Би́тва при Мо́нте-Кассі́но (відома також як Би́тва за Рим) (, , , , ) — серія з чотирьох кровопролитних битв Другої світової війни, внаслідок яких союзні війська прорвали лінію німецьких укріплень, відому як «Зимова лінія», і оволоділи Римом.

На початок 1944 року західна частина «Зимової лінії» під загальною назвою «Лінія Густава» перебувала під контролем німців, які утримували долини річок Рапідо, Лірі і Гарільяно та деякі прилеглі панівні висоти та гірські хребти. Проте стародавнє абатство Монте-Кассіно, засноване святим Бенедиктом у 524 року н. е., не було ними зайняте, хоча німецькі війська і зайняли оборонні позиції на схилах гори, під сами́ми стінами монастиря.

15 лютого абатство було зруйноване нальотами американських бомбардувальників B-17, B-25 та B-26, які скинули 1 400 тонн бомб на імовірні німецькі позиції. Лише згодом союзники з'ясували, що німців на території монастиря не було. Німецькі десантники зайняли зруйноване абатство лише за два дні після бомбардування та у повній мірі використали переваги руїн в оборонних цілях.

З 17 січня по 19 травня укріплення «Лінії Густава» штурмувалися союзними військами чотири рази, востаннє союзники на фронті прориву завдовжки 35 км зосередили 20 дивізійJordan, D, (2004), Atlas of World War II. Barnes & Noble Books, p. 92.

Лише після цього, 19 травня 1944 року, союзники змогли прорвати німецьку оборону та почати наступ на Рим, але звільнили його лише 4 червня.

Передумови

Загальний стан

У вересні 1943 року союзники під командуванням Гарольда Александера провели масштабну десантну операцію з висадки військ на півдні Італії. Подальше просування на північ здійснювалося по двох напрямках, по обох сторонах ланцюга гір і височин, що формують «хребет» Італії. На західному фронті 5-та армія США під командуванням генерал-лейтенанта Марка Вейн Кларка наступала на північ з Неаполя, на сході півострова 8-ма британська армія сера Бернарда Монтгомері також просувалася на північ, але вздовж Адріатичного узбережжя.

Просування 5-ї армії з носка «італійського чобота» було відносно складним з огляду на складну пересічену місцевість, несприятливу дощовиту погоду і вміло підготовлену супротивником оборону. Система заздалегідь обладнаних оборонних рубежів та позицій дозволяла німцям успішно відбивати атаки союзників, а при необхідності відступати на північ і займати нові підготовлені позиції. Таким чином німецька армія вигравала час для спорудження та укріплення потужної багатошарової оборонної лінії на південь від Риму.

Первинний прогноз союзників, що Рим буде узятий до жовтня 1943 року, виявився занадто оптимістичним.

Хоча на сході, на адріатичному фронті 8-ї британської армії, «Лінія Густава» вже була частково прорвана і, зокрема, в ході запеклих боїв була захоплена Ортона, наприкінці грудня просування союзників припинилося через завірюхи. Погодні умови зробили авіаційну підтримку військ та перспективу подальшого їх наступу практично неможливими. Таким чином, завдавання головного удару на Рим зі сходу (шосе № 5) було визнане союзним командуванням недоцільним і безперспективним.

Єдиним ймовірним головним напрямком для наступу залишилися дороги, що з'єднували Рим з Неаполем: шосе № 7 (давньоримська Аппієва дорога), яка пролягала вздовж західного узбережжя, але на південь від Риму впиралась в болота, затоплені німцями, та шосе № 6, що перетинало долину Лірі. Над південним в'їздом до долини в районі міста Кассіно панувала низка пагорбів. Вершини деяких з них були відмінними спостережними пунктами, що дозволяли німецьким військам завчасно виявляти присутність союзників, запобігати будь-якому їх просуванню і відповідно коригувати артилерійський вогонь.

Також на шляху просування союзних військ лежала річка Рапідо. Ця невелика річка зі швидкою течією брала свій початок в центральній частині Апеннінських гір, протікала через Кассіно і південну частину долини Лірі, після якої річка, звана в тих місцях вже Гарільяно, текла до Тірренського моря. Перенаправивши русло Рапідо, німці затопили величезні території та ускладнили просування нападників на цьому напрямі.

Таким чином, Кассіно зі своїми міцно укріпленими гірськими оборонними спорудами і річковими переправами ставав важливим елементом в «Лінії Густава» і всієї німецької оборони в центральній Італії.

Евакуація абатства

На особливу увагу в цьому районі заслуговувало стародавнє абатство Монте-Кассіно, засноване святим Бенедиктом у 529 році н. е. Задовго до початку битви, восени 1943 року, німецькі офіцери гауптман Максиміліан Бекер та військовий хірург дивізії «Герман Ґеринг» підполковник Юліус Шлегель ініціювали евакуацію монастирської бібліотеки, що складалася з приблизно 800 документів папства, 20 500 книг з колекції старої бібліотеки, 60 000 книг з нової бібліотеки, 500 інкунабул, 200 пергаментних манускриптів, в тому числі роботи Цицерона, Горація, Вергілія і Сенеки, а також 100 000 інших документів, картин, репродукцій, художніх творів і інших художніх цінностей (у тому числі роботи Тіціана, Тінторетто, Гірландайо і Леонардо да Вінчі) до Ватикану та замку Сант-АнджелоGontard, Friedrich. The Chair of Peter, A History of the Papacy. New York: Holt, Rinehart and Winston. 1964, p. 154, щоб урятувати всі ці безсмертні цінності від можливого знищення.

Після завершення 3-х тижневої операції з евакуації цінностей абат монастиря Джорджіо Діамаре урочисто вручив генералу Паулю Конрату написаний латиною пергаментний сувій на ім'я Максиміліана Бекера та Юліуса Шлегеля зі словами подяки «за врятування ченців та скарбів абатства Монте-Кассіно»Hapgood & Richardson, p. 38.

У грудні того ж року Головнокомандувач німецькими військами в Італії генерал-фельдмаршал Альберт Кессельрінг, реально оцінюючи історичне значення Монте-Кассіно, наказав не включати монастир до єдиної системи німецької оборони і проінформував про своє рішення керівництво Ватикану та союзних військ Hapgood & Richardson, Monte Cassino, p. 77.

З огляду на розташування монастиря, він був ідеальною позицією для артилерійських спостерігачів. Було зрозуміло, що тільки-но монастир буде зруйновано, німецькі війська негайно створять на його руїнах оборонні позиції. Деякі розвідувальні літаки союзників навіть підтверджували наявність німецьких солдатів усередині. Однак, воєначальники союзних військ, що наполягали на зруйнуванні монастиря, обґрунтовували свою позицію не на самому факті окупації монастиря німцями, а на його потенційній загрозі як спостережного пункту.

Битви

Перша битва

Планування та підготовка

Командувач 5-ю армією США генерал Кларк передбачав завдання 17 січня відтяжного удару вздовж узбережжя силами британського 10-го корпусу (5-та і 56-та британські дивізії) на лівому фланзі 30-кілометрового фронту після форсування через річку Гарільяно. Британська 46-та піхотна дивізія мала перетнути Гарільяно нижче за те місце, де річка зливається з Лірі. Метою була підтримка головного удару, що наносився II-м корпусом США праворуч від рубежу переходу в атаку британської дивізії.

Основний удар силами 2-го корпусу був запланований на 20 січня. Першою удар мала завдати 36-та (техаська) піхотна дивізія США: вона мала перетнути річку Рапідо за 8 км нижче Кассіно за течією і атакувати ворожі позиції. У той же час Французький експедиційний корпус під командуванням генерала Альфонса Жуена повинен був продовжити свій наступ на Монте-Каїро — важливий оборонний елемент у «Лінії Густава» і «Лінії Гітлера».

Існує думка, що насправді Кларк мало вірив у можливість швидкого проривуE.D. Smith, The Battles for Monte Cassino, p. 26., проте він відчував, що завдані атаки відтягнуть німецькі резерви з району Рима до 22 січня, коли 6-й корпус США (1-ша британська дивізія та 3-тя дивізія США) здійснить висадку морського десанту в Анціо. Покладалися надії на те, що висадка в Анціо, з її елементом раптовості та швидким просуванням углиб країни до Альбанських гір, які височіють над шосе 6 та 7, поставить під загрозу тил захисників «Лінії Густава» та їх лінії постачання. Союзне командування розраховувало на те, що це зруйнує плани німців і змусить їх відступити на позиції, що розташовані на північ від Риму. Проте, розвідка союзників не з'ясувала, що вся німецька стратегія поступового відступу ставила за мету єдину ціль — виграти час для того, щоб підготувати укріплення на «Лінії Густава», які німецькі війська збиралися утримувати зі всією завзятістю. Тому в цьому плані оцінка розвідки виявилася надто оптимістичноюE.D. Smith, p. 27..

15 січня 5-та армія після шести тижнів жорстоких безперервних боїв, здолавши останні 11 км німецької оборонної «Лінії Бернхардта», під час прориву якої було втрачено 16 000 союзницьких солдатівFred Majdalany, Cassino: Portrait of a Battle, p. 30., досягла «Лінії Густава». Війська були виснажені, після трьох місяців битв на півночі від Неаполя у них не вистачало часу на відпочинок, реорганізацію та підготовку до нової битви. Проте через те, що висадка в Анціо була запланована на кінець січня (засоби для висадки були доступні лише до початку лютого), скоординована з нею атака мала початися на декілька днів раніше.

17 січня. Перший бій. Дії 10-го корпусу на лівому фланзі

17 січня перейшов у наступ 10-й британський корпус (56-та і 5-та дивізії), який перетнувши річку Гарільяно (через два дні за ним послідувала 46-та британська дивізія, що була праворуч), успішно просувався вздовж узбережжя. Ці атаки призвели до того, що у генерала танкових військ Фрідоліна фон Зегнера, командира 14-го німецького танкового корпусу, відповідального за оборону південно-західної частини «Лінії Густава», виникло занепокоєння щодо того, чи зможе 94-та німецька піхотна дивізія утримати зайняті оборонні позиції. Розуміючи Зегнера, Кессельрінг наказав 29-й та 90-й панцергренадерським дивізіям, розташованим у районі Рима, забезпечити посилення правого флангу оборони.

Є різні здогади щодо того, що було б, якщо 10-й корпус мав би необхідні резерви для розвитку свого успіху і рішучого прориву німецької оборони. Але в корпусі не було відповідного резерву, проте був час для того, аби внести відповідні зміни до плану битви і скасувати (або змінити) напрямок головного удару операції шляхом посилення британського корпусу силами 2-го корпусу США, перекинути людей на південну ділянку до того, як на позиції противника прибуде його підкріплення. Проте командування 5-ї армії не оцінило слабке місце в обороні німецьких позицій на цій ділянці «Лінії Густава» і план не був відредагований. 21 січня з околиць Рима прибули дві німецькі дивізії та стан німецьких військ стабілізувався. План союзників, водночас, спрацював у тому, що резерви Кессельрінга були відтягнуті на південь.

Під час першої битви три дивізії 10-го корпусу зазнали втрат у близько 4 000 осібMajdalany, p. 90..

20 січня. Напрямок головного удару: дії 2-го корпусу в центрі

20 січня, через три години після світанку, основний удар завдала 36-та дивізія США. Брак часу на підготовку до наступу призвів до того, що наближення до річки стало небезпечним через нерозчищені мінні поля та інші інженерні перешкоди. Крім того, проведення такого складного маневру, як форсування річки, вимагало ретельного планування і певних навичок.

Хоча батальйону 143-го полку вдалося форсувати Рапідо в південній частині Сан-Анджело, і дві роти 141-го полку висадилися на його північній частині, значну частину часу вони залишалися ізольованими, оскільки танковим підрозділам не вдавалося досягти протилежного боку річки. Таким чином, з'єднання, що форсували Рапідо, опинилися у вкрай вразливому становищі перед контратаками 15-ї танкової гренадерської дивізії генерала Родта. До світанку 21 січня війська, що перебували за річкою, були вимушені відступити.