У́жгород () — місто на заході України, обласний центр Закарпатської області, адміністративний центр Ужгородської міської громади, Ужгородського району та один з центрів Закарпатської конурбації. Розташований на берегах річки Уж, біля підніжжя Українських Карпат, за 811 км від Києва, неподалік державного кордону зі Словаччиною.

Є найменшим обласним центром України, проте має багату й давню історію. Засноване у IX столітті. Місто тимчасово перебувало під владою Угорщини, а згодом — Австро-Угорщини. Було тривалий час фортецею роду Другетів. Ужгород розвивався як промисловий та культурний центр Закарпаття. У 1919 році був столицею Підкарпатської Русі у складі Чехословаччини, за результатами першого Віденського арбітражу 1938 року став частиною Хортистської Угорщини, у 1945 році увійшов до складу УРСР, з 1991 року — у складі Незалежної України.

Серед найвідоміших місць Ужгорода є його замок, туристів також приваблюють костел, синагога та резиденція єпископа. У 1646 році під егідою Ватикану проголошено Ужгородську унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.

Етимологія

Літопис Аль-Ідрісі у 1154 році є найдавнішим письмовим джерелом, у якому згадується Ужгород. Як свідчать історичні документи, місто з часу свого першого згадування фактично до кінця Першої світової війни мало лише одну назву: Унґвар (видозміни: Гункбар, Гунґвар, Онґвар). Саме слово складається з двох частин: «Унґ» і «вар». Що стосується другої з них, тут вчені одностайні, позаяк слово «вар» в угорській мові означає «укріплення, фортеця, замок» (в угорську мову воно потрапило з іранської). Також великі дискусії викликає етимологія слова «Унґ».

Археологічні дані та документи свідчать про існування тут у VIII—IX ст. слов'янського поселення навколо Замчища — центру князівства племені білих хорватів. Початкова назва міста до нас не дійшла. На рубежі IX—X ст. Ужгород зазнав нападу кочових угорських племен, а наприкінці XI ст. остаточно підпав під владу угорських феодалів. Це призвело до мадяризації як населення міста, так і його назви. Воно стало називатися Унгвар — від угорської річки Унг (Уж) і вар «город, фортеця». Поряд з цією назвою були слов'янські і напівслов'янські назви — Суггород, Унгоград, УжгородУжгород // Топонімічний словник України: словник-довідник / М. Т. Янко; Міжнар. фонд «Відродження». — Київ: Знання, 1998. - С. 362 — 432 с. ISBN 5-7707-9443-7.

У 1860 році один із перших істориків міста Карой Мейсарош (1821—1890) стверджував, що «Унґ» нібито означає «швидкий». Тим часом для визначення вказаного поняття в слов'янських мовах вживаються зовсім інші слова. Один із дослідників Еде Маукс, спираючись на те, що серед кочівних тюркських народів вожді племен називалися «онґ», і оскільки, відповідно до історичних праць угорського автора Аноніма (поч XIII ст.) Арпад — один із вождів древніх угрів наприкінці IX — початку X століть — захопив Ужгород, то і фортеця (місто) отримала назву «Онґвар» («Унґвар»). Однак, як з'ясувалося, Арпад мав титул «юлі» або «Дюли» (з чого пізніше виникло власне ім'я Дюла), а не «онґ». Не підтверджується й припущення Пала Ясої, що ця назва походить від імені посла східно-римського імператора Феодосія Онегеса, спрямованого до короля гунів Аттіли (V століття).

Іван Раковський вважав, що назва Унґвар більш слов'янська, ніж Ужгород, і походить від таких слів, як Уґ (Унґ), що означає Південь (річка Унґ (Уг словацькою) мовою — Уж, тече на південь) і слова «твар» (творити, твердиня, фортеця), з якого випала буква «т» і воно отримало форму вар.

У першій половині XIX століття видатний славіст Павел Йозеф Шафарик (1795—1861) штучно з назви Унґвар утворив назву Угвар. З цієї назви пізніше була зроблена калька «Оуґгород». Паралельно з цим викладач Ужгородської духовної семінарії Андрій Балудянський (1807—1853) створив форму «Унґоград», переклавши угорське слово «вар» (замок, укріплення) на слов'янське «град», однак жодна назва не прижилася.

У середині XIX століття нарешті з'являється і назва Ужгород, яке виникло під впливом підйому національних рухів руського населення краю, особливо за часів Угорської революції 1848—1849 років. Кому належить авторство у створенні цієї назви, достеменно невідомо, проте існують уявлення, яким чином воно утворено. Замість елементу «Унґ» вжито слово «Уж», а угорське «вар» («замок, фортеця») перекладено слов'янським словом «город». Нова назва міста — «Ужгород» — на той час не прижилася. Нею спорадично користувалися до кінця 1860-х років лише деякі з представників місцевої інтелігенції (наприклад, Олександр Духнович). Населення ж краю, як писав у 1869 році І. Раковський «з недорозумінням звертається до священиків з питанням: що це за місто Ужгород, де воно?». Ця назва на той час не прижилася. Про неї згадали лише після Першої світової війни, коли Закарпаття відійшло до Чехословаччини і нова влада вирішила слов'янізувати назви міст та сіл краю. Відтоді, за винятком короткого періоду (1938—1944), коли Закарпаття входило до складу Угорщини, офіційно вживається назва Ужгород.

Символіка

Герб Ужгорода — офіційно затверджений рішенням Ужгородської міської ради від 14 червня 1990 року. Являє собою німецький щит на синьому полі якого зображено, як із землі ростуть три золоті виноградні лози, що перетинають одна одну, з трьома листочками і двома гронами винограду на них.

Виноградна лоза в символіці міста відома з 1635 року, коли місто використовувало печатку з малюнком виноградного куща з трьома лозами та двома гронами. Герб на печатці обрамлював напис: «Sigillum civitatis Ungvariensis». Кольорове зображення герба Ужгорода відоме з 1701 року .

Водночас австрійські геральдисти XIX століття (К. Лінд, Г. Ґ. Штрель) подають герб Ужгорода в іншій кольоровій гамі: на червоному тлі з зеленої землі ростуть три зелені виноградні лози з двома золотими ґронами. Цікаво, що 1939 р. (користуючись, очевидно, працею Г. Ґ. Штреля як першоджерелом) саме в таких барвах герб Ужгорода (як один з елементів) відтворив у своєму проєкті «великого державного герба УНР» український геральдист у Празі М. БитинськийН. Полковник Микола Битинський (1893—1972). «Вісті комбатанта», 1973, № 1.

12 грудня 1905 року Міністерство внутрішніх справ Угорщини у своєму листі переслало в Ужгород офіційний опис герба:Щит в стилі бароко, синього кольору, на якому із зеленої землі росте виноградний кущ із трьома виноградними лозами, з яких крайні посередині щита перетинають одна одну і з них звисає по одному грону, а з кожної з трьох лоз звисає по одному зеленому листку.На будівлі міської лікарні в 1913 році був зображений герб, де лози й листя винограду були вилиті із золота. Саме така кольорова гама вважається «справжньою», тобто такою, яка відповідає первинному вигляду герба.

Географія та клімат Рельєф та гідрографія

Місто розташоване майже на однаковій відстані від трьох найближчих морів: Балтійського, Адріатичного та Чорного (650—690 км), що робить його найбільш внутрішнім містом у цій частині Європи. Місто розташоване на висоті приблизно 120 м у передгір'ях Карпат на річці Уж (105 км у межах України). Територія міста становить 41,56 км². Протяжність міста з півночі на південь — 12 км, зі сходу на захід — 5 км. Найвища точка Ужгорода — гора Велика Дайбовецька — 224 м. Площа зелених масивів і насаджень становить 1574 га, крім цього, Ужгород оточений лісами. Значну частину площі міста становить правобережна частина (Старе Місто), яка дещо більша за лівобережну. Береги річки Уж пов'язують 7 мостів: 4 пішохідно-транспортних 2 пішохідні та 1 залізничний.

Клімат Клімат помірно-континентальний, з жарким літом і м'якою зимою. Значно впливає на клімат міста захищеність Карпатами від холодних вітрів з півночі. За кліматичною класифікацією Кеппена — Гейгера клімат Ужгорода є морським (Cfb)Climate data for cities worldwide .

Найнижча середньомісячна температура повітря в січні (мінус 11,1 °C) зафіксована у 1964 році, найвища (4,1 °C) — у 1936 році. Найнижча середньомісячна температура в липні (17,6 °C) спостерігалась у 1902 і 1979 рр., найвища (23,6 °C) — у 1994 році. Абсолютний мінімум температури повітря (мінус 32,0 °C) зафіксовано 9—10 лютого 1929 року, абсолютний максимум (38,6 °C) — 15 липня 1952 року.

За останні 100—120 років середньорічна температура повітря в Ужгороді підвищилася приблизно на 1,0 °C. Найбільше підвищення температури в першій половині року.

У середньому за рік в Ужгороді випадає 730 мм атмосферних опадів, найменше їх у березні та квітні, найбільше — у травні та липні.

Мінімальна річна кількість опадів (443 мм) спостерігалась у 1961 році, максимальна (1134 мм) — у 1980 році. Максимальну добову кількість опадів (75 мм) зафіксовано у червні 1892 року.

У середньому за рік у місті спостерігається 156 днів з опадами; найменше їх (9) у жовтні, найбільше (18) — у грудні. Щороку в Ужгороді утворюється сніговий покрив, проте його висота незначна.

Відносна вологість повітря в середньому становить 72 %, найменша вона у квітні (62 %), найбільша — у грудні (83 %).

Природно-заповідний фонд В Ужгороді чимало парків та скверів, серед яких: ботанічний сад (загальнодержавного значення), 10 парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, а також дві ботанічні пам'ятки природи й дві гідрологічні пам'ятки природи. Ужгородський ботанічний сад Боздоський парк, Липова алея, Палісадник обласної лікарні, Палісадник університетської бібліотеки, Палісадник хімкорпусу держуніверситету, Партерний сквер, Підзамковий парк, Рокарій ЗАТ «Закарпатліс», Сквер міськлікарні, Сквер Т. Масарика Кипарис болотний (памятка природи) Завдяки м'якій зимі, в Ужгородському ботанічному саду росте дерево секвоядендрону гігантського, вік якого близько 100 років. В Ужгороді ростуть іменні вікові дерева: Ясен Масарика та платан Другета Мінеральні джерела: Джерело № 1, Свердловина № 221

Історія

Стародавні часи На території Ужгорода виявлено залишки поселень, найдавніші з яких налічують понад сто тисяч років. Упродовж давніх віків через територію сучасного міста пройшло чимало племен і народів: гуни, авари, бургунди, даки, кельти, сармати. Одними з перших відомих засновників ужгородського поселення були білі хорвати, які у другій половині 1-го тисячоліття за часів Кубера заселили територію сучасного Ужгорода. Поселення називалося Онґвар (або Унґвар, чи Гунґвар, чи Унґювар).

Протягом століть історично склалися три центри міста: Горяни, Замкова гора та Радванка.

Горяни були відомі своїм храмом — Горянською ротондою, однією з найдавніших архітектурних пам’яток Закарпаття. Замкова гора стала місцем розташування Ужгородського замку, важливого адміністративного й оборонного центру. Радванка ж була ремісничим і торговельним осередком.

Горяни — село, нині в складі міста Ужгород.

У складі Угорського королівства (903—1526)

У IX столітті більш укріплене городище-замок на Замковій горі перетворилося у ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов'янського князівства очолюваного князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Першим Болгарським царством. Можливо, що Ужгородське городище в якийсь час входило до їх складу. У 894 році угорські племена під керівництвом сакрального вождя Алмоша та військового вождя Арпада протягом чотирьох днів штурмували фортецю міста, у якій оборонявся князь Лаборець зі своїми воїнами. Але сили були нерівними, і князь та його військо були перебиті. Саме городище було спалено, та через деякий час знову відбудовано вже новими господарями. Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1086 році Ужгород був атакований половцями хана Кутеска, та взяти його вони не змогли.

У 1241—1242 роках татаро-монгольські племена під керівництвом хана Батия спалили місто. Нове місто (Унгуйвар) — Новий Ужгород за наказом угорського короля Бели IV, 1248 року будують на новому місці, у сучасному мікрорайоні Горяни. Тут також збудували нову фортецю і поруч із нею церкву (Горянська ротонда).