«Корабель-супутник-1К № 4» (), інші назви «Восток-1К № 4», «Корабель-супутник-1К № 6»,Аварійна посадка випробного запуску «Востока» «Супутник-7-1» — радянський космічний апарат типу «Восток-1К», прототип пілотованого космічного корабля «Восток». П'ятий випробувальний запуск за програмою «Восток». Перший запуск ракети-носія «Восток-К».
Офіційно апарат не отримав ніякої назви, оскільки не вийшов на орбіту, але розробники його називали «Корабель-супутник-1К № 4»
Опис Маса корабля-супутника, що складався з агрегатного відсіку і спускного апарату, без останнього ступеня ракети-носія становила 4,6 т.
На зовнішній поверхні корабля-супутника розташовувались балони з запасами стисненого газу для системи орієнтації та її реактивні двигуни, датчики наукової апаратури, сонячні батареї, антени, жалюзі системи терморегулювання. Сонячні батареї постійно орієнтувались на Сонце автономним приводом.
Космічний апарат мав інструменти для вивчення космічних променів, а також високоенергетичних ультрафіолетових і рентгенівських викидів. Агрегатний відсік у формі з'єднаних основами конуса і зрізаного конуса мав довжину 2,25 м, найбільший діаметр 2,43 м і масу 2,27 т. У ньому розташовувалось допоміжне обладнання для спускного апарата: балони високого тиску з киснем і азотом, хімічні батареї для радіозв'язку і живлення апаратури. У «хвостовій» частині відсіку розташовувався гальмівний двигун і невеликі двигуни системи орієнтації, що працювали на стиснутому газі. До меншої основи зрізаного конуса сталевими смугами кріпився спускний апарат. Спускний апарат у формі кулі діаметром 2,3 м і масою 2,46 т був вкритий теплозахистом і мав систему життєзабезпечення, обладнання для біологічних експериментів, частину наукової апаратури, катапультований контейнер, клітки й контейнери з біологічними об'єктами. У кріслі-катапульті в контейнері «ГКЖ-2» (російська абревіатура «герметичної кабіни для тварин-2») розміщувались собаки Жемчужинка (, Перлинка) і Жулька (). Дві телевізійні камери передавали зображення профілю однієї собаки і передньої частини іншої. Ключові фізіологічні параметри собак вимірювали набором датчиків, здатних передавати дані на наземні станції під час багаторазових проходів космічного корабля над радянською територією.
При поверненні на Землю передбачалось відокремлення спускного апарата від агрегатного відсіку космічного корабля перед входом у щільні шари атмосфери, агрегатний відсік згорав у цих шарах.
Катапультований контейнер і спускний апарат мали свої парашутні системи, що знижували швидкість приземлення відповідно до 6—8 і 10 м/с. У стінках спускного апарата розташовувались жаростійкі ілюмінатори і герметичні люки, що швидко розкривались, — катапультування контейнера відбувалось крізь відстрілюваний люк за командою від барометричних датчиків на висоті 7—8 км.
Радіопередавач працював на частоті 19,995 МГц.
Історія Невдача з поверненням четвертого прототипу космічного корабля «Восток» на початку грудня 1960 року зірвала сміливий план радянської космічної програми запустити людину в космос до кінця 1960 року.
До 3 грудня 1960 року на полігон Тюратам прибула ракета 8К72 № Л1-13А, призначена для виведення на орбіту космічного корабля «Восток-1К № 6».
Політ 22 грудня 1960 року о 7:45:19 UTC з космодрому Байконур у радянському Казахстані ракетою-носієм «Восток-К» було запущено космічний апарат «Корабель-супутник-1К № 4» типу «Восток-1К».
Телеметрія на землі підтвердила відокремлення прискорювачів ракети, як і планувалося, на 119,3 секунді, і скидання обтічника корисного навантаження на 151,35 секунді польоту. Коли перший ступінь ракети продовжував політ, на 304,13 секунді система радіокерування надіслала команду почати нагнітання компонентів палива перед вмиканням двигуна другого ступеня. Телеметрія не зафіксувала отримання команди, очікуване між 308-ю і 309-ю секундами польоту. Вмикання двигуна записано на 321,38 секунді. Другий ступінь працював нормально до 432,02 секунди в польоті, коли телеметрія показала ередчасне відключення двигуна. За програмою польоту ступінь мав працювати до 676,61 секунди.
Ракета досягла апогею 214 км зі швидкістю, меншою від необхідної для виходу на орбіту, і почала занурення в атмосферу. Телеметрія показала, що система управління польотом видала команду відділення космічного корабля від блоку Є. Датчики температури на борту космічного корабля мали запустити відділення спускного апарату від агрегатного відсіку і активувати послідовність посадки при виявленні тепла від входження в атмосферу.
За польотною послідовністю, на висоті 6,5 км від землі капсула мала швидкість спуску 210 м/с. Люк парашутного відсіку скинуто на висоті 4 км і швидкості спуску 180 м/с. Разом з ним вийшов невеликий витяжний парашут площею 1,5 м², який випустив більший гальмівний парашут площею 18-м². Це уповільнило капсулу до швидкості 70 м/с на висоті 2 км, коли був випущений головний величезний парашут площею 574 м². Разом з ним розгорнулась антена П-3 системи «Пеленг», сигнали якої на частоті 10,03-МГц вловили надчутливі радіоприймачі системи ВПС «Круг» у Ташкенті, Москві і Краснодарі. Вони підтвердили, що спускний апарат пережив схід з атмосфери, відкрив парашут і спускається у Сибіру, приблизно за 3 500 кілометрів від місця запуску за 70 на південь від селища Тура в Евенкійському автономному окрузі Красноярського краю РСФСР у районі з координатами 63° 42' пн. ш. 99° 50' сх. д.
Коли головний парашут повністю розгорнувся і сповільнив спуск до 10-12 м/с, передавач П-5 вийшов з парашутного контейнера і повис на тросі нижче низхідної капсули.
Пошук капсули Після аварійної посадки інженера Федора Востокова, який працював на заводі № 918, де виготовлялись ГКЖ та інше обладнання для життєзабезпечення, а раніше служив зв'язковим між ОКБ-1 і заводом № 918, Корольов призначив розвідником для команди пошуковців. Головним завданням Востокова було вилучення ГКЖ з капсули.
Спочатку Востокову доручено вирушити до Новосибірська, а потім іншим літаком до Красноярська, де Корольов пообіцяв дати Востокову вказівки для подальших подорожей, оскільки фахівці намагалися звузити координати місця посадки. У разі виникнення питань під час поїздки Востоков мав казати, що збирається допомогти з аварією на Красноярській ГЕС.
На борту пасажирського літака Іл-18 Востоков зустрівся з вибухотехніком з Ленінграда, який прямував до того ж пункту призначення за дорученням Корольова, .
Оскільки модуль передавав сигнали при посадці,то система «АПО» не працювала, але її стан після приземлення було неможливо встановити.
Після прибуття Востокова в Красноярськ його направили до центру району Тура Евенкського автономного округу. Там 23 грудня обидва фахівці сіли на транспортний літак часів Другої світової війни Лі-2, який вилетів для обстеження очікуваного місця посадки. Пошуки 23 грудня виявилися безрезультатними.
24 грудня зранку почався обліт і приблизно о 10:00 помітили парашут, що застряг у деревах і поруч з ним напівзанурену в метровому снігу капсулу на відносно рівному, але нахиленому плато орієнтовно 500 метрів над рівнем моря. Гальмівний парашут площею 18 м² розкидало на відстані від 300 до 400 метрів.
Повернувшись до Тури, пошуковці повідомили керівництво, сіли у вертоліт і попрямували назад до капсули.
Вони приземлилися за 20-30 метрів. Щоб дістатися до космічного корабля в глибокому снігу, незважаючи на сильний холод, з температурою від -35 до -40 °C, Востоков і його колега скинули громіздкі кожухи і почали підходити до космічного корабля. Коли вони підійшли до спускного апарата, то виявили, що «ГКЖ» знаходиться всередині, але механізм викиду відсутній. Вони використали принесені мотузки, які обгорнули навколо «ГКЖ» і витягли його з катапульти. Кабіна легко з'їхала з напрямних рейок. Вибухотехнік заліз усередину і швидко відключив кабелі механізму «АПО», остаточно усунувши небезпеку вибуху.
Потім Востоков оглянув напрямні катапульти ретельніше, але знайшов лише незначні деформації, які не пояснювали відсутність механізму викиду. «ГКЖ» мала невеликі пошкодження. Востоков припустив, що перевантаження під час спуску запобігли викиду.
Увечері того ж дня на місце прибули заступник Корольова Арвід Палло і його група і почали належні операції. Вони змогли відкрити контейнер «ГКЖ» і витягти тремтячих, але живих собак. Інші біологічні організми на борту капсули, такі як миші, загинули від холоду.
Перевірка космічного корабля швидко виявила, що шинопровід з кабелями від агрегатного відсіку до спускного модуля не відокремився. Висока температура при проходенні атмосфери розплавила шинопровід і сплавила різні кабелі, ймовірно, це заблокувало виконання нормальної послідовності посадки, тому не пройшла команда викиду «ГКЖ» і не активувався механізм самознищення на борту через чотири години після посадки.
Щоб евакуювати капсулу із замороженої тундри використали вертоліт Мі-4 вантажністю 1,6 т, щоб підняти двотонну кулю. Вертоліт спочатку доставив апарат на найближчий аеродром в Турі, однак злітно-посадкова смуга не могла витримати важкий транспортний літак Ан-12, здатний взяти космічний корабель на борт для польоту в ОКБ-1 під Москвою. Замість цього вертоліт мав перевезти капсулу на зовнішньому тросі майже 600 кілометрів до міста Туруханськ, де літак міг забрати її.
Наслідки польоту Невдалий запуск надав розробникам нові знання:
Газовий генератор головного двигуна другого ступеня зруйнувався на 425 секунді (сім хвилин) польоту.
Надзвичайна ситуація довела, що спускний апарат і його парашутна система можуть забезпечити безпечну посадку, хоча необхідні значні зусилля для викиду пілота з «Востока», щоб врятуватися під час нормальної посадки або у разі невдалого зльоту.
Через відмову механізму викиду катапульти з капсули, інтерфейс кріплення крісла і двигуна викиду перепроєктували і повторно випробували.
Перевірили аварійні операції посадки в разі аварії ракети під час заключної фази зльоту, які би не випробували інакше, напередодні першої спроби запустити людину в космос в 1961 році.
Посилання Аварійна посадка випробного запуску «Востока» Корабель-супутник-1К № 4 Космічна енциклопедія Корабель-супутник-1К № 4 Енциклопедія космічних апаратів Програма Восток Енциклопедія астронавтики Аварійний запуск 22 грудня 1960 року Свен Гран