Не варто плутати з битвою за Кан часів Столітньої війни Битва за Кан (, ) — битва між британсько-канадськими та німецькими військами за контроль і утримання французького міста Кан у ході Нормандської операції. Битва розпочалася відразу після висадки союзного десанту в операції «Нептун» і тривала протягом двох місяців з 6 червня до 6 серпня 1944 рокуBadsey, Stephen (1990). Normandy 1944 Allied Landings and Breakout. London: Osprey. ISBN 978-0-85045-921-0Blumenson, M. (1961). Breakout and Pursuit. United States Army in World War II: European Theater of Operations. Washington, D.C.: US Government Printing Office. ISBN 978-0-16-001882-4.

Розташоване на відстані 14 км від північного морського узбережжя Нормандії місто Кан на літо 1944 року вважалося союзниками одним з найважливіших транспортних вузлів у всій смузі висадки сил вторгнення. В Кані з'єднувалися декілька залізниць, шосейних доріг і сходилися річки Орн, Одон і Канський канал, тому командування союзних армій розраховувало захопити його в перший же день операції «Нептун». Більш того, навколишня місцевість на відміну від характерного північно-французького ландшафту, насиченого бокажем, зрошувальними каналами, важкопрохідного для бойової техніки, мала відкритий рівнинний характер і давала можливість розвинути наступ в обох напрямках: або англо-канадським військам на схід, або німцям на захід для удару у фланг десанту, що висадився. Тому, обидві сторони чітко усвідомлювали стратегічне значення невеликого французького міста. Однак, через серйозні прорахунки та невиконання замисленого союзниками призвело до того, що міста Кан, а також Байо та Карантан, не були захоплені в перший день операції.

Союзники, закріплюючись на захоплених плацдармах та повільно розширюючи їх, згаяли час. Лише наступного дня після висадки, 7 червня 3-тя британська піхотна дивізія у взаємодії з британськими десантниками 6-ї дивізії розпочала операцію «Перч». За мету визначалося захоплення Кана та вихід на східний берег річки Орн. Однак, британські війська так і не змогли виконати визначене командувачем генералом Б.Монтгомері завдання, — захопити місто, бо німецькі війська, прекрасно розуміючи стратегічну значність міста, відчайдушно його обороняли. До того ж, чималу роль зіграли й затори на узбережжі, викликані великим скупченням людей і техніки на вузькій береговій смужці, що не дозволило підрозділам 3-ї дивізії оперативно просунутися до Кану.

Наприкінці червня в операціях «Матліт» і «Епсом» союзники поліпшили своє оперативне становище, по-суті обложивши ліву частину міста з трьох сторін, але головного — опанування Кана так і не досягли.

З 8 до 9 липня 1944 року британсько-канадські війська спробували провести наступну потужну наступальну операцію під кодовою назвою «Чарнвуд». Проте, попри масштабне бомбардування міста та околиць 457 бомбардувальниками союзникам вдалося захопити лише північну частину Кана, прорватися за річку Орн та створити плацдарми у південній частині міста німці їм не дали. 18-20 липня англо-канадські війська провели дві паралельні операції «Атлантик» і «Гудвуд» із застосуванням потужних бронетанкових з'єднань із завданням опанувати найбільшою східною частиною Кана, що відкривала шлях з Нормандії в центр Франції. Німці відчайдушно чинили опір та вимушені були утримувати на цьому напрямку свої найпотужніші танкові сили, зокрема XLVII, есесівські I і II танкові корпуси.

25 липня, через 8 тижнів після висадки союзників на узбережжя Нормандії, скориставшись перевагами ситуації, коли основне угруповання вермахту зав'язло в боях за Кан на східному фланзі сил вторгнення, американська 12-та група армії розпочала операцію «Кобра», метою якої було завдавання потужних ударів по всьому фронту, що займали американські війська, з метою прориву в глибину оборони військ вермахту. Одночасно, II канадський корпус завдавав відволікаючого удару північніше Кану для введення командування вермахту в оману стосовно дійсного напрямку зосередження основних сил англо-американських військ та тим самим сприяв успіху прориву головних сил союзників у ході операції «Кобра».

Результатом двомісячних запеклих боїв за місто та бомбардувань авіацією стало те, що Кан був практично вщент зруйнований, 73 % його будинків перетворилися на руїни, велика кількість місцевого французького населення загинула, так за даними декількох істориків з 60 000 населення до кінця битви живими лишилося тільки 17 000. У післявоєнний час Кан відновлювався протягом тривалого часу і лише в 1962 році закінчив роботи з реконструкції міста.

Історія

Передумови

Підготовка союзників до вторгнення З прийняттям політичного рішення на проведення вторгнення союзних військ до північної Франції, Верховне командування союзників на Середземному морі було перенацілене на Західну Європу й планувальники Об'єднаного штабу приступили до деталізованої розробки плану висадки морського десанту — операції «Нептун». Для безпосереднього керівництва стратегічною операцією до Англії почали прибувати вищі командувачі. 23 жовтня 1943 року генерал-лейтенант Омар Бредлі очолив командування над усіма американськими військами, що готувалися до операції на Британських островах. З цих з'єднань та частин незабаром була сформована 1-ша американська армія. 2 січня 1944 року до Англії прибув командувач сухопутними військами союзників на етапі стратегічної операції — генерал Б. МонтгомеріHarrison стор.158-159. 14 січня 1944 року до Лондона прибув генерал Д. Ейзенхауер, який перейняв на себе повноваження Верховного головнокомандувача союзних експедиційних сил в ЄвропіHarrison стор.157. Загальне керівництво усіма морськими силами на себе перебрав британський адмірал сер Бертрам Рамсей. У повітряному просторі усі операції, за винятком завдань стратегічного бомбардування, були покладені на британського головного маршала ПС Т.Лі-МеллоріHarrison стор.161.

Основним завданням першого ешелону сил вторгнення визначалася висадка на п'ять плацдармів: «Юта», «Омаха», «Голд», «Джуно» та «Сорд», заволодіння до кінця «Дня Д» у районах висадки десанту смуг узбережжя й захоплення важливих ключових об'єктів: Гранкам-Мезі, Байо, Кан. Висадка британського повітряного десанту біля Кану та американського біля Сент-Мер-Егліз мали за мету всіляко сприяти висадці морського десанту та забезпечити ізоляцію району ведення бойових дій на флангах смуги вторгнення. Десант, який пропонувалося провести вночі напередодні операції, мав завданням захопити вузли доріг, переправи, мости та інші ключові об'єкти, й стати на заваді контратак військ вермахту та максимально порушувати систему управління військами противника в операційній зоні.

Подальше просування тих, що наступають, у загальному напрямку на південь та південний захід, із завданням розгрому військ вермахту на захід від річки Орн, обійти противника між річками Орн та Дів і, захопивши зручний плацдарм, створити передумови для подальшого просування на Шербур. Планом визначалося виконання цих завдань протягом 8 діб, за цей час на узбережжі зосередяться щонайменше 12 дивізій.

Війська вермахту В районі запланованої висадки союзного десанту оборонялися формування 7-ї польової армії генерал-полковника Ф. Долльмана, що мала у своєму складі 9 піхотних і одну танкову дивізіїДж. Фуллер. Вторая мировая война 1939—1945, стор. 383.. Безпосередньо в районі висадки морського десанту англо-американських військ основними силами берегової оборони були 716-та, 709-та, 352-га піхотні й 91-ша авіапольова дивізії вермахту. Додатково до складу дивізії входив 6-й парашутний полк зі складу 2-ї парашутної дивізії.

Оборона німецьких підрозділів на цій ділянці узбережжя спиралася на систему фортифікаційних укріплень, яка складалася з дотів, дзотів, протитанкових перешкод, інженерних загород у воді у вигляді металевих і залізобетонних надовбів, що затоплялися при припливах. Поздовж усього узбережжя були підготовлені ешелоновані вогневі рубежі для артилерійських систем різного калібру.

Водночас, попри інтенсивну підготовку до ймовірного вторгнення англо-американських військ, погляди гітлерівського командування щодо побудови власної оборони на Заході не мали усталеної парадигми щодо того, яким все ж таки чином будувати оборону: будувати лінійну оборону поздовж усього узбережжя чи сподіватися на ведення маневрових дій мобільними силами. Навіть два головних керівники: Г. фон Рундштедт та Е. Роммель не змогли дійти порозуміння щодо оборонної доктрини на Заході.

Кан у планах союзників

Старовинне нормандське місто Кан, займаючи стратегічно вигідну позицію в цьому регіоні й граючи виняткову роль у системі транспортних комунікацій на нормандському узбережжі Франції, було по-суті, головною зв'язувальною ланкою між півостровом Котантен та Францією. Топографічна оцінка районів вторгнення визначила, що плацдарми висадки на сході Нижньої Нормандії біля Кана були дуже зручними для морського десантування. Поля насичені бокажем, були значно південніше й надавали можливість британцям діяти танковими підрозділами на першому, найбільш відповідальному етапі вторгнення. Більш цього, прилеглі фермерські ділянки були зручні надалі для влаштування передових польових аеродромів, якими могла скористатися союзна авіація. Тому, за планом вторгнення, британсько-канадські сили повинні захопити в перший же день ключові об'єкти — міста Байо та Кан, і просунутися якомога південніше та південно-східніше. Заволодівши найбільш важливими транспортними вузлами, наступаючі з'єднання в такій спосіб перерізали шляхи підходу німецьких резервів до півострову Котантен і надавали змогу американцям, що діяли праворуч, закріпитися на своїх плацдармахHarrison стор.180.

Захоплення Кана визначалося на усіх рівнях командування, як найголовніше завдання для британців, тому що заволодіння цим містом відкривало шляхи для подальшого просування союзників у загальному напрямку на Париж. На розташований на найсхіднішому фланзі всієї зони висадки союзних військ, на відстані 12 км від Кана плацдарм «Сорд» мала висаджуватися 3-тя британська піхотна дивізіяWilliams, Andrew (2004). D-Day to Berlin. p. 24, London: Hodder. ISBN 0-340-83397-1. OCLC 60416729.Wilmot, Chester (1997) . The Struggle For Europe . Ware, p. 273, Hertfordshire: Wordsworth Editions Ltd. ISBN 1-85326-677-9. OCLC 39697844.. Дивізія здійснювала висадку одночасно зі своїми силами підтримки — 27-ю окремою танковою бригадою, 1-ю бригадою спеціальних операцій (посилену французькими командос) і додатковими силами, в тому числі підрозділами 79-ї бронетанкової бригади.

Основним завданням 3-й піхотній дивізії Великої Британії визначалося — захоплення міста КанFord, Ken (2004). Sword Beach. Battle Zone Normandy. p. 17, Sutton Publishing. ISBN 0-7509-3019-5., оволодіння й утримання в його околицях на віддаленні 18 км від узбережжя аеродрому Карпіке; вихід до зон висадки 6-ї повітрянодесантної дивізії, яка мала захопити та утримати мости через Орн, і захопити пануючі висоти навколо Кана. Командир I корпусу британців лейтенант-генерал Дж. Крокер перед висадкою віддав чіткий наказ: місто має бути або захоплене до кінця 6 числа або ефективно блоковане, позбавивши німців можливості вирватися з містаWilmot, Chester (1997) . The Struggle For Europe . Ware, p. 274, Hertfordshire: Wordsworth Editions Ltd. ISBN 1-85326-677-9. OCLC 39697844..

Керівний склад союзників у битві за КанКомандувач 21-ї групою арміїгенералБ. МонтгомеріКомандувач 2-ї британської арміїгенералМ. ДемпсіКомандир I корпусулейтенант-генералД. КрокерКомандир VIII корпусулейтенант-генералР. О'КоннорКомандир XXX корпусулейтенант-генералД. БакнейлліворучКомандир II канадського корпусулейтенант-генералГ.Сімондс

Вторгнення

Операція «Нептун»

У перші години 6 червня 1944 року передові підрозділи 6-ї британської повітрянодесантної дивізії з 1-м канадським парашутним батальйоном висадилися за планом операції «Тонга» на французьку землю. Британські десантники з ходу захопили мости біля Бенувіль-Ранвіль, часткою сил вивели з ладу Мервільську берегову артилерійську батарею противника, що загрожувала плацдарму «Сорд».