«Корабель-супутник-3» (), інші назви «Восток-1К № 3», «Супутник-6» — радянський космічний апарат типу «Восток-1К», прототип пілотованого космічного корабля «Восток». Четвертий випробувальний запуск за програмою «Восток». Втрачений при сході з орбіти.
Історія Перед радянськими польотами людини в космос здійснили численні експерименти з тваринами на космічних кораблях-супутниках Землі. Наприкінці 1948 року з ініціативи Сергія Павловича Корольова почалось вивчення реакцій високоорганізованих живих істот на вплив умов ракетного польоту. Після довгих обговорень вирішили, що «біологічним об'єктом» досліджень буде собака.
Фізіологи здавна використовували собак для дослідів, знали, як вони себе поводять, розуміли особливості будови організму. Крім того, собаки не примхливі, їх легко тренувати.
Перший загін собак — кандидатів на польоти в космос — складався з дворових псів. Медики вважали, що вони з першого дня змушені боротися за виживання, до того ж невибагливі і дуже швидко звикають до персоналу, що було рівнозначно дресурі.
Безпосередня підготовка собак до польоту відбувалась в Інституті авіаційної медицини. Для експериментів відбирали невеликих собак масою 6—7 кг (кабіна ракети була розрахована на маленьку вагу), віком від двох до шести років, з міцним здоров'ям, високою опірністю захворюванням і стійкістю до несприятливих впливів зовнішнього середовища. При цьому вони мали бути контактними і терплячими. Згодом в «космічний загін» стали підбирати «дівчаток», для яих було простіше шити асенізаційний одяг, світлого забарвлення — щоб краще було видно на телевізійній картинці. Собак покажуть на сторінках газет, тому відбирали «об'єкти» красивіші, стрункіші і з «інтелектуальними» мордочками.
Готували космічних першопрохідців у Москві на задвірках стадіону «Динамо» — у червоно-цегляному особняку, який до жовтневого перевороту називався готелем «Мавританія».
Розробили наукову програму підготовки собак до коротких ракетних польотів і до тривалих польотів на супутниках. Передусім собак привчали до одягу. Одяг був двох видів — фіксувальний і асенізаційний. Собаки, що готувалися до польоту в космос, мали навчитися їсти з автоматичної годівниці. Годівниця була конвеєрною стрічкою, що у визначений час подавала коробки з їжею. Ще собак привчали до спокійного перебування у кабіні малого обсягу тривалий час (до 20 діб). Також собаки проходили різні спеціальні тренування: обертання на центрифузі, випробування на вібростенді, катапультування. На закінчення здійснювався комплексний фізіологічний експеримент: собаки протягом тривалого часу перебували в закритій герметичній капсулі, зазнаючи впливів, що очікувались у польоті.
Перші запуски Перший собачий старт відбувся 22 липня 1951 року на полігоні Капустин Яр. Загалом з липня 1951 року по вересень 1962 року відбулось 29 собачих польотів у стратосферу на висоту 100—150 км. У восьми із них собаки загинули від розгерметизації кабіни, відмови парашутної системи, неполадок у системі життєзабезпечення.
Підготовка космонавтів 10 грудня 1959 року видано указ про розробку розвідувального і пілотованого варіантів «Востока», але з першочерговістю пілотованич польотів для політичних та пропагандивних цілей.
1 березня 1960 відібрано 20 кандидатів у космонавти для підготовки пілотованих польотів. На відміну від Меркурія-7, вони залишалися невідомими у деяких випадках багато років.
Версії корабля У квітні 1960 року завершено ескізний проєкт версій космічного корабля: «Восток-1» (1К) для випробування базових систем і підтвердження концепції. «Восток-2» (2К) — супутник фоторозвідки низької роздільної здатності і перехоплення радіосигналів. Згодом перейменовано на «Зеніт-2». «Восток-3» (3К) для пілотованих польотів.
Планувалось у травні 1960 збудувати два прототипи 1КП без теплового екрану або систем життєзабезпечення, у серпні завершити три системи 1К для випробування фоторозвідувальних і радіорозвідувальних систем, у вересні-грудні виготовити три системи 3K для пілотованих польотів.
Пілотовані польоти очікувались з 11 жовтня по грудень 1960.
Версії 1K і 3K мали би спускний апарат масою 2,4 тонни, і агрегатний відсік масою 2,3 тонни з гальмівним двигуном тягою 1600 кгс.
«Корабель-супутник-1К № 1» 28 липня 1960 року о 9:31 UTC з космодрому Байконур у радянському Казахстані ракетою-носієм «Восток-Л» № Л1-10 запущено космічний апарат «Корабель-супутник-1К № 1» типу Восток-1К. Через 23,6 секунд після запуску зруйнувалась камера згоряння двигуна РД-107 одного з прискорювачів. Пошкоджений прискорювач відокремився через 38 секунд після запуску, оскільки не був фізично прикріплений до першого ступеня. Ракета вийшла з-під контролю і вибухнула. Спускний апарат відокремився від корабля і почав спускатися швидше, ніж необхідно часу для повного розгортання парашута. Оскільки дистанційно керована активація катапультного сидіння блокувалася до 50ї секунди польоту, щоб гарантувати, що несправна ракета вийде за межі стартового об'єкту і не пошкодить його уламками, собаки Чайка і Лисичка загинули під час аварії.
«Корабель-супутник-2» 19 серпня 1960 року о 08:44:07 UTC з космодрому Байконур у радянському Казахстані ракетою-носієм «Восток-Л» запущено «Корабель-супутник-2».
Лікарі уважно спостерігали за потоком біомедичної телеметрії, щоб визначити адаптацію собак до невагомості. Спочатку телевізійні зображення показали нерухомих собак. Згодом собаки почали рухатись, але ніби судомно. На четвертому оберті Білка почала звиватися, а потім виблювала — перший задокументований випадок космічної хвороби. Через це та інші побоювання вирішено обмежити перший пілотований політ «Востока» одним обертом для зменшення ризиків. Інші системи працювали, як очікувалося, крім проблемного інфрачервоного датчика орієнтації. Вирішено перейти на систему сонячних датчиків для контролю орієнтації.
20 серпня пошукові групи швидко знайшли спускний модуль і ГКЖ-2 з Білкою і Стрілкою в гарному стані після польоту тривалістю 26 годин 23 хвилини.Корабль-Супутник 2: перші тварини повернулися з орбіти
Планування пілотованих польотів Успішне повернення собак Білки і Стрілки з орбіти продемонструвало безпечні характеристики космічного корабля «Восток» на всіх етапах польоту від запуску до посадки. Далі інженери конструкторського бюро «ОКБ-1» Сергія Корольова мали довести, що тріумфальний політ у серпні 1960 року був не просто щасливим випадком. Успішне аипробування передбачило перший пілотований політ «Востока» до кінця 1960 року.
1 вересня 1960 року Дмитро Устінов, який керував радянською ракетною промисловістю, й три інші високопосадовці направили записку до ЦК Комуністичної партії щодо запланованих ракетних і космічних розробок до кінця року. Документ обіцяв завершити збірку двох нових кораблів «Восток» протягом місяця і виконати запуски в жовтні або листопаді. Крім того, запуск до кінця 1960 року двох кораблів, побудованих для пілотованої програми «Восток», дозволить почати випробування військового фото- і радіорозвідувального супутника «Восток-2» в першому кварталі 1961 року.
Через 10 днів Устінов у доповідній записці до ЦК, підписаній (і, ймовірно, підготовленій) Корольовим, зазначив: «(остання) робота над запланованими технічними рішеннями відкриває можливість для завершення розробки космічного корабля «Восток-3А» і вирішення питань польоту людини в космос на борту цього апарата в 1960 році». Документ підтвердив плани запуску одного або двох прототипів «Востока-1», залежно від ефективності першої з цих двох місій. Пара космічних апаратів «Восток-3А», повністю налаштованих для пілотованих місій, але без космонавта на борту, полетить в період листопад-грудень, а потім перший запуск пілотованого «Востока-3А» в грудні 1960 року. Щоб звільнити ресурси галузі для цього надамбітного розкладу, в документі запропоновано відкласти розробку та запуски наукових супутників «Електрон», місячних орбітальних апаратів «Є-7», розвідувальних супутників «Восток-2» і місячних посадкових апаратів «Є-6». Однак документ зобов'язував галузь забезпечити вікно запуску до Венери в січні 1961 року.
14 вересня Іван Сербін, який курирував оборонну промисловість при ЦК, схвалив план, за винятком затримки проєкту «Восток-2». 11 жовтня 1960 року ЦК затвердив графік і оголосив запуск «Востока-3А» з пілотом на борту особливо важливим.
Після невдалого запуску першої пари роботизованих зондів на Марс у жовтні 1960 року і катастрофи того ж місяця, незважаючи на головний пріоритет «Востока-3А», на стартовий майданчик за графіком вийшов четвертий космічний апарат «Восток-1».
Підготовка Космічний апарат 1K № 5 прибув до Тюратама 5 листопада 1960 року для передстартової підготовки, а ракета 8K72 № Л1-13 9 листопада.
16 листопада в секретному звіті до ЦК, підписаному Устіновим та іншими крівниками Корольова, повідомлялося, що майбутній запуск прототипу «Востока-1» перевірить ключові параметри варіанту «Восток-3А», найперше здатність функціонувати на еліптичній орбіті з перигеєм (найнижчою точкою) приблизно 180 кілометрів. Також Корольов пообіцяв перевірити сонячну орієнтацію космічного корабля, на яку перейшли після збоїв основної інфрачервоної системи в попередніх польотах, для контрольованого гальмівного маневру за командами з Землі. Очікувана тривалість польоту останнього прототипу «Востока» одна доба, у випадку збою гальмівного двигуна космічний корабель самознищиться після 60 годин польоту. Звіт з докладним описом плану польоту доповнювався проєктом публічної заяви, яку ЦК схвалить і оприлюднить після успішного запуску. Всі документи затверджені Кремлем 24 листопада.
Опис Маса корабля-супутника, що складався з агрегатного відсіку і спускного апарату, без останнього ступеня ракети-носія становила 4,6 т.
На зовнішній поверхні корабля-супутника розташовувались балони з запасами стисненого газу для системи орієнтації та її реактивні двигуни, датчики наукової апаратури, сонячні батареї, антени, жалюзі системи терморегулювання. Сонячні батареї постійно орієнтувались на Сонце автономним приводом.
Космічний апарат мав інструменти для вивчення космічних променів, а також високоенергетичних ультрафіолетових і рентгенівських викидів. Агрегатний відсік у формі з'єднаних основами конуса і зрізаного конуса мав довжину 2,25 м, найбільший діаметр 2,43 м і масу 2,27 т. У ньому розташовувалось допоміжне обладнання для спускного апарата: балони високого тиску з киснем і азотом, хімічні батареї для радіозв'язку і живлення апаратури. У «хвостовій» частині відсіку розташовувався гальмівний двигун і невеликі двигуни системи орієнтації, що працювали на стиснутому газі. До меншої основи зрізаного конуса сталевими смугами кріпився спускний апарат. Спускний апарат у формі кулі діаметром 2,3 м і масою 2,46 т був вкритий теплозахистом і мав систему життєзабезпечення, обладнання для біологічних експериментів, частину наукової апаратури, катапультований контейнер, клітки й контейнери з біологічними об'єктами. У кріслі-катапульті в контейнері ГКЖ-2 (російська абревіатура «герметичної кабіни для тварин-2») розміщувались собаки Бджілка () і Мушка. Також в кораблі перебували морські свинки, миші і мухи, і кілька біологічних зразків: насіння рослин, бактерії, віруси, кістковий мозок кролика. Експеримент «Біос» на борту космічного корабля передбачав спробу першого запліднення в космосі змішуванням рибних яйцеклітин і сперми під час польоту всередині автоматизованої камери.
Дві телевізійні камери передавали зображення профілю однієї собаки і передньої частини іншої. Ключові фізіологічні параметри собак вимірювали набором датчиків, здатних передавати дані на наземні станції під час багаторазових проходів космічного корабля над радянською територією.
При поверненні на Землю передбачалось відокремлення спускного апарата від агрегатного відсіку космічного корабля перед входом у щільні шари атмосфери, агрегатний відсік згорав у цих шарах.