Ко́роп (до XVII ст. — Хоробор) — селище в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області, центр Коропської селищної громади. Населення — 5000 осіб (орієнтовно).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Коропської селищної громади.
Географія
Географічне положення Місто на схід від обласного центру Чернігова. Розташований за 3 км від пристані Мальцеве на річці Десна, та за 21 км від автомагістралі Київ — Москва. Є залізничне сполучення зі станцією Алтинівка Південно-Західної залізниці.
Гідрологія Річка Десна та Віть, озера Карпівка, Панське та інші.
Історія
Легенда про заснування Збереглася легенда, що пов'язує назву міста з рибою коропом. Давня легенда розповідає, що колись їхав полем запорізький козак і побачив невеликий татарський загін, який гнав у неволю селян-українців. Вступив витязь у бій з людоловами, всіх їх порубав та визволив полонених. Після праведного поєдинку вирішив козак змити кров із своєї шаблі у ручаї, що протікав неподалік. А коли вийняв її з води, то на вістрі побачив рибу коропа. Вдячні полонені заснували поселення на місці свого визволення й назвали його Коропом.
Інший варіант цієї легенди також мовить про запорозького козака, який прискакав на баскому коні з гетьманської столиці Батурина та й зупинився на березі Десни. До протилежного берега — рукою подати, але там походжають чванькуваті жовніри. Ріка стала межею двох світів: волелюбного українського козацтва та пихатої шляхти. Козак зіскакує з коня, підходить до річки і, розмахнувшись з усієї сили, люто б'є по воді шаблюкою. Але що це?
Шабля стала набагато важчою і виблискує під променями сонця нанизаною на неї рибою. Кращого місця для сторожового козацького поста не знайти. А вже зі сторожового поста Короп став чималим містом.
Герб Коропа 4 червня 1782 р.РДІА — Ф.1411 — Оп.1; Полное Собрание Законов Российской Империи, Т.XXI № 15424; Герби Міст України, А.Герчило, Брама, 2001, стор. 193 — затверджено герб Коропа. Вже 1674—1695 р. на міській печатці на щиті зображено рибу коропа під короною, обабіч по семипроменевій зірці. На інших печатках 1675-1771-го років схожий герб без зірок.Ситний І. Міські Печаткм, стор. 8-9
Ранній етап історичного розвитку Археологічні знахідки переконливо свідчать, що Короп — місто дотатарське. На околицях Коропа знайдені слов'янські поселення (ІІ-V ст.), городище і курганний могильник періоду Київської Русі. Вчені вважають, що це — залишки давньоруського міста Хоробор, яке згадується в Іпатіївському літописі під 1153,1159 і 1234 рр. Він входив до Новгород-Сіверського, а після навали орд Батия — Брянського удільного князівства. Про час заснування Коропа, на жаль, історичні джерела не містять достеменних відомостей. «Энциклопедический словарь» 1895 р. (т. XVI) подає наступне: «Первое известие о нынешнем Коропе встречается в универсале гетмана Остряниці, 1638 г.». Літописний Хоробор, пізніше вотчина іменитих князів Глинських (родичів Василя III, хана Мамая, Івана Грозного), був видатним містом— фортецею. Про його місцезнаходження тривають дискусії між кількома поколіннями істориків. На околицях Коропа виявлено стоянку і поселення «Короп-3» періоду мезоліту-бронзи (8-2 тис. до н. е.), поселення неоліту (5 тис.до н. е.), бронзи (2тис.до н. е.), слов'янське поселення (3-5ст.), періоду Київської Русі (10-13 ст.)
XVI—XVIII століття 1503 р. литовський князь Олександр вимушено віддав Короп, у складі Сіверських волостей, окупованих московитами Івану III — «государю всея Руси». І вже 1526 р. вони управлялися царськими намісниками, воєводами, осадчими.
За Деулінським перемир'ям 1618 рік — після звільнення повернулось під владу Речі Посполитої; з 1635 р. — центр волості Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства.
Утиски, що їх терпіло населення від євреїв, у чиїй оренді знаходилась більшість маєтностей польських панів, а нерідко і православні церкви, пиха шляхта, буйство п'яних жовнірів, не раз ставали причиною збройних повстань, у яких активну участь брали мешканці Коропщини, склад яких поповнювався вихідцями з інших регіонів України. Сіверські землі, найбільш захищені від зовнішніх ворогів лісами і болотами, у XVII та на початку XVIII ст. приваблювали переселенців з поруйнованої Середньої Наддніпрянщини, Поділля та Волині. Селилися ці люди і в Коропі.
1655 року селище знову опинилось у московській окупації. Після національно-визвольної війни (1648—1657 рр.) — сотенне містечко Ніжинського полку (з 1659). Коропська сотня безпосередньо підлягала гетьманові. З історичного документу того часу: «31 октября 1660 года дана была великим государем Алексеем Михайловичем милостивая грамота всему Нежинскому полку (до якого входила Коропська сотня) о прощении за прошедшую измену их и смятению. Во время измены гетьмана Выговского Нежинский полк, под командою полковника Гуляницкого, изменивши государю, очень усердно служил Выговскому в его борьбе с Российскими войсками и оказал ему большую услугу, выдержавши трехмесячную осаду Конотопа в 1659 г.»
Про ті страшні події свідчить запис данця Юля, що проїжджав через Короп у 1711 р.:
Того ж року місто відвідав данський дипломат Юст Юль, залишивши наступний опис:
В розпал боротьби між Московією і Польщею у 1664 р. Короп був взятий поляками і татарами «которым и сдался добровольно». Тоді одна з колон Яна Казимира, під командуванням Потоцького, рухалась на Глухів через Борзну, Короп та Кролевець. В «Літописі Самовидця» знаходимо: «рушил король з силами под Короп, где оному поклонилися, спод Коропа до Кролевца и Кролевец поклонился, у которих городах залоги свої король росказал класти, а сам просто вал под. Глухов, місто пограничное.» Але «вскоре явился сюда князь Ромодановский и после немалого боя с татарами, овладел этим городом» (Коропом). Короп знову був спустошений.
Після завоювання у 1663 р. польським королем Яном-Казимиром Валахії, при гетьмані Юрію Хмельницькому (1659—1662 рр.) в цей край переселилося багато валахів (волощан), зокрема у Короп. Дехто з місцевих жителів ще й тепер має характерні риси обличчя.
Короп швидко відбудовувався після руйнувань. В немалій мірі цьому сприяв гетьман Дем'ян Многогрішний (1669—1672 рр.), який дуже прихильно ставився до рідного містечка. В одному з його універсалів (1669 р.), де Коропу надаються значні пільги, читаємо: «Видячи место Коропов, мещан и волощан зныщеных и прочих розышлых, и хотячи того, абы знову до первой своей перфекции прити могло.в месте Коропове мещанам свободы надаем на пять год и волощанам на три года от дати сего универсала нашего от всяких так поблечных, яко и приватных податков, поборов, подымных, чиншов, дорочных, плачения грошей подводных, так, подвод самых, мест от товаров чоповых, капчизн и вшеяких повинностейкому колвек надлежащих, также от становиск, стаций, ночлегов попасов, войсковых, тем самым нашим универсалом увольняем. Стосуючися до универсалов месту Коропову на села, наданы на расходы мескіе, т.е. села: Райгородок, Лукнов, Жерновки, Риботин, Сохачи… якієбьі месту подлежал і подачи вшеякие отдавалі, тут же приписываем села: Карыльское, Рождественное, Краснопулье, Былка, абы помошными были.». Як бачимо, Короп за універсалами Многогрішного, разом зі значними пільгами, отримав усі навколишні села. Многогрішний планував побудувати в Коропі захищеному болотами оборонну промисловість. Уже в 1669 р. тут облаштовується артилерійський двір.
Наступник Многогрішного Іван Самойлович (1672 — 1687 рр.) за постановою «Конотопських статей» (кожний гетьман укладав свою угоду з царем) у 1672 р. віддав Короп разом із Риботином, Сохачами, Райгородком та Лукновом на утримання Генеральної військової артилерії, і він став «зимовой кватирой лошадям и служителям артилерии войсковой енеральной, для спорядження фурманов и прочих артилеристских припасов».
З 1718 в Коропі розміщувалася козацька артилерія («військова армата»).
З 1718 Короп належав І.Скоропадському, з 1727 р. — знову став великою артилерійською базою.
У 1726 р. Катерина I передає Короп і Батурин Меншикову. Але під його владою Короп залишався недовго (Меншикова у 1727 р. вислали в Сибір). Після Меншикова Коропом до 1728 р. володіла вдова гетьмана Скоропадського Анастасія Марківна. Ось що писав про цю непересічну українську жінку відомий історик П. Я. Дорошенко: «Обладая твердым характером, умом и деятельною натурою, она имела решительное влияние на мужа, и это обстоятельство сохранилось в народной памяти в поговорке: „Иван теля пасе, а Настя булаву несе“. За цей час козацька артилерія приходить у занепад і вже у 1728 р. новий гетьман Данило Апостол (1727 — 1734) забирає Короп у вдови Скоропадського і знову робить його головним центром матеріального забезпечення артилерії (котрим він залишається до кінця існування козацької військової артилерії, ліквідований Рум'янцевим 1782 р.) під керівництвом генерального обозного. Завдяки цьому ми маємо в Коропі Вознесенську церкву, споруджену в 1764 р. коштом отамана генеральної артилерії Петра Юркевича.
Петро Мартинович Юркевич належав до свити гетьмана і був найвизначнішою людиною в Коропі. Він багато зробив для будівництва міста. А в 1769 р. на свої кошти побудував церкву Різдва Богородиці у Рождественному (Жовтневому). У цьому селі в середині XIX ст. нащадки Юркевича володіли 5400 десятинами землі.
З дослідження В. Є. Куриленка: „Стати багатим покровителем козацькому отаману допомогла його зарплата, яка на ті часи в сто разів була більша, ніж у підосавула, і в 40 разів, ніж у полкового писаря. Але в 1775 р. Юркевич залишився без посади, бо козацтво було ліквідовано (у 1783 р.). Бургомістром Коропа став Мосціпан (М. К. Мосцепанов — авт.) — відомий архітектор, флігель-ад'ютант графа Рум'янцева. За даними архіву коропського архітектора М. М. Самойловича (нащадка гетьмана) в 1782 р. на кошти Юркевича Мосціпан почав перебудову козацького двору. Отже, не жаліючи власних коштів козацький отаман Юркевич намагався зберегти козацьку славу Коропа.“ З часом біля фортеці був побудований пам'ятник Петру Юркевичу, який знищили 1920 р.
З 1782 р. — повітове місто Новгород-Сіверського намісництва, з 1802 р. — Чернігівської губернії. Під час франко-російської війни тут було сформовано 3-й козацький полкАбалихин Б. С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки. М., 1962. Т. 72. С. 87 — 118..
Економіка Коропа козацьких часів
Основу економічного життя Коропської сотні становило сільське господарство, особливо вирощування зернових культур. Вирощене збіжжя переважно перероблялось не винокурнях. Вироблені спиртні напої споживались як на місцях, так і збувались у сусідні полки. Навіть надходили до столу козацької старшини та гетьмана. Найбагатшим власником млинів та винокурень була старшинська родина Забіл.
У сотенному містечку у XVIII столітті виготовлялось понад 75 тисяч відер горілки на рік. Її вживали не лише у своєму (Ніжинському) полку, але й постачали до Прилуцького, Лубенського, Переяславського, Гадяцького та Миргородського. Головний промисел Коропа полягав у винокурінні, в 1782 році тут було 816 винокурних котлів, які розподілялись так: у священників — 34, у старшини — 198, у козаків — 111, у селян — 478». Ще раніше із суми генеральної артилерії щороку видавалась тисяча рублів, куплена на цю суму горілка продавалась в шинках Коропа та належних до нього артилерійських сіл, з платою в касу по 25 копійок за відро і з поверненням виданої тисячі рублів.