Арабська хартія прав людини — регіональний міжнародний договір у сфері захисту права прав людини, ухвалений державами-членами Ліги арабських держав 22 травня 2004 року. Хартія набула чинності 15 березня 2008 року після отримання необхідної кількості ратифікацій. Попередню редакцію документа було прийнято у 1994 році, однак вона не набула чинності.

Хартія закріплює комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав та визначає механізм моніторингу їх виконання державами-учасницями. Для контролю за виконанням хартії створено Арабський комітет з прав людини, уповноважений розглядати періодичні доповіді держав-учасниць.

У преамбулі хартія посилається на Статут Організації Об'єднаних Націй, Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, а також Каїрську декларацію прав людини в ісламі.

Після набуття чинності хартія зазнала критики з боку Управління Верховного комісара ООН з прав людини та міжнародних правозахисних організацій, які вказували на невідповідність окремих її положень універсальним міжнародним стандартам у сфері прав людини.

Історія

Першу редакцію Арабської хартії прав людини було ухвалено Радою Ліги арабських держав у 1994 році, але вона була підписана лише Іраком , за іншими даними — ратифікована лише ЙорданієюThe Arab Charter on Human Rights, тож не набула чинності. Текст складався з преамбули і 43 статей. Ця версія хартії не дала ніяких результатів і була піддана критиці як державами, так і міжнародними організаціями.

У березні 2003 року Рада Ліги ухвалила рішення переглянути й оновити цей текст щодо міжнародного стандарту захисту прав людини. Це завдання було покладено на Постійну комісію з прав людини. Статут в новій редакції був більш орієнтований на відповідність з міжнародними нормами (з урахуванням певних рекомендацій, винесених групою арабських експертів). У ньому також представлені деякі новаторські особливості: принцип недискримінації, рівності між підлеглими, заборона на рабство, примусова праця всіх форм експлуатації, право на справедливий судовий розгляд і право на здорове довкілля.

Тим не менш, певні проблеми все ще зберігаються в рамках міжнародних організацій у зв'язку з дискримінацією щодо жінок та дітей. Висока комісія з прав людини також виступила проти порівняння сіонізму до расизму яка зроблена в Статуті.

22 травня 2004 року на 16-й сесії Ради Ліги арабських держав у Тунісі було ухвалено нову редакцію Арабської хартії прав людини.

Хартія набула чинності 15 березня 2008 року після здачі на зберігання сьомої ратифікаційної грамоти. Вона стала першим регіональним договором Ліги арабських держав у сфері прав людини, що набув чинності.

Після набуття хартією чинності Управління Верховного комісара ООН з прав людини привітало створення регіонального механізму захисту прав людини і висловило занепокоєння окремими положеннями документа. Критику також висловили міжнародні правозахисні організації, зокрема щодо положень про рівність чоловіків і жінок, смертну кару, свободу віросповідання, а також формулювання статті, яка пов'язує сіонізм із расизмом.

Права, які визнані Арабською хартією

Хартія складається з преамбули та 53 статей.

У преамбулі хартії закріплено низку принципів, зокрема свободу, рівність і братерство між людьми.

Вона проголошує права народів: право на самовизначення, право розпоряджатися своїми природними ресурсами й багатством, право визначати власну політичну систему, а також право на економічний, соціальний і культурний розвиток.

Крім того, хартія засуджує расизм, сіонізм, іноземну окупацію та іноземне панування.

Вона визнає низку громадянських прав і свобод, зокрема право на життя, свободу та особисту недоторканність, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на шлюб, захист сім'ї, право приватної власності, свободу пересування, право на громадянство та право на політичний притулок.

У сфері правосуддя хартія закріплює презумпцію невинуватості, принцип законності у кримінальному праві та принцип законності кримінального покарання. Вона також гарантує право на справедливий судовий розгляд незалежним, безстороннім і компетентним судом, забороняє довільні арешти, тортури та неправильне лікування.

Хартія також визнає політичні права і свободи, зокрема свободу думки, совісті та релігії, право на інформацію, свободу вираження поглядів, свободу мирних зібрань, свободу об'єднань, право на створення професійних спілок і право на страйк.

У сфері економічних, соціальних і культурних прав хартія закріплює право на охорону здоров'я, право на працю, право на достатній життєвий рівень, а також визнає права осіб з обмеженими можливостями.

Таким чином, права, закріплені в хартії, свідчать про певний прогрес у сфері захисту прав людини. Водночас її текст містить низку обмежень, зокрема не передбачає окремих прав і свобод.

Наприклад, хартія проголошує рівність чоловіків і жінок перед законом, однак не містить загального положення про їхню рівність у правах.

Вона також не скасовує смертну кару.

Що стосується останнього пункту, важливо додати, що у статті 7.a) хартії вказується, що: "смертна кара не повинна застосовуватися до людини у віці до 18 років, якщо інше прямо не зазначено в законах, діючих на момент вчинення злочину. Це положення суперечить міжнародним нормам і стандартам, а зокрема, статті 37 Конвенції про права дитини та статті 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які встановлюють, що смертна кара не може бути застосована за злочини, вчинені особами у віці до 18 років.

Особливості

Арабська хартія не лише спирається на універсальні міжнародні договори, а й прямо визнає іслам як складову правової та культурної спадщини держав регіону. Це відображено у преамбулі та окремих положеннях хартії, які сформульовані з урахуванням ісламської правової традиції. На відміну від Каїрської декларації прав людини в ісламі, яка підпорядковує всі права і свободи нормам шаріату, Арабська хартія не містить загального положення про верховенство ісламського права над закріпленими в ній правами. Водночас окремі положення хартії відображають підходи, характерні для правових систем багатьох арабських держав, що стало предметом дискусії щодо їхньої відповідності універсальним міжнародним стандартам.

Арабський комітет з прав людини

Арабський комітет з прав людини (англ. Arab Human Rights Committee) — договірний орган, створений відповідно до статті 45 Арабської хартії прав людини для здійснення контролю за виконанням державами-учасницями своїх зобов'язань за хартією. До складу Комітету входять сім незалежних експертів, які є громадянами держав-учасниць та обираються ними таємним голосуванням строком на чотири роки. Члени Комітету здійснюють свої повноваження в особистій якості, а від кожної держави може бути обрано не більше одного представника.

Основною функцією Комітету є розгляд періодичних доповідей держав-учасниць про виконання положень хартії. Кожна держава подає первинну доповідь протягом одного року після набуття для неї чинності хартією, а надалі — періодичні доповіді кожні три роки. За результатами розгляду Комітет ухвалює заключні зауваження та рекомендації, які разом із щорічною доповіддю подаються Раді Ліги арабських держав через Генерального секретаря Ліги.

На відміну від договірних органів, створених відповідно до окремих універсальних договорів ООН у сфері прав людини, Арабський комітет з прав людини не уповноважений розглядати індивідуальні повідомлення чи міждержавні скарги. Його контрольний механізм обмежується процедурою розгляду доповідей держав-учасниць та наданням рекомендацій щодо виконання хартії.

Процедура розгляду доповідей держав-учасниць Відповідно до статті 48 Арабської хартії прав людини, держави повинні представляти періодичні доповіді раз на три роки (Генеральному секретарю, який потім направляє їх до Комітету). Комітет може запитувати у держав-учасниць додаткову інформацію. Комітет вивчає доповіді на сесії в присутності і при участі в обговоренні представників держави. Після того, доповідь яку було розглянуто, Комітет проводить спостереження та формулює рекомендації згідно з цілями хартії. Комітет представляє щорічну доповідь, що містить його зауваження та рекомендації до Ради ліги через Генерального секретаря Ліги арабських держав. Всі ці документи є публічними документами.

Критика Під час підготовки нової редакції Ще під час підготовки нової редакції хартії Міжнародна комісія юристів (МКЮ) закликала держави Ліги арабських держав привести її у відповідність до універсальних міжнародних стандартів. Комісія вважала, що проєкт документа містить істотні прогалини, допускає надмірні обмеження гарантованих прав, не забезпечує належного судового захисту та не передбачає ефективного механізму контролю за виконанням хартії. Після ухвалення редакції 2004 року МКЮ дійшла висновку, що вона, попри внесені зміни, усе ще має фундаментальні недоліки і потребує подальшого вдосконалення.

Після ухвалення нової редакції Арабської хартії прав людини у 2004 році її зміст став предметом критики з боку міжнародних правозахисних організацій і фахівців у галузі міжнародного права прав людини. Основні зауваження стосувалися невідповідності окремих положень хартії універсальним міжнародним стандартам у сфері прав людини.

Після набуття чинності 30 січня 2008 року, після набуття хартією чинності, Управління Верховного комісара ООН з прав людини оприлюднило заяву, в якій зазначило, що окремі положення хартії не відповідають міжнародним нормам і стандартам. Верховний комісар ООН з прав людини Луїза Арбур наголосила, що занепокоєння викликають положення щодо застосування смертної кари до дітей, прав жінок і негромадян, а також прирівнювання сіонізму до расизму. Управління Верховного комісара підкреслило, що не підтримує цих невідповідностей і продовжуватиме співпрацювати з державами регіону задля забезпечення дотримання універсальних норм у сфері прав людини.

У 2008 році Amnesty International охарактеризувала хартію як «втрачену можливість» для створення регіонального договору, що відповідав би міжнародним стандартам. Організація вказала, що документ містить низку позитивних положень, однак не забезпечує належного захисту окремих прав і свобод. Серед основних недоліків було названо можливість застосування смертної кари до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, недостатні гарантії свободи думки, совісті та релігії, обмежений захист свободи вираження поглядів, а також недостатній рівень захисту прав жінок і представників меншин.

Наукові оцінки

Держави-учасниці

Відповідно до статті 49 хартії, вона набирає чинності через два місяці після здачі на зберігання сьомої ратифікаційної грамоти.

Першою державою, яка ратифікувала хартію, стала ЙорданіяArab Charter on human rights courts controversy | Infosud — Human Rights Tribune | www.infosud.org. Сьому ратифікаційну грамоту було здано на зберігання у січні 2008 року, унаслідок чого хартія набула чинності 15 березня 2008 року.

Станом на 2026 рік учасниками Арабської хартії прав людини є більшість держав — членів Ліги арабських держав (18 держав з 22 членів Ліги арабських держав).

+ Держави — учасниці Арабської хартії прав людини Держава Підписання Ратифікаціяабо приєднання Примітка Алжир червень 2006 Бахрейн липень 2005 червень 2006 Ємен листопад 2008 Ірак квітень 2013 Йорданія жовтень 2004 Катар січень 2008 січень 2009 Кувейт вересень 2006 вересень 2013 Ліван травень 2011 Лівія серпень 2006 Об'єднані Арабські Емірати вересень 2006 січень 2008 Оман Палестина Саудівська Аравія серпень 2004 квітень 2009 Amal van Hees The Arab Charter on human rights affirms the universality and indivisibility of human rights Сирія лютий 2007 Судан травень 2011

Див. також Права людини Загальна декларація прав людини Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод Американська конвенція з прав людини Африканська хартія прав людини і народів 1981 Каїрська декларація прав людини в ісламі

Примітки

Література