Міжнаро́дний до́говір — це письмова угода, що регулюється міжнародним правом, укладена між двома або декількома суб'єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Міжнародний договір може бути складений у вигляді одного чи декількох документів (наприклад, обмін нотами). Договір складається або на мовах усіх договірних сторін, або на одній чи декількох узгоджених між ними мовах. Договори, укладені в рамках міжнародних організацій, складаються на офіційних мовах цих організацій. Міжнародні договори є одним з найважливіших джерел міжнародного права.
Джерела права міжнародних договорів Право міжнародних договорів — це галузь міжнародного права, яку складає сукупність правових норм, що регулюють відносини суб'єктів міжнародного права із приводу укладення, дії, зміни, скасування та дійсності міжнародних договорів.
Найбільш важливими універсальними конвенціями, що регулюють відносини у зв'язку з укладанням і застосуванням міжнародних договорів, є: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р., що докладно регламентує порядок укладення міжнародних договорів між державами, набуття ними чинності, тлумачення, використання та скасування, а також умови їхньої дійсності; Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978 р.; Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. (Конвенція ще не набула чинності, але її норми мають силу звичаєвих), ряд міжнародних звичаїв.
Важлива роль у регулюванні укладення та виконання договорів належить внутрішньому праву. В Україні це перш за все Конституція України. Так, ч. 2 ст. 9 Конституції вказує, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».Конституція УкраїниЗакон України про міжнародні договори України
Види міжнародних договорів
За об'єктами регулювання договори поділяються на політичні
економічні науково-технічні й ін.
За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні багатосторонні правостворюючий (зазвичай є багатосторонніми конвенціями, спрямованими на засадниче впорядкування окремих сфер міждержавного співіснування) договори взаємного обміну обов'язками (обмежуються на противагу цьому зобов'язаннями з обох сторін, що чергуються одне з одним, як це характерно для приватно правових угод). Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права. За характером регулювання міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) регіональними.
За способом приєднання відкриті— до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі зацікавлені держави.
напіввідкриті— до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників. закритий— у договорі беруть участь тільки держави, що його уклали.
Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави) міжурядові (від імені уряду) міжвідомчі (від імені міністерств і відомств).
За юридичним характером: міжнародні договори можуть бути правомірними неправомірними. Юридична сила останніх має бути визнана.
Змішані форми договорів (напр. поєднання правил співпраці для розвитку і положень про захист прав людини).
Сторони міжнародного договору Сторонами права міжнародного договору є суб'єкти міжнародного права. Відповідно до Віденської конвенції 1969 року «кожна держава володіє правоздатністю укладати договори».Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 Держави як носії суверенітету мають універсальну компетенцію щодо укладення міжнародних договорів. Вони можуть вирішувати фактично будь-які питання, пов'язані із міжнародною безпекою та міжнародним співробітництвом.
Процедура прийняття міжнародних договорів
а) підготовка тексту договору
договірна ініціатива з'ясування повноважень.
б) прийняття тексту міжнародного договору та встановлення його автентичності Розроблений і узгоджений текст міжнародного договору вважається автентичним, тобто остаточним, якщо він підписаний сторонами, які брали участь у його складанні(прийнятті тексту).
Підписання може мати принаймні три форми: парафування, підписання adreferendum і просто підписання.
Парафування— це попереднє підписання, яке здійснюється шляхом проставлення уповноваженими особами на тексті договору своїх ініціалів;Парафування у Великому тлумачному словнику сучасної української мови на Lingvo.ua
підписання adreferendum означає підписання за умови, до здійснення певної події, найчастіше за умови ратифікації, що має відбутися.
Щодо просто підписання, то тут стикаються з додержанням умов альтернату, тобто старшинства. Сьогодні правила альтернату зводяться до такого: у багатосторонньому договорі підписи ставляться відповідно до латинського алфавіту; у двосторонньому — сторони підписують його в рядок, і на одному примірнику договору одна сторона підписує ліворуч, інша — праворуч, на іншому примірнику підписи ставляться у зворотному порядку. Звичайно договір датується. Дата відповідає дню підписання, а для багатосторонніх договорів, прийнятих на конференціях або в міжнародних організаціях, — дню прийняття голосуванням. У разі, коли договір підлягає ратифікації, дата не має ніякого значення, оскільки у таких випадках додається дата набрання договором чинності.
в) вираження згоди на обов'язковість міжнародного договору Крім підписання, у ряді випадків договір підлягає ратифікації.
Ратифікація — це підтвердження договору компетентним органом державної влади.
У тих випадках, коли учасник міжнародного договору не згодний з будь-якою частиною договору, яка, однак, не виключає його участі у договорі, він має право виявити цю незгоду шляхом заяви застереження.
Заява застереження — суверенне право кожної держави. Застереження можна заявити в будь-якій стадії укладання міжнародного договору. Заява застереження недопустима в двосторонньому договорі, а також якщо застереження заборонено самим договором або якщо договором передбачено право робити лише певні застереження, до яких дане не належить, або коли застереження недопустиме з точки зору об'єкта і мети договору.
Надання згоди України на обов'язковість для неї міжнародного договору
Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватися й іншим шляхом, про який домовилися сторони.
Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом України закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачено обмін такими грамотами.
Затвердження міжнародних договорів України
Затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України.
Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Президентом України у формі указу щодо:
а) міжнародних договорів, які укладаються від імені України;
б) міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України.
Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Кабінетом Міністрів України у формі постанови щодо: а) міжнародних договорів, які укладаються від імені Уряду України, крім договорів, зазначених у пункті «б» частини другої цієї статті; б) міжвідомчих договорів, якщо такі договори встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Кабінету Міністрів України.
Пропозиції щодо затвердження міжнародних договорів України подаються Міністерством закордонних справ України відповідно Президентові України або Кабінету Міністрів України. Затвердження міжвідомчих договорів, крім договорів, зазначених у пункті «б» частини третьої цієї статті, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
г) Реєстрація та опублікування міжнародних договорів
Міжнародні договори, що набрали чинності, підлягають реєстрації та опублікуванню. Для цього їх відсилають у Секретаріат ООН «для зберігання в справах і занесення в перелік».Статут ООН та Статут Міжнародного Суду ООН видає для цього спеціальні збірки — Treaty Series.
Неопубліковані міжнародні договори не визнаються органами міжнародного правосуддя, насамперед Міжнародним Судом ООН, і посилатися на них під час спору сторони не мають права. Чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. Офіційний переклад багатосторонніх міжнародних договорів України на українську мову здійснює Міністерство закордонних справ України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Договір набирає чинності в порядку і в дату, передбачену в самому договорі або погоджені між державами, які брали участь у переговорах. При відсутності такого положення або домовленості договір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх держав, які брали участь у переговорах, на обов'язковість для них договору. Якщо згода держави на обов'язковість для неї договору виражається в якусь дату після набрання договором чинності, то договір набираєчинності для цієїдержави в цю дату, якщо в договорі не передбачається інше.
Міністерство закордонних справ України відповідає за ведення Єдиного державного реєстру міжнародних організацій, членом яких є Україна. Інформація Реєстру оновлюється двічі на рік.
Недійсність, призупинення та припинення дії міжнародних договорів Визнання недійсності договору, його припинення або денонсація, вихід з нього учасника або призупинення його дії — все це можливе лише з умов і у порядку, який передбачений Віденською конвенцією 1969 р.[ст.47-53|1]
У міжнародному праві на підставі недійсності договори поділяють на дві групи: абсолютно недійсні заперечні.
Договір може бути припинено відповідно до положень самого договору, виходу з нього, денонсації, у зв'язку з укладенням наступного договору, неможливості його виконання, корінної зміни умов, розриву дипломатичних чи консульських відносин або виникнення нової імперативної норми міжнародного права і на інших підставах. Договір може бути припинено закінченням терміну його дії. Як згадувалося, договір може укладатися на певний термін, — закінчення його терміну і відсутність ясно вираженого наміру його пролонгації, тобто продовження терміну дії, тягне припинення договору. Договір припиняється з настанням анулювальної умови, тобто передбаченої у самому договорі умови, настання якої тягне припинення правовідносин за договором і, таким чином, й самого договору.
Анулювання міжнародного договору здійснюється узгодженням держав, які його уклали. Нерідко це відбувається при укладанні нового договору.
Денонсація — це припинення міжнародного договору на умовах, передбачених самим договором. Денонсація може бути заперечена.