Василь Юлійович Скакандій (4 березня 1941, Середнє — 6 лютого 2020, Ужгород) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1968 року.

Біографія Народився 4 березня 1941 року в селі Середньому (нині Ужгородського району, Закарпатської області, України). Крім нього у сім'ї було ще два брати, Іван та Юлій. Всі троє стали художниками.

Першу роботу створив, навчаючись в студії З.Баконія.

В 1965 році закінчив графічний факультет Київського державного художнього інституту (сьогодні Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Учень Василя Касіяна, Івана Селіванова і Георгія Якутовича.

Після закінчення інституту в 1965—1967 — художній редактор українського республіканського видавництва «Карпати».

Член Союза художників СРСР з 1968 року. Учасник обласних художніх виставок з 1965 року, всеукраїнських — з 1966 року, зарубіжних — з 1972 року.

Учасник міжнародних пленерів з 1982 року.

В 2000—2004 викладав малюнок, живопис і композицію студентам Ужгородського коледжу мистецтва ім. А. Єрделі, з 2004 року викладач Закарпатського художнього інституту.

24 березня 2016 року пройшла ювілейна ретроспективна виставка В.Скакандія, на якій були представлені живопис та графіка, зокрема портрети, історичні картини, акварелі.

З 5 вересня 2017 р. по 24 вересня 2017 р. в Ужгороді проходила персональна виставка книжкової графіки Василя Скакандія. Художник представив більше 30 графічних робіт, які було створено за 40 років роботи у видавництві «Карпати».

зазначив художник на відкритті виставки.

Обрані роботи Серія офортів: «Олекса Борканюк» (1965), ліногравюри: «Легенди Карпат» (1967), «За мотивами народних пісень Закарпаття» (1968); портрет В. Стефаника (1970); ілюстрація до поеми «Апостол» Ш. Петефі (1968) та ін.

Нагороди і премії Закарпатська обласна премія імені Дмитра Вакарова за 1969 рік; Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського за 1970 рік;, Заслужений художник Української РСР з 1990 року; Народний художник України з 2007 року; Закарпатська обласна премія імені Йосипа Бокшая і Адальберта Єрделі за 2000 і 2010 роки.

Примітки

Література