Красну́ха (, , народне — червоничка, багряниця) — вірусне захворювання, антропонозна інфекційна хвороба, схильна до епідемічного поширення, яка перебігає з переважно потиличною лімфаденопатією (ураженням лімфатичних вузлів) та дрібноплямистою екзантемою (шкірним висипом). При захворюванні вагітних можливе часто зараження плода з виникненням вродженої краснухи з численними і тяжкими вадами розвитку. Серед тих інфекційних хвороб, які передаються вертикальним механізмом від матері до дитини, так званих Torch-інфекцій особливе місце належить краснусі.
Етимологія Назва «краснуха» походить від , що означає «маленька червона».
Історичні відомості Тривалий час краснуху вважали різновидом кору чи скарлатини, називали третьою висипною дитячою хворобою. У XVIII столітті у різних країнах з'явилася низка праць, присвячених краснусі, але скрізь вона отримала різні назви, бо вважалося, що кожна описана є окремою нозологічною формою. Так, зокрема, у 1740 році німецький лікар Ф. Хоффман докладно описав її як окрему хворобу (« — німецький кір»). В Італії її було описано як «rosalia». У 1759 році відомий німецький лікар Пауль Верльгоф звернув увагу, що річ іде про одну й ту ж хворобу. Але не було зрозумілим, чи є вона самостійною, чи є формою інших «дитячих» хвороб, як то кір чи скарлатина. У 1834 році Вагнер висловив думку про самостійність цієї нозологічної форми, але підтримки не отримав. У 1866 році англійський лікар Г. Віл описав спалахи її в Індії та запропонував назву «Rubella». У 1914 році американський лікар А. Ф. Гесс припустив, ґрунтуючись на своїх дослідах на мавпах, що краснуха має вірусне походження. У 1938 році японські дослідники Й. Хіро і Ш. Тасака довели вірусну природу інфекції, заразивши волонтерів фільтратом з слизу носоглотки.
У 1941 році австралійський офтальмолог Н. Грегг виявив зв'язок між катарактою у дітей та перенесеною краснухою їхніми матерями під час вагітності, в подальшому він довів роль вірусу краснухи у виникненні інших вроджених вад (глухоти, вад серця тощо), показав, що чим раніше при вагітності була заражена матір, тим більше буде негативних наслідків від краснухи у її дитини.
Вірус краснухи виділили в 1962 році незалежно один від одного дві групи американських дослідників на чолі з П. Паркманом та Т. Веллером. Тоді ж була розроблена вакцина проти краснухи.
Хоча на Всесвітньому конгресі з медицини в Лондоні ще в 1881 р. було представлено краснуху як окрему нозологічну форму, ще досить тривало вважали, що краснуха поділяється на дві форми: корову і скарлатинозну, що відображалось і в формулюванні діагнозу. Тільки в 1976 році Асамблея ВООЗ затвердила остаточну назву хвороби «краснуха».
Актуальність Краснуха є однією з найпоширеніших дитячих інфекцій у світі. Захворюваність на краснуху проявляється в основному у вигляді спалахів в окремих колективах. Але іноді це набуває ступеня розлогої епідемії. Так у середині 1960-х рр. в США вибухнула епідемія краснухи, яка набула катастрофічних розмірів. З 1963 по 1965 рік краснухою перехворіло майже 2 млн людей, у тому числі 50 тисяч вагітних жінок, що призвело до народження близько 20 тисяч дітей з вродженими вадами. За оцінками фахівців, у країнах, що розвиваються, щороку виникає понад 100 000 випадків синдрому вродженої краснухи. Європейський та Американський регіони ВООЗ поставили перед собою мету елімінації краснухи. Декілька країн цих регіонів звільнилися від ендемічної краснухи.
Станом на грудень 2016 року 152 з 194 країн запровадили вакцинацію проти краснухи, проте кількість вакцинованих становить від 13 % до 99 % в різних країнах. Випадки захворювання на краснуху зменшилися на 97 %, з 670 894 випадків у 102 країнах у 2000 році до 22 361 випадків у 165 країнах у 2016 році. У квітні 2012 року «Ініціатива з кору та краснухи», започаткувала глобальний стратегічний план боротьби з кором і краснухою, який має охопити період 2012—2020 років. План включає глобальні цілі на 2015 і 2020 роки. До кінця 2015 року мало бути досягнуто регіональні цілі в ліквідації кору та краснухи / синдрому вродженої краснухи, що поки що не відбулося у повному запланованому обсязі. До кінця 2020 року має бути здійснена ліквідація кору та краснухи в принаймні 5 регіонах ВООЗ.
Незважаючи на наявність безпечної та економічно ефективної вакцини, у 2022 році було зафіксовано 17 865 випадків краснухи в 78 країнах.
Етіологія
Збудник — РНК-геномний вірус роду Rubivirus родини Togaviridae. Вірус краснухи є єдиним тогавірусом, який не передається трансмісивно членистоногими, а аерогенним механізмом передавання. Він не має антигенних варіантів, усі відомі штами відносять до одного серотипу. Має помірну гемаглютинуючу активність, 3 структурні протеїни: оболонкові Е1 та Е2, серцеподібний С. У довкіллі вірус швидко інактивується під впливом ультрафіолетових променів, дезінфектантів і нагрівання. При кімнатній температурі вірус зберігається упродовж декількох годин, не переносить замороження (від -10 °C). Проявляє виразну тератогенну активність. Розмножується в клітинних культурах. Експериментально хворобу вдається відтворити на мавпах.
Епідеміологічні особливості
Джерело і резервуар інфекції Краснуха — типовий антропоноз. Джерело інфекції — хвора людина навіть за відсутності явних клінічних проявів. Людина починає виділяти вірус у довкілля з носоглотковим слизом ще в інкубаційному періоді за 1-2 тижні до початку хвороби. Виділення вірусу припиняється через 2-3 тижні від початку висипань. Чим легший перебіг захворювання, тим, звичайно, коротший період виділення вірусу. Захворювання може перебігати у вигляді маніфестних і субклінічних форм. Чим старша людина, тим легший у неї перебіг краснухи, тому співвідношення маніфестних і субклінічних форм у дітей 1:1,5, у дорослих — 1:5-6. Приблизно у 50 % серологічно позитивних дітей інфекційний процес перебігав у інапарантній формі. Особливо тривалим виділення вірусу буває при вродженій краснусі — 1,5-2 роки й більше, при цьому вірус міститься не лише в носоглотковому слизу, але також у сечі, калі.
Механізм і фактори передачі Збудник зазвичай передається повітряно-крапельним механізмом. Мала стійкість вірусу в довкіллі визначає і відносно малу контагіозність. Відсутність продуктивних катаральних явищ при краснусі спричинює необхідність тривалого контакту для передачі інфекції від хворого до здорового — в'яла передача при спілкуванні, яка є ефективною лише до відстані в 0,5 м. Виділення вірусу із сечею, калом, носоглотковим слизом не виключає можливості поширення інфекції контактно-побутовим шляхом, тобто через посуд, деякі предмети побуту. Особливо це відбувається в закритих дитячих колективах, але усе-таки цей шлях має значно менше значення.
Здатність вірусу проникати через плаценту визначає ще один дуже важливий механізм передачі інфекції — вертикальний (трансплацентарний).
Сприйнятливість та імунітет Випадки краснухи реєструються у всіх країнах світу. Для краснухи властива певна сезонність — зима і весна, тому що в цей час вірус здатний триваліше зберігатися у довкіллі, тіснішим буває і спілкування людей у закритих приміщеннях. Епідемічні підйоми захворюваності на краснуху виникають з інтервалом від 10 до 20 років. У грудних дітей краснуха майже не зустрічається; частіше за все нею хворіють у віці 5-15 років, а до періоду повноліття вже не менше 80-85 % осіб мають у крові специфічні протикраснухові антитіла. Краснуха виникає й у дорослих, проте випадки захворювання після 40 років практично невідомі. Особи чоловічої і жіночої статі однаково схильні до хвороби. Імунітет, що з'являється після природної інфекції, довічний. Підтверджені клінічними аналізами випадки повторного захворювання казуїстичні. Але пов'язано це не із збереженням вірусу в організмі, а ймовірніше всього з повторними зараженнями протягом життя людини, які практично неминучі та набувають значення бустерної імунізації (як це штучно досягається ревакцінацією). Захворювання неімунних вагітних у 90 % призводить до ураженню плоду та розвитку тяжких вроджених вад. Передавання інфекції від хворої матері до дитини можливе в усі триместри вагітності, але особливо небезпечне для плоду інфікування у І триместрі.
Патогенез
Набута краснуха При звичайному повітряно-крапельному зараженні віруси з аерозолями слини і слизу потрапляють на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів. На ранній стадії невелика частина їх проникає в кровоток, що призводить до активації клітинного і гуморального імунітету. При цьому віруси здатні проникнути всередину лейкоцитів (лімфоцитів), де їх можна знайти ще за 7-10 днів до початку клінічних проявів та іноді аж до 4 тижня від початку хвороби. Ураження безпосередньо лейкоцитів є однією з причин формування настільки властивій краснусі лейкопенії (зменшення їхньої кількості). Але переважна більшість вірусів через лімфу проходить у клітини системи мононуклеарних фагоцитів, регіонарні лімфатичні вузли, з огляду на особливу тропність вірусу до лімфоїдної тканини, де відбувається їхнє активне розмноження і накопичення. От чому вже наприкінці інкубаційного періоду можна знайти вкрай характерне збільшення задньошийних і, особливо, потиличних лімфовузлів.
Наприкінці інкубаційного періоду формується значна вірусемія, при цьому віруси розносяться по всьому організму, вкрай активно проникають у молоді клітини, що діляться. Протягом цієї віремічної фази вірус може бути виділений з різних органів організму, включаючи лімфатичні вузли, сечу, цереброспінальну рідину, кон'юнктивальний мішок, грудне молоко, синовіальну рідину і легені, при вагітності — плаценту. Піку вірусемія досягає перед появою висипу і знижується незабаром після цього. Реплікація вірусу в лімфоїдній тканини призводить до появи в крові особливих лімфоцитів — плазмоцидів (клітин Тюрка), що є незрілими мононуклеарами, які мають морфологічні ознаки як атипових лімфоцитів, так і плазматичних клітин. Висип часто є основним клінічним проявом набутої краснухи. Про патогенез висипу існують різні думки. Імовірно, що висип — це результат дії вірусу на клітини шкіри, що зумовлено дермотропністю вірусу, бо його виділяють з елементів висипань на шкірі. Є свідчення про імунне походження висипу, появі його через дію циркулюючих імунних комплексів, які виявляються саме під час періоду висипання. Доведена роль цих комплексів у формуванні таких ускладнень краснухи, як енцефаліт, артрити.
Віруснейтралізуючі антитіла класу IgM виявляють у хворих на краснуху дуже рано — уже на 2-3-й день висипань. Вони досягають максимальної концентрації за 3-4 тижні та зникають за 2-3 місяці, хоча іноді зберігаються навіть до 12 місяців. Після зникнення висипань наприкінці 1-го тижня хвороби знаходять й антитіла класу IgG, що забезпечують надалі тривалий, практично довічний, противірусний захист. Інші антитіла, що забезпечують звільнення організму від інфекції, з'являються пізніше. Звільнення організму від вірусів забезпечують і антитіла класу IgA, що з'являються в ділянці проникнення вірусів. Вони можуть захищати організм від реінфекції протягом кількох років. У тих людей, у яких імунітет сформувався унаслідок вакцинації, а не природним шляхом після перенесеної хвороби, IgA відсутні, тому можлива ймовірність реінфекції. Істотне значення в очищенні організму від вірусів краснухи належить клітинно-індукованому імунітету, ознаки активації його спостерігають вже через тиждень після зараження.