Солотвин належить до найдавніших поселень Прикарпаття. Вперше згадується під назвою Краснополь у Галицькому літописі XII століття. Населення Краснополя в XII—XIV століттях займалося переважно випасом худоби. Багато селян вже тоді становили групу халупників або хатинників, які, крім хати, мали невеличкі клаптики землі.

В другій половині XIV століття Солотвин захопили польські феодали, гніт яких не раз змушував піднімалися селян на боротьбу з поневолювачами. Особливо посилився антифеодальний рух під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти 1648—1654 років. 28 серпня 1648 року селяни Краснополя і навколишніх сіл, очолювані Грицьком Шведом, напали на Солотвинський замок, вбили його власника Марціна (Мартина) Яблоновського, замок частково зруйнували, майно поділили між селянами-повстанцями. Шляхта жорстоко розправлялася з учасниками антифеодального руху: каральні шляхетські загони тероризували населення, руйнували і грабували оселі. 1675 року панцирна корогва вилучила із Солотвинського староства «понад встановлений податок» у сумі 4 460 злотих.

Культурний розвиток середньовічного Солотвина проявлявся, головним чином, у будівництві церков і пов'язаних з ними освітніх закладів. У 1600 році тут споруджено церкву, яку 1676 року зруйнували татари. При ній була бібліотека з старовинними церковними книгами, працював хор дітей і хор дорослих. 1677 року в місті збудований невеличкий костьол, який згодом розширили.

XVIII століття

Починаючи з другої половини XVIII століття в Солотвині розвивають різні промисли: ткацтво, шевство, столярство, кушнірство, ковальство, малярство. Найприбутковішим на той час вважався видобуток солі: за ревізійним актом від 1765 року доход солеварень Краснополя становив 5 117 злотих 17 грошів. Сіль вивозили ріками Бистрицею і Дністром до Галича, а звідти по всій Польщі і навіть за кордон. Крім солі, торгували також медом, шкірою й деревиною.

Розвиток соляного промислу став навіть причиною зміни назви цього населеного пункту — в другій половині XVI століття магнати Яблоновські нарекли його — Солотвино. Але в багатьох історичних і урядових документах певний час зберігалася подвійна назва: «Краснополе, або Солотвин». Її було відбито в печатці міста, якою користувалися у XVIII і навіть на початку XIX століття. Про соляний промисел нагадував також і старовинний герб містечка, опис якого зберігся в документах львівського архівіста й краєзнавця межі XIX—XX ст. Ф.Ковалишина: на блакитному щиті — 3 срібні голівки (топки) солі, під якими — 2 золоті бочки.

Староста Павел Бенуа в 1740 році збільшив дотацію місцевої парафії католицької церкви, за його сприяння було збудовано дерев'яний костел Непорочного Зачаття ПДМ..— S. 66.

Багато жителів Солотвина брали активну участь в опришківському русі. 1744 року Олекса Довбуш підійшов зі своїм загоном до Солотвина і звідси підготував напад на Богородчани. Місцева влада й поміщики побоювалися опришків. Поміщиця Софія Яблоновська ще в 1739 році для придушення їх руху відрядила загін жовнірів.

Міська влада Солотвина в 1744 році заборонила лихварям зводити будинки біля ратуші, щоб легше було помітити опришків, які наступатимуть.

З 1779 року Солотвин став власністю австрійської державної казни. До Солотвинського казенного маєтку (42 503 морги землі), входило тоді містечко Солотвин, одне передмістя (Заріччя) та 20 сіл.

XIX століття Розвиток промисловості й торгівлі вимагав деякого розвитку освіти. Початкову школу в Солотвині було відкрито у 1804 році. Усі витрати, що стосувалися освіти, здійснювалися коштом жителів Солотвина. Починаючи з 24 вересня 1839 року, для вчителя громада визначила натуральну оплату.

1831 року в Солотвині і його околицях померло від епідемії холери 172 жителі.

За адміністративним поділом 1867 р. Солотвин вважався містечком Богородчанського повіту Королівства Галичини та Володимирії.

XX століття

Починаючи з 1906–1907 років, у Солотвині відбувалися мітинги, збори робітників і селян. Учасники зборів вимагали запровадження загального, рівного й таємного виборчого права, поліпшення умов праці на промислових підприємствах і в державному маєтку. Серед організаторів таких зборів часто були студенти Львівського університету Іван Сіяк, О.Охримович, житель Солотвина І. С. Купчак. Коли почалася Перша світова війна, місцева влада вдалась до репресій проти представників солотвинської передової громадськості. Тоді було заарештовано понад 30 чоловік, ув'язнили І. С. Купчака, П. О. Семанюка, К. О. Процюка та інших. Їх вивезли до концтаборів Талергофа, Лінца. Деякі з них, повернувшись після війни додому, довго носили емблему концтабору — терновий вінок з написом «Талергоф».

Під час першої світової війни у районі Солотвина відбувалися бої між військами російської та австро-угорської армій.

З листопада 1918 року місто Солотвин в складі Богородчанського повіту Західноукраїнської Народної Республіки.

Після поразки Перших визвольних змагань Солотвин опинився під владою Польщі.

На 01.01.1939 в Солотвині проживало 3250 мешканців, з них 1990 українців-грекокатоликів, 20 українців-римокатоликів, 320 поляків, 870 євреїв і 50 німців, а в передмісті Заріччя проживало 1470 мешканців, з них 1290 українців-грекокатоликів, 20 українців-римокатоликів, 40 поляків, 110 євреїв і 10 німцівКубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 . — Вісбаден, 1983. — с. 53..

22 вересня 1939 року до Солотвина вступили частини Червоної Армії.

1940 року Солотвин з міста став селищем міського типу.

На початку липня 1941 в Солотвин увійшли німецькі війська.

Під час війни через селище проходили ковпаківці. 19 липня 1943 року тут стався бій, в якому партизани знищили групу німців.

25 липня 1944 року частини Червоної Армії вибили німців із Солотвина.

До кінця 1944 року почали працювати лісопильний завод, промкомбінат, шевські та кравецькі майстерні. Особлива увага надавалася реконструкції цегельного заводу.

Широко розгорнулося й культурне будівництво. В цьому ж 1944 році запрацювали кінотеатр, клуб, середня школа. Почала виходити районна газета. Силами громадськості у 1945 році збудовано стадіон, закладено парк, очищено від руїн селище.

У ніч на 25 листопада 1944 р. сотня сотенного «Іскри» чисельністю близь­ко 200 осіб наскочила на Солотвинський РВ НКВС. Партизани оточили квартиру на­чальника РВ НКВС Мамоненка та його заступника по міліції Рябова, підпалили будинок, в резуль­таті згоріли: Мамоненко, його дружина, троє дітей і Рябов. Співробітники РВ НКВС, які перебували в будинку, зав'язали перестрілку з партизанами, яка три­вала три з половиною години. Винищувальний батальйон з 90 осіб роз­бігся. В результаті наскоку звільнили з КПЗ РВ НКВС 22 арештантів і зникли. Для переслідування була вислана військова група, яка, наздогнавши сотню в районі села Майдан Солотвинського району, зав'язала бій, у якому було вбито 66 партизанів. Серед убитих хибно опізнали труп як сотенного «Іскри».

Учасники визвольної боротьби ОУН та УПА

Захоплені та засуджені за участь в визвольній боротьбіРеабілітовані історією. Івано-Франківська область: Книга 2 / Упоряд., авт. передм. Л. Вардзарук. Науково-редакційний відділ "Реабілітовані історією" при Івано-Франківській облдержадміністрації. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2006. – 989 с.

АНДРЕЙЧУК Йосип Степанович, 1932 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українець, освіта неповна середня. Проживав у с-щі Солотвин, шофер ВРП Дзвиняцького рудоуправління. Заарештований 16.10.1950. Звинувачення: розклеював націоналістичні листівки. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 02.02.1951 засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітований 28.11.1991.

БЕНЮК Ганна Дмитрівна, 1923 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українка, освіта початкова. Проживала нелеґально. Заарештована 21.11.1945. Звинувачення: зв’язкова станичної ОУН, готувала їжу, шила білизну воякам УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 20.04.1946 засуджена на 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна. Реабілітована 27.12.1991.

БОГОСЛАВЕЦЬ Ганна Іванівна, 1928 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українка, освіта неповна середня. Проживала в с-щі Солотвин, селянка. Заарештована 20.07.1947. Звинувачення: член ОУН, псевдо — Зоря, станична жіночої сітки ОУН. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 14.10.1947 засуджена на 10 років позбавлення волі та 3 роки пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 04.08.1992. БОГОСЛАВЕЦЬ Марія Василівна, 1930 р. н., с-ще Солотвин Богородчан­ського району, українка, освіта початкова. Проживала в с. Колодіївка Тисменицького району, селянка. Заарештована 15.02.1949. Звинувачення: заготовляла продукти для УПА. Особливою нарадою при МВС СРСР 07.09.1949 засуджена на 10 років позбавлення волі. Реабілітована 08.06.1956. БОГОСЛАВЕЦЬ Микола Іванович, 1914 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українець, освіта початкова. Проживав нелеґально. Заарештований 21.08.1948. Звинувачення: під час німецької окупації заступник коменданта української поліції, переховував члена ОУН. Особливою нарадою при МДБ СРСР 10.01.1949 засуджений на 10 років позбавлення волі. Реабілітований 25.11.1993. БОГОСЛАВЕЦЬ Михайло Іванович, 1919 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українець, освіта початкова. Рядовий 322-го інженерно-будівельного полку. Заарештований 17.07.1942. Звинувачення: проводив антирадянську пропаґанду. Військовим трибуналом 25-ї армії 17.09.1942 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітований 11.02.1957. БОГОСЛАВЕЦЬ Петро Дмитрович, 1915 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українець, освіта початкова. Проживав нелеґально. Заарештований 11.04.1947. Звинувачення: вояк УПА (сотня Іскри, 1944), псевдо — Кравець, шив одяг для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 21.05.1947 засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 21.05.1992. БОГОСЛАВЕЦЬ Петро Дмитрович, 1926 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українець, освіта початкова. Проживав нелеґально. Заарештований 03.03.1946. Звинувачення: член ОУН, вояк УПА (боївка Орлика, 1946), псевдо — Гуцул. Військовим трибуналом військ МВС Станіслав-ської області 22.08.1946 засуджений на 20 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 23.04.1993. БОГОСЛАВЕЦЬ Петро Іванович, 1922 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українець, освіта початкова. Проживав нелеґально. Заарештований 28.02.1946. Звинувачення: вояк УПА (курінь Іскри, 1945), псевдо — Цвіркун. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 14.06.1946 засуджений на 10 років каторжних робіт і 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 09.12.1993. БОГОСЛАВЕЦЬ Роман Петрович, 1925 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українець, освіта початкова. Проживав нелеґально. Заарештований 29.07.1948. Звинувачення: після перебування на примусових роботах у Німеччині (1942) як агент американської контррозвідки мав зв’язок з ОУН, був переправлений на територію СРСР. Особливою нарадою при МДБ СРСР 25.05.1949 засуджений на 25 років позбавлення волі. Реабілітований 11.12.1992. БОДНАРЧУК Анастасія Іванівна, 1927 р. н., с-ще Солотвин Богородчанського району, українка, освіта середня. Проживала нелеґально. Заарештована 12.12.1945. Звинувачення: член ОУН, псевдо — "Квітка", збирала ягоди й фрукти для лікарні УПА. Військовим трибуналом військ МВС Ста­ніслав­ської області 20.03.1946 засуджена на 10 ро­ків по­збавлення волі. Реабілітована 04.09.199