Операція «Чарнвуд» () — наступальна операція британсько-канадських військ, що проводилася в період з 8 по 9 липня 1944 року, й мала на меті захоплення окупованого німцями французького міста Кан, яке грало виключно важливу роль у планах західних союзників при проведенні операції «Оверлорд». Союзники також розраховували на те, що наступ перешкоджатиме перекиданню німецьких танкових з'єднань в американський сектор, де планувалося здійснити прорив. Британці і канадці розпочали наступ на широкому фронті і до вечора другого дня операції вони захопили Кан аж до річок Орн і Одон.
Операція «Чарнвуд» почалася на світанку 8 липня. Атаці передував рейд 467 важких бомбардувальників «Галіфакс» та «Ланкастер» на позиції німецьких військ, що обороняли місто. Згодом авіаційний наліт союзників викликав суперечливі оцінки, що знищив велику частину Старого міста. Батальйони трьох піхотних дивізій під прикриттям потужного артилерійського вогню атакували німецькі позиції північніше Кана. Підтримувані трьома бронетанковими бригадами, підрозділи 1-го британського корпусу поступово просувалися, долаючи опір 12-ї танкової дивізії СС «Гитлерюгенд» і 16-ї авіапольової дивізії Люфтваффе.
До кінця дня 3-тя канадська, а також 3-тя і 59-та (Стаффордширська) британські піхотні дивізії зачистили села, що знаходяться на шляху їхнього просування та вийшли до околиць Кана. Вступивши в місто удосвіта наступного дня, союзники зустріли опір з боку залишків німецьких з'єднань, що починали свій відступ за річку Орн. Аеродром в Карпіке був захоплений канадцями рано вранці, а до 18:00 британські і канадські військ з'єдналися і підійшли до північного берега річки Орн.
Коли розвідка з'ясувала, що вцілілі мости Кана як і раніше охороняються противником або ним неможливо скористатися, а німецькі резерви на протилежному берегу річки продовжують перебувати в повній готовності дати відсіч в разі спроби перетинання британцями мостів, командування I корпусу вимушене було припинити операцію.
Попри досягнутому тактичному успіху, проведення операції «Чарнвуд» не досягло кінцевої мети. Ціною великих втрат та колосального руйнування міста британсько-канадським військам вдалося попросту вичавити німців з північної частини Кана і попутно заподіяти значних втрат двом німецьким дивізіям. Разом з цим, з оперативної точки зору результати операції виявилися неоднозначними: німці відвели за Орн усі свої війська, які перебували північніше річки, й організувати сильну лінію оборони вздовж двох пагорбів на південь від міста. Більш того, не вдалося добитися зриву перекидання німецьких підкріплень на американську ділянку фронту. Тому, союзники, з огляду на здобуті результати операції не зупинилися на досягнутому, і не дозволили німцям перехопити ініціативу і тижнем пізніше організували дві наступальні операції — «Гудвуд» і «Атлантик», результатом яких стало повне звільнення Кана.
Історія
Передумови
Місто Кан займало стратегічно вигідну позицію в смузі висадки морського десанту союзників і грало виняткову роль у системі транспортних комунікацій на нормандському узбережжі Франції. Захоплення Кана визначалась, як найголовніше завдання для британців, тому що заволодіння цим містом відкривало шляхи для подальшого просування союзників у загальному напрямку на Париж. Однак, відразу після висадки 6 червня 1944 року, в День Д, на плацдарм «Сорд» 3-тя британська піхотна дивізіяWilliams, Andrew (2004). D-Day to Berlin. p. 24, London: Hodder. ISBN 0-340-83397-1. OCLC 60416729.Wilmot, Chester (1997) . The Struggle For Europe. Ware, p. 273, Hertfordshire: Wordsworth Editions Ltd. ISBN 1-85326-677-9. OCLC 39697844., посилена 27-ю окремою танковою бригадою, 1-ю бригадою спеціальних операцій (з французькими командос) і додатковими силами, в тому числі підрозділами 79-ї бронетанкової бригади, зіткнувшись з опором німецьких військ, не змогла сходу здобути Кан. Наступного дня командування 2-ї британської армії, посиливши свої сили та здійснивши перегрупування ударного ешелону, розпочало операцію «Перч», намагаючись здобути Кан.
Не досягши успіху в операції «Перч» та після розгрому під Вілле-Бокаж командування 2-ї британської армії розробило черговий великий наступ на Кан, операцію під назвою «Епсом». Напередодні, 25 червня, XXX корпус розпочав операцію «Матліт», яка мала сприяти виконанні завдань визначеного операції.
26 червня VIII корпус, після потужної вогневої підготовки наступу, розпочав операцію «Епсом». I та XXX корпуси діяли на другорядних напрямках, сковуючи сили вермахту по всій лінії зіткнення. Протягом наступних двох днів сторони вели затяті бої за утримання вигідних позицій та вводили в бій свої резерви, втім німцям ціною величезних втрат вдалося зупинити британський наступ.
Головнокомандувач військами вермахту на Заході генерал-фельдмаршал Герд фон Рундштедт, оцінюючи реальний стан справ на нормандському фронті, мав намір перекинути свої танкові війська на блокування американського плацдарму у західній частині смуги вторгнення. 1 липня він наказав військам залишити місто та підготувати до передислокації на захід, однак Верховне головнокомандування вермахту вважало Кан і його околиці ключовою точкою в системі німецької оборони в Нормандії. Гітлер відреагував на рішення Рундштедта зміщенням останнього з посади і заміною його на генерал-фельдмаршала Гюнтера фон Клюге. Британський генерал Бернард Монтгомері, командувач наземними силами союзників, дізнавшись з результатів перехоплення розвідкою «Ультра» про наміри противника, визначив завдання для проведення операції «Чарнвуд»: захопити Кан і запобігти великомасштабній передислокації німецьких військ з британсько-канадського сектора на американський фронт.
Планування та підготовка
Союзники Монтгомері, враховуючи те, що Кан двічі не вдалося опанувати шляхом складних флангових маневрів, цього разу вирішив перейти у фронтальний наступ. Мета операції «Чарнвуд», початок якої призначався на 4:20 ранку 8 липня, полягала у звільненні Кана від противника з виходом на рубіж річки Орн. У разі успішного розвитку операції атакуючі війська повинні були форсувати річку і захопити плацдарми на протилежному берегу міста. Для досягнення останньої цілі була сформована бронетанкова колона, яка мала прорватися через все місто і з ходу захопити мости. Монтгомері сподівався, що I корпус скористається ситуацією і пройде через південну частину Кана в напрямку на Верр'єр і Бургебю, тим самим прокладаючи шлях основним силам 2-ї британської армії для подальшого просування на Фалез.
I корпус лейтенант-генерала Джона Крокера, що нараховував 115 тисяч військ у своєму складі, повинний був пробиватися до річок Орн і Одон. 3-тя піхотна дивізія, за підтримки 33-й бронетанкової бригади, повинна була атакувати з північного сходу на фронті наступу однієї бригади. 59-та піхотна дивізія, за підтримки 27-ї бронетанкової бригади, мали завдати удару з півночі у смузі наступу двох бригад. З північного заходу мала нанести удар 3-тя канадська піхотна дивізія мала наступати на фронті одної бригади за підтримки танків 2-ї канадської бронетанкової бригади. 8-й корпус був переведений у стан 24-годинній готовності до підтримки атаки західніше Кана, для забезпечення максимального тиску на оборонні позиції противника.
Головнокомандування союзників запропонувало, а Монтгомері погодився, залучити перед початком наступу авіацію. Отже, в ніч перед атакою британські важкі бомбардувальники атакували Кан з повітря, причому 15 % бомб повинні були складати бомби уповільненої дії. Слідом за важкими бомбардувальниками повинні були піти легкі бомбардувальники, винищувачі-бомбардувальники «Тайфун», з моря дії наземного угруповання підтримували вогнем монітор «Робертс», легкі крейсери «Белфаст» і «Емеральд», а також лінкор «Родні», озброєний 406-мм гарматами. Одночасно переходу в наступ передував потужний вогневий наліт силами 656 артилерійських гармат п'яти дивізій.
Після тривалого килимового бомбардування три піхотні дивізії повинні були пройти через укріплені села, розташовані недалеко від міста, і рухатися максимально швидко безпосередньо в північні райони Кана, намагаючись якомога стрімко прорватися до Орна.
Німці Після відступу з північного берега Кан обороняли частини двох німецьких дивізій: 12-ї танкової дивізії СС «Гитлерюгенд» 1-го танкового корпусу СС та 16-ї авіапольової дивізії Люфтваффе LXXXVI армійського корпусу. 12-та есесівська танкова дивізія СС-штандартенфюрера Курта Меєра складалася з трьох гренадерських полків, один з яких (1-й гренадерський полк СС) був тимчасово переданий зі складу 1-ї танкової дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» і мала лише 61 справний танк після попередніх боїв. З'єднання утримувало північно-західні підходи до Кана, обороняючи місто і аеродром Карпіке у смузі наступу частин 3-ї канадської генерал-майора Рода Келлера та 59-ї британської піхотних дивізій.
Основний рубіж німецької оборони, який простягався по опуклій десятикілометровій дузі з північного сходу на захід між селами, обороняли підрозділи 25-го панцергренадерського полку СС та частина підрозділів 12-го танкового полку СС. Напрямком зосередження основних зусиль був у районі аеродрому Карпіке. 1-й панцергренадерський полк СС займав ділянку завдовжки 3-4,5 км від Франкувіля до західної околиці Етервіля; у селах була створена міцна система оборони, з перехресним вогнем, посилена вкопаними в землю танками і штурмовими гарматами, мінними полями та іншими фортифікаційними спорудами, на кшталт протитанкових ровів, вогневими гніздами, мінними полями й іншими інженерними перешкодами. Решта сил дивізії разом з 35-ю танками 12-го полку перебувала в резерві в південній, північній і західній частинах міста. Більшу частину дивізійної артилерії відвели за Орн, а командний пункт дивізії перемістився з Арденського абатства до комплексу будинків абатства святої Трійці в центрі Кана.
16-та авіапольова дивізія, що прибула на заміну 21-ій танковій дивізії на позиціях поблизу Кана, не мала бойового досвіду, особовий склад її був погано навчений, в дивізії відчувався брак протитанкового озброєння. Для посилення дивізії передали танковий батальйон 21-ї танкової дивізії. Дивізію Люфтваффе розмістили по обидва боки річки Орн, при цьому три батальйони утримували села північніше Кана.
1-ша танкова дивізія Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер» СС-бригадефюрера Теодора Віш, посилена полком 88-мм зенітних гармат III корпусу ППО генерала зенітних військ Вольфганга Пікерта була зосереджена у 8 км південніше Кана. 2-й танковий корпус СС СС-группенфюрера Вільгельма Біттріха знаходився на захід від смуги оборони I танкового корпусу, при цьому на правому його фланзі, в 3 км від західної околиці Кана, оборонялася 10-та танкова дивізія СС «Фрундсберг» СС-бригадефюрера Гайнца Гармеля.
Авіаційна підготовка наступу У ніч на 7 липня, напередодні наступу наземного компоненту, як це планувалося, союзники розпочали авіаційну підготовку операції. 467 важких бомбардувальників «Ланкастер» і «Галіфакс» британського бомбардувального Командування скинули на Кан більше 2000 тонн бомб. Основною метою бомбардування визначалося сприяння просуванню британсько-канадських військ і запобігання можливості відступу військ противника з Кана або відходу з міста, а також загальне придушення німецьких оборонних рубежів. Втім, з останнім завданням бомбардувальники не впоралися: дві головні позиції німецької піхоти і танків залишилися неушкодженими. Лише декілька танків було пошкоджено або тимчасово виведено з ладу, тільки два танки PzKpfw IV 12-ї танкової дивізії були знищені. Однак, командувач 2-ї британської армії генерал Майлз Демпсі був більш зацікавлений у піднятті морального духу своїх військ, ніж у завдаванні збитку противнику.