Просте речення — речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку. Просте речення має в своєму складі одну граматичну основу, виражену сполученням підмета й присудка (двоскладне речення) або лише одним головним членом (односкладне речення).

Два або кілька взаємозв'язаних простих речень, які за допомогою різних синтаксичних засобів об'єднані в одне структурне й інтонаційне ціле, становлять складне речення.

Класифікація

За наявністю головних та другорядних членів речення просте речення може бути повним та неповним. Повним називається речення, у якому наявні всі головні та другорядні члени речення, необхідні для завершеності будови й повноти вираження значення (В чагарниках низькорослих акацій посвистували червоногруді снігурі (Ю. Збанацький)).

Неповним називається таке речення, у якому пропущений головний або другорядний член речення, який можна встановити з контексту або ситуації мовлення (В просвітку дерев — віддзеркалення міста (О. Делеменчук)). За наявністю другорядних членів речення просте речення може бути поширеним та непоширеним. Поширеним називається речення, у якому наявний хоча б один другорядний член речення (Нестерпно бути мертвим за життя (І. Павлюк)).

Непоширеним називається таке речення, у якому наявні тільки головні члени речення (Отамане! Погуляймо, батьку! (Т. Шевченко)). За метою висловлювання просте речення може бути розповідним, питальним та спонукальним. Розповідне речення містить інформацію, повідомлення про явища, події. У кінці розповідного речення ставиться крапка або три крапки, якщо воно не закінчене (В добу вечірню тепло в пітьмі гаю (А. Казка)).

Питальні речення здебільшого починаються словами де, коли, куди, хто, що, чий, чи, невже, хіба, яка, яке, як, чому та іншими. У питальному реченні інтонацією виділяється одне слово, допомагаючи тим самим зрозуміти, що цікавить мовця. Наприкінці питального речення ставиться знак питання (Слів де для пісні знайду? (В. Сосюра)).

Спонукальне речення висловлює волевиявлення: наказ, вимогу, заклик, прохання, побажання. Наприкінці спонукального речення ставиться крапка, а якщо спонукання висловлюється у підсилено-емоційній формі, з окличною інтонацією, то ставиться знак оклику (Ти від куща червоної калини свою пригаслу душу засвіти (М. Грищенко)). За емоційним забарвленням просте речення може бути окличним або неокличним. Окличні речення вимовляються з підвищеною інтонацією, емоційно (Наливайся земними силами! Вдосталь радощів зачерпни! (В. Симоненко)).

Неокличні речення вимовляються без вираження особливих емоцій (Підіймаюсь на зоряні схили і рукою торкаюся неба (Л. Забашта)). За наявністю семантико-синтаксичних моделей просте речення може бути ускладненим чи неускладненим. Ускладнюватись просте речення може:

1) відокремленими членами (1.Скидаючи шапки, в'язні посхоплювались, вражено прислухаючись до знайомих слів (М. Стельмах) — відокремлена обставина. 2. Повітря ані ворухнеться — чисте, прозоре, спокійне (П. Мирний) — відокремлене означення. 3. І я — семилітне дитя — біжу від хати до хати колядувати (Д. Павличко) — відокремлена прикладка. 4. І наче птиці не стрічали, крім нас, тут більш нікого (П. Усенко) — відокремлений додаток);

2) однорідними членами (А сонце сходило, велике і ласкаве (Л. Забашта));

3) звертаннями (І ти, людино, в себе у ногах побачиш постать гордої природи (М. Рильський));

4) вставними та вставленими словами чи конструкціями (1.Генерал, видно, був чимось невдоволений (О. Гончар) — вставне слово. 2. Полювання, як ви потім побачите, потребує багато часу (О. Вишня) — вставне речення).

Джерела