У Харкові представлена більшість світових релігій.

Православ'я

Католицизм

Протестантизм Лютерани остзейського походження, переважно німці, та переселенці з земель Німеччини стали стрижнем німецько-латисько-естонської парафії Харківщини. Уперше євангельська громада в Харкові згадується з 1768 р.

Українці Станіслав Оріховський та М. Кровицький певний час жили у Віттенберзі та були учнями М. Лютера та Ф. Меланхтона, відомі й чисельні переходи української шляхти та їхніх селян на євангельську віру в XV– 1-й половині XVI ст.

У Харкові з’являються представники націй, які сповідували лютеранство: 1709 р. естляндець К. Ренне; командувачі Української дивізії саксонець Л. Алларт (1721–1723), богемець Й. Вейсбах (1732–1735), брандербуржець Л. фон Бісмарк (1747–1750); керівники возведення Української лінії фон Ціглери.

Серед відомих лютеран другої половини XVIII ст. бачимо педагогів, лікарів, аптекарів. Відомі завідуючий лікарнями Харкова (1786–1809) І. Кеппен, батько академіка П. Кеппена (1793–1864), перший лікарський інспектор Міндерер. Серед педагогів — фон Буксгевден, директор додаткових класів колегіуму, де працювали німці-вчителі; деякі педагоги мали власні пансіони . Наявність додаткових класів Колегіуму, діяльність Г. Сковороди (перебував під впливом лютеранського пієтизму, студіюючи в університеті в Галле) і В. Каразіна (вихованця приватного пансіону І. Шульца) підготували тут ґрунт для відкриття університету.

На кінець XVIII ст. бачимо в Харкові типову ситуацію в імперії: німці-лютерани, хоч і нечисленні, працюють на адміністративних посадах. Іноді це члени імператорської фамілії, часто вищі офіцери. У 1725–1799 рр. із 111 російських академіків більше п’ятдесяти протестантів.

Директором народного училища в Харкові на зламі століть став Ф. Рікман. Він подає губернатору 19.09.1804 р. список лютеран з проханням побудувати кірху.

За ініціативи Й. Розенштрауха побудовано першу кірху в Харкові Св. Вознесіння (1830 р.), пасторат, комітет допомоги бідним німцям, виділено землю під кладовище. За часів наступних пасторів була відкрита школа, що трансформувалась у жіночу гімназію.

На 1904 р. лютеран на Харківщині було небагато (6100 серед 204 000 населення губернії — близько 0,3%).

Кращі умови для поширення лютеранства створилися після «Маніфесту…» 17.05.1905 р., бо проголошувалася свобода віросповідання.

Жовтневий переворот 1917 р. став початком кінця лютеранської громади Харкова. Лютерани підпадали під ворогів нового режиму за трьома пунктами: за класовою, національною та релігійною приналежністю. Відбулася велика еміграція.

Відродитися лютеранські церкви в Харкові змогли тільки в 1990-х роках після падіння СРСР та здобуття Україною Незалежності.

Парахристиянські конфесії

Іслам У книзі Дмитра Іванович Багалея та Дмитра Петровича Міллера “Історія міста Харкова за 250 років його існування” можна знайти згадку, що мусульманська громада міста в 1866 налічувала 38, а в 1897 – вже 760 татар. Таке зростання пов’язували із розквартуванням у Харкові татаро-башкирського кінного загону під час російсько-турецької війни.

За даними «Харківського календаря» за 1897 рік, мусульман у губернії було 1067 осіб (959 чоловіків та 108 жінок), причому 220 чоловіків та 30 жінок із них проживали у Харкові.

На початку ХХ століття студентів-мусульман було чимало. У списках за 1907—1908 роки можна знайти одного з перших іноземних студентів, які сповідують іслам. Перський підданий Джафаров Мамед Джафаров навчався на Медичному факультеті.

У 1904 році у житті харківських мусульман відбувається знаменна подія. У «Харківському Календарі», де постійно розміщувалися календарі всіх релігійних громад нашого міста (православних, католиків, лютеран, юдеїв, караїмів, вірмено-григоріан), було вперше опубліковано «Магометанський календар на 1904 рік — на 1321—1322 р. Гіджир».

З цього часу мусульманський календар виходитиме щорічно, аж до закриття видання.

Перша офіційна організація мусульман була створена за указом Катерини II у 1788 році.

Одні з перших документів про контакти Оренбурзьких магометанських духовних зборів та Харківської мусульманської громади пов’язані з веденням метричних книг Харкова та датуються 1893 роком.

Наразі іслам у Харкові представлений мусульманською релігійною громадою і являє собою релігійну організацією, що входить у склад Духовного управління мусульман України, головою якого є муфтій України Шейх Ахмед Тамім. Вона веде свою діяльність уже більше 30 років. Громада була зареєстрована Харківським комітетом у справах релігії.

Синкретичні навчання

Караїмізм

Караїми оселилися в Харкові в 40-х роках XIX століття. Сюди караїмів привабила торгівля і промисловість, яка стрімко розвивалася — саме караїми стали піонерами харківської тютюнової промисловості. На перших порах в місті налічувалося близько 10 сімей караїмів, а в 1871 році в Харкові жили вже 40 караїмських сімей — 205 осіб. Чисельність харківських караїмів до революції то зростала, то падала: 1877 рік — 525 чоловік, 1897 — 207 осіб; в 1901 році караїми становили 0,2% від загального населення міста.

Караїмська кенаса з'являється в 1853 р., а в 1893 р. за проектом архітектора Бориса Покровського на вулиці Ковальській, 24 зводиться будівля кенаси, яка збереглася до наших днів.

На Холодній горі на ділянці, яку придбала громада, розташувалося караїмське кладовище. До нього від Катеринославської вулиці (нинішнього Полтавського Шляху) вів Караїмський провулок.

На початку ХХ ст. на вулиці Гоголя, 3 розмістилося караїмське благодійне товариство, яке очолював С. В. Мангубі. Будівля товариства, також збереглася до наших днів, розташовувалося поруч з католицьким собором і лютеранською кірхою.

У районі Рашкіної дачі колись була вулиця, яка носила ім'я представника відомого караїмського роду — Мангубінська. Прізвище Мангубі походить від назви міста Мангуп-кале в гірському Криму.

За радянської влади караїми, як і інші релігійні громади, піддалися утискам з боку влади. У 1929 р. була розпущена караїмська громада, а в будівлі кенаси влаштували клуб-музей "Войовничий безбожник". У 30-40-х роках було знищено караїмське кладовище, надгробні пам'ятники були розкрадені, на його місці з тих пір знаходиться сквер.

Караїмський провулок був знесений, на його місці сьогодні — лише дворовий проїзд між багатоповерховими будинками. Вулиця Мангубінська радянською владою була перейменована, і нині носить ім'я Сергія Лазо.

Відродження караїмської релігійного та національного життя в Харкові почалося після краху радянського режиму. Було повернуто віруючим будівлю кенаси. Сьогодні караїмська громада Харкова налічує близько 50 людей.

Див. також Список храмів Харківщини

Джерела Караимы Караимские адреса Харькова Караимы Харькова