Антіох VII Евергет (; близько 160 до н. е. — 129 до н. е.), прозваний Сідетом () — басилевс держави Селевкідів з 138 до н. е. Антіох VII переміг узурпатора Діодота Трифона та відновив владу Селевкідів над Сирією, втрачену його братом Деметрієм II Нікатором. Після річної облоги Єрусалиму встановив свою владу над Юдеєю, змусивши єврейського первосвященика Йоханана Гіркана сплачувати данину. У східній кампанії басилевсу вдалося повернути майже всі території, втрачені внаслідок парфянської агресії, але наступні невдачі призвели до поразки еллінів та його смерті. Хоча Антіоху і вдалося укріпити державу, але поразка від парфян призвела до краху Держави Селевкідів, котра надалі обмежувалася лише Сирією та Кілікією.
Походження та прихід до влади Антіох був молодшим сином селевкідського басилевса Деметрія I Сотера та його дружини Лаодіки, яку більшість дослідників ототожнюють з Лаодікою V, дружиною останнього басилевса Македонії Персея. У такому випадку батьки Антіоха були рідними братом та сестрою. Однак, деякі дослідники заперечують таке ототожнення. Історик Кей Елінґ висловлював сумнів, що цей шлюб міг статися та припускав, що хтось із дітей міг народитись від наложниці. Окрім Антіоха подружжя мало ще двох синів, Антигона та Деметрія. Серед науковців немає одностайної думки хто був первістком Деметрія I. Едвін Бівен висунув версію, згідно з якою Антигон міг бути старшим сином басилевса, однак Огюст Буше-Леклерк її оскаржив, назвавши Антигона наймолодшим, і припустив, що на час війни він був ще немовлям. Ганс Фолькман припустив, що первістком був Деметрій, однак Кей Елінґ зазначав, що він використовував епіклесу Філадельф (; Братолюблячий), яку зазвичай носили молодші брати, та тому старшим з братів був саме Антіох. Твердження давніх істориків, Марка Юніана Юстина та Порфирія, що старшим сином був Деметрій, Елінґ пояснював їхньою помилкою, ніби перший, хто став правити, і був старшим.
Дата народження Антіоха достеменно невідома. Вона вираховується згідно з твердженням з Хроніки Євсевія Кесарійського, що басилевс помер у віці 35 років. Тоді виходить, що він народився близько 164 до н. е. У той час його батько перебував у Римі заручником. Едвін Беван критикував цю дату, стверджуючи, що Деметрій I одружився з сестрою вже після того, як став басилевсом у 162 до н. е. Тому він датував народження Антіоха більш пізнім часом, до 159 року до н. е. Кей Елінґ виходячи з того, що Антіох був старшим з братів, вважав, що він народився або у 164 році до н. е. у Римі, або близько 161 року до н. е. у Сирії.
Коли проти Деметрія I виступив інший претендент на владу, Александр I Балас, він відіслав у 152 році до н. е. двох синів, Антіоха та Деметрія, до Кніду у Карії. Надалі Антіох ріс у памфілійському місті Сіде, за що та отримав прізвисько Сідет. Він залишився на чужині й після того, як його брат Деметрій II Нікатор повалив Александра I Баласа, і сам став басилевсом.
Після невдалого парфянського походу Деметрія II, котрий закінчився його полоном, держава Селевкідів лишилась без правителя. Одночасно узурпатор Діодот Трифон контролював значну територію Сирії, разом зі столицею Антіохією-на-Оронті. У цей складний для держави момент Антіох перебував на Родосі. На думку історика Джона Гренджера, Антіох переїхав до Родоса побоючись Діодота Трифона: останній мав близькі стосунки з кілікійськими піратами, які діяли поблизу від Сіде. Дізнавшись про полон брата, він повертається на батьківщину. У Селевкії Піерії Антіох зустрічається з Клеопатрою Теєю, дружиною брата. Йосип Флавій стверджував, що Антіоха до Селевкії запросила саме Клеопатра. Антіох одружується з Клеопатрою та усиновлює свого племінника — Селевка. Буше-Леклерк зазначав, що шлюб з египетською принцесою надав якщо не дієву підтримку, то хоча б нейтралитет держави Птолемеїв у сирійських справах. Перша книга Макавеїв називає початком правління Антіоха VII ΔΟΡ (174) рік; вважається, що ця дата дана по ері Селевкідів, бо питомий рік тривав з жовтня 138 до вересня 137 року до н. е. Це підтверджується свідченнями Порфирія — четвертий рік 160 Олімпіади (138/137 роки до н. е.). Виходячи з повідомлення Юстина, що весілля відбулося незабаром після воцаріння, сучасний історик Кріс Беннет датував його початком 137 року до н. е. Антіох VII стає першим за довгий час басилевсом, котрий отримує підтримку серед греко-македонського населення країни.
Історики висували різні версії щодо дати воцаріння Антіоха VII. Зокрема Джон Гренджер датував його прибуття 139 роком до н. е., відмічаючи, що, згідно Астрономічним щоденникам Вавилону, Деметрій II ще залишався басилевсом і продовжував воювати з парфянами до свого полону у середині 138 року до н. е. Кей Елінґ відмічав, що на монетах Деметрія II викарбуваних у 139 році до н. е. вже відсутня епіклеса Філадельф, що він пояснював амбіціями Антіоха VII на владу.
Боротьба з Діодотом Трифоном
Молодий басилевс зміг зібрати навколо себе багато прихильників і швидко захопив Сирію. Діодот Трифон втік до Фінікії, але Антіох VII переслідував його до фортеці Дора, де сховався узурпатор. Дора вважалася неприступною, тому Антіоху довелося взяти її в облогу. У той же час басилевс надіслав посланців до юдейського первосвященика Симона Хасмонея з закликом про допомогу. Симон відгукнувся на прохання Антіоха VII, через те що Трифон раніше підступно вбив Йонатана, брата Симона. Первосвященник відправив до басилевса дві тисячі відбірних воїнів, золото, срібло та припаси. Також Антіох VII отримав від міста-держави Арвад флот, котрий йому був потрібен щоб заблокувати Дору з боку моря. Вдячний басилевс, після перемоги над узурпатором, повернув Арваду право карбувати власну монету, якого місто було позбавлено 43 роки тому. Як зазначав дослідник Еліас Бікерман, це була остання згадка про флот Селевкідів в історичних джерелах. Трифону вдалося втекти з фортеці в Апамею, однак під час облоги міста він був схоплений та страчений за наказом Антіоха VII або, за іншою версією, був вимушений покінчити життя самогубством.
Війна з євреями
Здобувши перемогу над узурпатором, молодий басилевс починає зміцнювати свою владу над залежними народами, серед яких були й євреї. Спочатку відносини Антіоха з цим семітським народом були мирними. Як зазначалося вище, Симон Хасмоней надіслав допомогу Антіоху, коли останній тримав у облозі Дору. У Першій книзі Маккавеїв зазначається, що басилевс чомусь відмовився від дарів Симона та зробив його своїм ворогом, однак Йосип Флавій розповідає, що басилевс прийняв допомогу, а ворожнеча почалась вже після повалення Трифона. Висловлювалася думка, що допомога Симона була або недостатньою, або ж запізнілою.
Спочатку до Єрусалима прибув Афінобій, товариш басилевса, з метою стягнути компенсацію у розмірі тисячі талантів за захоплені євреями міста: та Іоппію. Симон показав посланцю свої багатства, а потім запропонував суму у десять раз менше. Обурений посланець повернувся до Антіоха. Басилевс відправив військо на чолі з Кендебієм, щоби покарати Симона та побудувати фортецю Кедрон. Похід закінчився невдачею, але чому саме невідомо. Давні джерела вказують такі причини: або Симон розбив вороже військо у битві, або ж переміг завдяки партизанській тактиці.
Тоді Антіох вирішив власноруч вирішити це питання. Сам похід джерелами датується у проміжку 134—130 років до н. е. На той час Симона Хасмонея вже не було в живих, його вбив зять, Птолемей, син Авува. Останній планував стати новим первосвящеником за допомогою військ Селевкідів, але син Симона Йоханан Гіркан зміг перемогти вбивцю батька та став новим первосвящеником. Висловлювалася думка, що саме Антіох VII підштовхнув Птолемея до цього злочину. Також перед походом Антіох VII надіслав багаті дари римському полководцю Сципіону Еміліану, що розцінюється деякими дослідниками як спроба отримати гарантію невтручання римлян у війну з їхніми союзниками.
Близько 134 року до н. е. селевкідська армія на чолі з Антіохом VII розграбувала Юдею та взяла в облогу Єрусалим. Північна сторона міста була найвразливішою, тому саме там басилевс наказав побудувати сто триповерхових облогових веж і розмістив там по загону солдат. Також навколо Єрусалиму був виритий глибокий та широкий подвійний рів. Євреї потерпали від щоденних атак ворога та голоду, хоч нестачу води вони змогли компенсувати збором дощової. Йоханан, зрозумівши, що не зможе прогодувати всіх людей, наказав залишити у місті лише боєздатних, а решту вигнати з міста. Втім, вигнанці не змогли подолати укріплення Антіоха і залишились під міським муром, де багато з них померло від голоду. Коли настало свято Суккот, Йоханан змилосердився над вигнанцями та наказав впустити їх до міста. Тоді ж він запросив у басилевса тижневе перемир'я, щоб євреї мали змогу відсвяткувати Суккот. Антіох не тільки погодився на прохання Йоханана, але й відправив жертовні дари: биків з позолоченими рогами та золоті і срібні чаші з пахощами. Євреї були вражені вчинком Антіоха, та прозвали його Евсебом (), тобто Благочестивим. Таким чином, розпочалися мирні переговори. Облога тривала майже рік.
Друзі басилевса пропонували скористатися нагодою та знищити євреїв. З їхніх слів євреї — це єдиний народ, що уникав стосунків з іншими народами та дивився на всіх людей як на ворогів, але Антіох вирішив вчинити по-своєму. За результатами переговорів євреї склали зброю, відмовились від зазіхань на міста за межами Юдеї, виплатили п'ятсот талантів данини та дали заручників, серед котрих був брат Йоханана. У свою чергу Антіох підтвердив усі права та привілеї, котрі отримали євреї від його попередників, серед яких було і право на карбування монети. Євреї залишилися відданими Антіоху до самої його смерті і брали участь, на чолі з Йохананом, у парфянському поході басилевса.
Існують декілька версій, чому Антіох VII припинив облогу і підписав мирний договір з євреями. Одні дослідники пов'язують це з тиском зі сторони Римської республіки, котра мала союзний договір з Державою Хасмонеїв, інші з парфянською агресією на сході. Російський дослідник Аркадій Абакумов вважав: своїми вчинками Антіох VII показав, що у політиці щодо покорених народів, він відмовляється від насильницьких дій Антіоха IV Епіфана і повертається до поміркованої політики Антіоха III Великого. Басилевс досягнув успіху у своєму поході й обійшовся без великих людських втрат.
Парфянська війна
Після того, як басилевс вдало розібрався з внутрішніми проблемами, він вирішує відвоювати у Парфії території, втрачені його попередниками. Згідно з античним істориком Юстином, однією з причин війни був колишній басилевс Деметрій II Нікатор, котрий перебував у полоні. У Парфії він був почесним бранцем, його одружили на , дочці царя Мітрідата I та поселили у Гірканії. Хоча Деметрій робив декілька спроб втекти, парфяни його схоплювали й повертали, плануючи використати у майбутній війні з Державою Селевкідів. Антіох вирішив не чекати на це і першим атакував.
Огюст Буше-Леклерк серед причин східного походу Антіоха VII вказував на його химерний статус як правителя. Хоча він і переміг узурпатора Діодота Трифона, але і сам міг видаватися таки узурпатором у очах підлеглих: він-бо оголосив себе басилевсом замість того щоб бути тимчасовим правителем та домовлятися про викуп з полону законного басилевса Деметрія II. Також до війни з Парфією могла підштовхувати дружина Антіоха VII — Клеопатра Тея, яка певно мала великий влив на чоловіка, бо їй він був зобов'язаний владою. На думку дослідника, Клеопатра Тея не планувала повернутися до колишнього чоловіка, але боялася його звільнення самотужки або за наказом Фраата II. Тому хотіла звільнити Деметрія II з парфянського полону і тримати його під контролем. Інші плани щодо брата Буше-Леклерк приписував басилевсу, у разі успішного східного походу Антіох VII міг віддати Деметрію II в управління верхні сатрапії.