Односкладні речення — це речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), причому зміст речення залишається зрозумілим і без другого головного члена.
Види односкладних речень
Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода). Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам. (Л. Костенко).
Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи: Із головним членом-присудком (Вечоріє. Пахне м'ятою); Із головним членом-підметом (Літо. Море. Краса).
Із головним членом-присудком розрізняють:
1. Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ї або 2-ї особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом… (Л. Костенко); Відмикаю світанок скрипічним ключем. (Л. Костенко)) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. (Л. Костенко)). На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).
Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики:
Бережи рідну землю! Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня… (Л. Костенко).
2. Неозначено-особові — це речення, де дійова особа виконує дію неозначено, увага зосереджена на дії або події. Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу: У газетах детально описують події тижня. Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Т. Шевченко). Виступ президента покажуть по телебаченню. 3. Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ї особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ї особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення: Шилом моря не нагрієш. Готуй сани влітку. На переправі коней не міняють.
4. Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Часто трапляються в художньому стилі мовлення. Головний член у безособових реченнях буває виражений: безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом: Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко); А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко).
дієслівними формами на -но, -то: Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).
неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід: Ніколи не забути шкільних років. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).
прислівником (зі зв'язкою або без неї): У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок). Так тихо, тихо скрізь (Тичина).
словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку: Ніде немає літа (Л. Костенко). Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день… Лісів солодка млява… Смуга стежок… Сонливиці левади… (Л. Костенко). Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, он: Он Говерла. Ось гуцульський край.
Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.
Див. також Двоскладні речення Речення Посилання