив рішення йти на Катеринодар, звідки надійшли відомості, що місто перебуває під контролем Кубанської ради, які завдавали більшовикам серйозних поразок. На думку Корнілова Добровольчій армії не слід було залишити територію головних козацьких військ Росії, оскільки, хоч в основному козаки на даний момент займають або нейтралітет, або підтримують радянську владу, більшовики неминуче поставлять козацтво проти себе, і тоді добровольці отримають союзників, підкріплення і територію. Цей прогноз Корнілова повністю виправдався.
22 лютого головнокомандувач армією генерал Л. Г. Корнілов віддав наказ залишити Ростов і Область Війська Донського.
У Ростові були снаряди, кулі, обмундирування, медичні склади і медичний персонал — все те, чого так гостро потребувала обороняюча підступи до міста малочисельна армія. У місті перебувало на відпочину 16 000 офіцерів, не охочих брати участь у його обороні. Генерали Корнілов і Алексєєв не приймали спроб на цьому етапі ні до реквізицій, ні до мобілізації.
На потреби армії Корнілов зажадав із Ростовського відділення держбанку кілька мільйонів рублів кредитом, залишивши другу половину козакам, а от золото, хоч і вилучили з банку, так і не наважилися взяти його у похід, бо мали сумніви щодо правомірності таких дій. У результаті, більшовики під командуванням Сіверса, зайнявши після їхнього відходу місто, "взяли все, чого потребували, і залякали населення розстрілявши кількох офіцерів.Трушнович А. Р. Воспоминания корниловца: 1914—1934. — М.—Франкфурт: Посев, 2004. — 336 с. — ISBN 5-85824-153-0. — С. 81.
Генерал Денікін пізніше писав:
На початку лютого до складу армії, яка перебувала в процесі формування, входили:
1.Корніловський ударний полк (підполковник Неженцев).
2. Георгієвський полк — з невеликого офіцерського кадру, що прибув з Києва (полковник Кірієнко).
3. 1-й, 2-й, 3-й офіцерські батальйони — з офіцерів, що зібралися в Новочеркаську та Ростові Кутепов, підполковники Борисов і Лаврентьєв, пізніше полковник Симановський).
4.Юнкерський батальйон — головним чином з юнкерів столичних училищ і кадетів (штабс-капітан Парфьонов).
5. Ростовський добровольчий полк — з учнівської молоді Ростова (генерал-майор Боровський).
6. Два кавалерійські дивізіони (полковники Гершельман і Глазенап).
7. Дві артилерійські батареї — переважно з юнкерів артилерійських училищ та офіцерів (полковники Міончинський і Єрогін).
8. Ціла низка дрібних частин, як «морська рота» (капітан 2-го рангу Потьомкін), інженерна рота, чехословацький інженерний батальйон, дивізіон смерті Кавказької дивізії (полковник Ширяєв) і кілька партизанських загонів, які називалися по іменах своїх начальників.
Всі ці полки, батальйони, дивізіони були по суті тільки кадрами, і загальна бойова чисельність всієї армії ледве становила 3-4 тисячі чоловік, часом, в період важких Ростовських боїв падаючи до зовсім незначних розмірів. Армія бази не отримала. Доводилося одночасно і формуватися, і битися, несучи великі втрати і іноді руйнуючи щойно збиту з великими зусиллями частинуДеникин А. И. Очерки русской смуты. Т. 2—3. — М.: Айрис-пресс, 2006. — С. 203. Ще 14 лютого 1918 року Добровольча армія втратила можливість відходу на Кубань залізницею: добровольці морська рота в 60 багнетів, ударний дивізіон Кавказької кавалерійської дивізії — 100 багнетів — відділення 2-го офіцерського батальйону — всього 200 чоловік були змушені залишити станцію і місто Батайськ — загони армії Автономова (прибулий зі Ставрополя 112-й полк і частини 153-го полку 39-ї дивізії) прибули до станції в ешелонах і були підтримані в своєму наступі на нечисленних добровольців місцевими залізничним робітниками. Проте добровольцям вдалося утримати лівий берег Дону, також були відбиті всі спроби Автономова прорватися в Ростов, він обмежився тільки обстрілом міста з важких озброєнь.Карпенко С. В. Белые генералы и красная смута. — М.: Вече, 2009. — ISBN 978-5-9533-3479-2. — С. 67.
Добровольці чинили в бою запеклий спротив, тому солдати 112-го полку замітингували, і поринувши в ешелони поїхали назад в Ставрополь. А солдати 153-го полку хоч і залишились, відмовились через декілька днів виконати наказ атакувати Ольгинську, що дозволило добровольцям провести в ній спокійно кілька днів, щоб реорганізувати армію й піти на південь, — на Катеринодар.
Тим часом одночасно до Ростова з іншого боку — від Матвіївого кургану і Таганрога — підходила ще одна армія (близько 5-7 тисяч чоловік) червоного командувача Сіверса. Тому 22 лютого Корніловим було ухвалене рішення вивести армію через Аксай за Дон — до станиці Ольгинської.
Зайнявши Ростов-на-Дону червоні загони Сіверса, виявилися, за словами їхнього командира «в цілковитій перевтомі» і не здатні переслідувати добровольців, що відходили. Тому в переслідування був кинутий (з Таганрога) невеликий загін, (200 шабель, 50 багнетів, 3 гармати) який відзвітував, що наздогнав добровольців в Хомутовській, не зазнавши втрат, знищив майже 600 солдатів ворога, і вів такий запеклий бій, що від стрільби поплавилися кулемети.В. А. Антонов-Овсеенко. Записки о Гражданской войне. Т.1, Октябрь в походе, М. Высший военный редакционный совет, 1924, с. 269—270. Насправді він був легко відігнаний добровольцями, які продовжили рух на південь. Самі ж добровольці зазначили, що у Хомутовській після кількох їхніх залпів червоногвардійці поспішно відступили.Критский М. А. Корниловский ударный полк / Сост. М. А. Критским. — Париж : [б. и.], 1936. — 229 с., с.82.
Сенс початку при таких складних обставинах, походу його учасник і один з командувачів армією — генерал Денікін писав: Поки є життя, поки є сили, не все втрачено. Побачать «світло», що слабо мерехтить, почують голос, що кличе до боротьби — ті, хто поки ще не прокинулися…
В цьому був весь глибокий сенс Першого Кубанського походу. Не варто підходити з холодною аргументацією політики і стратегії до цього явища, в якому все — в області духу і подвигу. По вільних степах Дону і Кубані ходила Добровольча армія — мала кількістю, обірвана, зацькована, оточена — як символ гнаної Росії і Російської державності.
На всьому неосяжному просторі країни залишалося тільки одне місце, де відкрито майорів національний прапор-триколор — це ставка Корнілова.Деникин А. И. Очерки русской смуты. Т. 2—3. — М.: Айрис-пресс, 2006. — С. 226.
У своєму листі до близьких генерал Алексєєв писав:Деникин А. И. Очерки русской смуты. Т. 2—3. — М.: Айрис-пресс, 2006. — С. 225.
Ми йдемо у степу. Можемо повернутися лише, якщо буде милість Божа. Але треба запалити світоч, щоб була хоч одна світла точка серед темряви, що охопила Росію.
Склад загону Основні частини добровольців виступили з Ростов-на-Дону в ніч з 9 на 10 (з 22 на 23) лютого 1918 року. На наступний день до них приєдналося решта добровольців і частини, що відійшли з Батайська. Загалом загін склав:
36 генералів 242 штаб-офіцера (з них 190 — полковники) 2078 обер-офіцерів (капітанів — 215, штабс-капітанів — 251, поручиків — 394, підпоручиків — 535, прапорщиків — 668) 1067 рядових (у тому числі юнкерів і кадетів старших класів — 437) 630 добровольців — (364 унтер-офіцерів і 235 солдатів, у тому числі 66 чехів) 148 осіб медичного персоналу (у тому числі 24 лікаря і 122 сестри милосердя)
В складі армії почали збиратися кадри колишніх полків Імператорської армії. Всього загін складався з 4200 чоловік, при цьому в армію в Ростові записалося майже 6000 чоловік, тільки таке мале число добровольців змогли добратися до цього «факела в пітьмі». Частина добровольців вже загинула, багато залишилось поранених в Ростові-на-Дону.