Герой Радянського Союзу — найвища державна нагорода Радянського Союзу. Встановлена постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 16 квітня 1934 року як відзнака за особисті або колективні заслуги перед радянською державою, пов'язані зі здійсненням «героїчного подвигу».
Впровадження звання Постановою ЦВК СРСР від 29 липня 1936 року затверджено Положення про звання Героя Радянського Союзу. Право присвоєння цього звання надавалось ЦВК СРСР, а з грудня 1936 року — Президії Верховної Ради СРСР.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 серпня 1939 року з метою особливої відзнаки громадян — Героїв Радянського Союзу та тих, що здійснюють нові героїчні подвиги, впроваджено медаль «Герой Радянського Союзу» (з 16 жовтня 1939 року почала іменуватись медаллю «Золота Зірка»), яка мала форму п'ятикутної зірки.
Президія Верховної Ради СРСР Указом від 14 травня 1973 року затвердила Положення про звання Героя Радянського Союзу в новій редакції.
З положення про звання (в останній редакції 1988 року) Звання Героя Радянського Союзу є найвищим ступенем відзнаки та надається за особисті або колективні заслуги перед Радянською державою та суспільством, пов'язані із здійсненням героїчного подвигу.
Звання Героя Радянського Союзу надавала Президія Верховної Ради СРСР.
Герою Радянського Союзу вручалося: найвища нагорода СРСР — орден Леніна; знак особливої відзнаки — медаль «Золота Зірка»; грамота Президії Верховної Ради СРСР.
Герой Радянського Союзу, що вдруге здійснив героїчний подвиг, не менший за перший, удостоюється вдруге звання Героя Радянського Союзу та нагороджується другою медаллю «Золота Зірка». В ознаменування його подвигів споруджується бронзове погруддя Героя з відповідним написом, яке встановлюється на його батьківщині, про що робиться запис в Указі Президії Верховної Ради СРСР про нагородження.
Герой Радянського Союзу, нагороджений двома медалями «Золота Зірка», за нові героїчні подвиги, подібні до раніше здійснених, може бути втретє нагороджений медаллю «Золота Зірка». При нагородженні Героя Радянського Союзу орденом Леніна та медаллю «Золота Зірка» йому одночасно з орденом та медаллю вручається і грамота Президії Верховної Ради СРСР.
У разі, якщо Герою Радянського Союзу буде надано звання Героя Соціалістичної Праці, в ознаменування його героїчного та трудового подвигів споруджується бронзове погруддя Героя із відповідним написом, що встановлюється на його батьківщині, і про що робиться запис в Указі Президії Верховної Ради СРСР про надання звання Героя Соціалістичної Праці.
Герої Радянського Союзу користуються пільгами, встановленими законодавством. Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу носиться на лівому боці грудей над усіма іншими орденами та медалями СРСР. Позбавити звання Героя Радянського Союзу може тільки Президія Верховної Ради СРСР.
Історія нормативних актів про звання
Звання Героя Радянського Союзу (далі — ГРС) — найвища відзнака радянського періоду, найпочесніше звання радянської нагородної ієрархії.
Звання ГРС — перша у світі нагорода такого роду. Хоча в декількох країнах і було поняття «національний герой», але воно не було офіційною відзнакою. Після закінчення Другої світової війни деякі країни соціалістичної орієнтації за аналогією із званням ГРС ввели національні найвищі ступені відзнаки, зокрема: у Монголії — Герой МНР, у Чехословаччині — Герой ЧССР, у Болгарії — Герой НРБ, у Сирії — Герой Сирії.
Звання ГРС запроваджено Постановою ЦВК СРСР від 16 квітня 1934 року. Передбачалося, що Героям Радянського Союзу видається особлива грамота. Жодних інших атрибутів і відзнак для Героя Радянського Союзу тоді введено не було.
Положення про звання Героя Радянського Союзу було вперше впроваджене 29 липня 1936 року. Воно вводило порядок вручення ГРС окрім грамоти ЦВК також і ордена Леніна — вищої нагороди СРСР. Відтоді всі Герої Радянського Союзу отримували орден Леніна аж до розпаду СРСР 1991 року. Отримали його заднім числом і ті 11 осіб, кому звання Героя Радянського Союзу надали до виходу цієї постанови.
Потреба в особливій відзнаці для Героя Радянського Союзу з'явилась на три роки пізніше, коли Героями Радянського Союзу уже було 122 особи (двоє з них — льотчики Сигізмунд Олександрович Леваневський та Валерій Павлович Чкалов на той час уже загинули, а 19 звань надали посмертно).
1 липня 1939 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про додаткові відзнаки Героїв Радянського Союзу» від 1 серпня 1939 року. Статті 1 та 2 Указу проголошували, що для особливої відзнаки громадян, вшанованих званням Героя Радянського Союзу, впроваджується медаль «Герой Радянського Союзу», яка вручається одночасно з наданням звання Героя Радянського Союзу та врученням ордена Леніна. Статті 3 та 4 цього Указу, згідно з якими звання Герою Радянського Союзу могло бути надано не більше трьох разів, автоматично обмежували максимальну кількість нагороджень медаллю «Герой Радянського Союзу». Вручення ордена Леніна при цьому передбачалося тільки при наданні першого звання Героя Радянського Союзу.
Цей Указ також передбачав, що при наданні другого звання ГРС споруджується бронзове погруддя Героя на його батьківщині, а при наданні третього звання Героя Радянського Союзу — бронзове погруддя поряд із Палацом Рад, який тоді активно споруджувався в Москві на місці зруйнованого Храму Христа-Спасителя. Втім, будівництво цього Палацу з початком війни зупинили ще до появи першого тричі Героя Радянського Союзу, а збудовану частину пізніше знесли, тож цей пункт Указу 1939 року виконаний так ніколи і не був. Пізніше погруддя тричі Героїв встановлювали в Московському кремлі.
Опис медалі було затверджено Указом від 16 листопада 1939 року, який також змінив назву медалі: відтоді вона називалась медаль «Золота Зірка» (від 1 червня до 16 жовтня 1939 року звання Героя Радянського Союзу не надавалося, тому під первинною назвою медаль нікому не видали).
Видача медалей «Золота Зірка» здійснювалася в порядку надання звання Героя Радянського Союзу, зокрема особам, кому це звання було надано до впровадження медалі «Золота Зірка»; при цьому номер медалі відповідав номеру грамоти ЦВК або Президії Верховної Ради. При повторних наданнях звання Героя Радянського Союзу нумерація медалей двічі-, тричі- та чотириразових Героїв Радянського Союзу починалась з номера 1.
Положення про звання Героя Радянського Союзу в новій редакції з'явилося 14 травня 1973 року, деякі зміни в нього були внесені Указом від 18 липня 1980 року. В указі вказувалося, що звання Героя Радянського Союзу «надається за особисті та колективні заслуги перед Радянською державою та суспільством, пов'язані із здійсненням героїчного подвигу». Новим було те, що при повторному та наступних нагородженнях ГРС медаллю «Золота Зірка» йому щоразу знову вручався орден Леніна. Крім того, попереднє обмеження числа нагороджень трьома одній особі було зняте, завдяки чому Генеральний секретар ЦК КПРС, Маршал Радянського Союзу Леонід Брежнєв зміг стати чотириразовим Героєм Радянського Союзу. Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков 1956 року став чотириразовим Героєм Радянського Союзу з прямим порушенням чинного тоді Указу.
1988 року дане положення змінили й встановили, що орден Леніна вручається тільки при першому врученні медалі «Золота Зірка».
Історія надання звання
Передвоєнні часи
Уперше звання ГРС було надано 20 квітня 1934 року Постановою ЦВК СРСР за врятування полярної експедиції та екіпажу криголаму «Челюскін» семи льотчикам: Михайлові Васильовичу Водоп'янову, Іванові Васильовичу Дороніну, Миколі Петровичу Каманіну, Сигізмунду Олександровичу Леваневському, Анатолієві Васильовичу Ляпідевському, Василеві Сергійовичу Молокову, Маврикію Трохимовичу Слєпньову.
Всі вони отримали особливі грамоти ЦВК. Окрім того, їм були вручені ордени Леніна, що не було передбачено Постановою про впровадження звання ГРС, яка діяла на той час. Грамоту № 1 вручили Ляпідевському, який пізніше отримав медаль «Золота Зірка» за номером 1 (орден Леніна № 515). Під час Другої світової війни полковник (з 1946 генерал-майор) Ляпідевський очолював авіаційний завод. Він також був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни I та II ступенів, двома орденами Червоної Зірки та орденом Трудового Червоного Прапора. Помер у 1983 році.
Восьме звання Героя Радянського Союзу в 1934 році було присвоєно видатному льотчикові Громову М. М., що здійснив за 75 годин рекордний безпосадочний переліт на відстань в 12 411 км. Членів його екіпажу було нагороджено лише орденами.
В 1935 році звання Героя Радянського Союзу не присвоювалось.
Наступними Героями Радянського Союзу 24 липня 1936 року стали льотчики Чкалов В. П., Байдуков Г. П., Беляков О. В., що здійснили безпосадочний переліт з Москви на Далекий Схід.
31 грудня 1936 року звання Героя Радянського Союзу вперше було присвоєне за військові подвиги. Героями стали 11 командирів Червоної Армії — учасників Громадянської війни в Іспанії. Всі вони також були льотчиками, а троє з них за походженням — іноземці. Це італієць Прімо Джибеллі (перший Герой Радянського Союзу, що народився за межами СРСР), німець Ернст Шахт та болгарин Захарі Захарієв (у Постанові ЦВК СРСР значився під прізвищем Волкан Горанов). В числі цих 11-ти ГРС був лейтенант 61-ї винищувальної ескадрильї С. О. Черних, що першим з радянських льотчиків збив винищувач «Мессершміт». В 1941 році він командував 9-ю змішаною авіадивізією, згодом був заарештований НКВС та розстріляний 27 червня 1941 року.
Також за участь в боях в Іспанії звання Героя Радянського Союзу отримав льотчик Павло Ричагов Після цього, в 1938 році під час конфлікту між СРСР та Японією біля озера Хасан він командував ВПС Приморської групи Далекосхідного фронту. В 1939 році призначений командувачем ВПС 9-ї армії. Брав участь в радянсько-фінській війні, після чого був призначеним головою Головного Управління ВПС Генерального штабу, ставши наймолодшим головою військової авіації в СРСР за всю історію. В червні 1941 року був звинувачений в зраді, заарештований НКВС і розстріляний разом із своєю жінкою 28 жовтня 1941 року.
В ході війни в Іспанії трьом особам звання Героя Радянського Союзу було присвоєне посмертно, що стало першим випадком посмертної нагороди в СРСР.
В червні 1937 року звання Героя Радянського Союзу присвоєне групі осіб за організацію та здійснення доставки літаками на Північний полюс екіпажу першої у світі полярної дрейфувальної метеостанції. Героями стали керівник висадки Шмідт О. Ю. (перший ГРС — не льотчик), голова полярної авіації СРСР Шевельов М. І., начальник організованої станції Папанін І. Д. та ще 5 льотчиків. До речі, саме у крапку Північного полюсу люди зійшли уперше у 1948 році (якщо не рахувати Пірі у 1909 році, чиє досягнення полюсу не є задокументованим), група Олександра Кузнецова.
Через два місяці з'явились ще 2 ГРС — льотчики Юмашев А. Б. та Данілін С. О. — члени екіпажу Громова М. М., що здійснив рекордний за дальністю переліт з Москви в США через північний полюс.
Влітку 1937 року звання Героя Радянського Союзу присвоєно військовим не льотчикам: групі танкістів на чолі з комбригом Павловим Д. Г. за участь у боях в Іспанії. Серед них були лейтенанти Селезньов та Білібін К. Я., яким звання присвоєне посмертно. Сам Д. Г. Павлов через три роки був вже генералом армії, командувачем Західним Особливим військовим округом. Влітку 1941 року заарештований НКВС та розстріляний.
У березні 1938 року завершився льодовий дрейф екіпажу станції «Північний полюс», що протягом 274 діб займався науковими дослідженнями. Трьом членам екіпажу (окрім Папаніна): Е. Т. Кренкелю, П. П. Ширшову та Є. К. Федорову також присвоєно звання ГРС. Вони стали першими, хто отримав це звання не від імені ЦВК СРСР, а від імені Президії Верховної Ради.