Тигра́н Варта́нович Петрося́н (, ; , Тифліс, ЗСФРР — , Москва, РРФСР) — радянський шахіст, шаховий журналіст і публіцист вірменського походження. Дев'ятий чемпіон світу із шахів (1963—1969). Здобув титул 1963 року, перемігши Михайла Ботвинника. Захистив титул 1966 року, перемігши Бориса Спаського. Втратив звання чемпіона 1969 року, програвши Борисові Спаському. Славився вмінням оборонятися, завдяки чому отримав прізвисько «залізний Тигран»Гик Е. Железный Тигран // Наука и жизнь. — 2013. — № 1. — С. 124—128.
Понад тридцять років грав на найвищому світовому рівні. Чотириразовий чемпіон СРСР. Установив низку рекордів шахових олімпіад і командних чемпіонатів Європи — 9-разовий володар золотих медалей олімпіад і 8-разовий чемпіон Європи у складі збірної Радянського Союзу, провів дев'ять турнірів без жодної поразки на олімпіадах та вісім турнірів без поразки на чемпіонатах Європи. Міжнародний гросмейстер (1952), заслужений майстер спорту СРСР (1960). З 1958 — член президії Шахової федерації СРСР. Редактор місячника «Шахова Москва» (1963—1966), головний редактор шахового тижневика «64» (1968—1977). Кандидат філософських наук (1968). Нагороджений медаллю «За трудову доблесть» (1957) та орденами «Знак Пошани» (1965) і Дружби народів (1981).
З 2018 року зображення Тиграна Петросяна розміщене на вірменській банкноті у 2000 драмів.
Життєпис
Дитинство та юність Народився 17 червня 1929 року в Тифлісі (за деякими даними — у вірменському селі Мулкі, а потім сім'я переїхала до Тифліса ). Батько — Вартан Петросян, двірник Тифліського будинку офіцерів. Тигран був третьою й наймолодшою дитиною в сім'ї (після брата Амаяка та сестри Вартуш)Жизнь шахматиста, с. 9. Любив ходити до школи, навчався у вірменській школі № 73Жизнь шахматиста, с. 10. За спогадами Петросяна, правила шахів він вивчив 1940Шахматные лекции, с. 10 або 1941Стратегия надежности, с. 26 року в піонерському таборі. Крім шахів, грав у шашки, нарди та турецькі шашки. Коли в Тбілісі відкрився Палац піонерів, де діяв шаховий гурток, хлопець записався туди. Перші кілька місяців опановував ази шахів під керівництвом Миколи Сорокіна, а з кінця 1941 року — Арчіла ЕбралідзеСтратегия надежности, с. 27. Першим шаховим підручником став скорочений переклад книги Іллі Майзеліса «Підручник шахової гри для юнацтва», який малий Тигран придбав у вірменській книгарні. Наступною прочитаною шаховою книгою була «Моя система на практиці» Арона Німцовича. Позиції й партії з праці данського гросмейстера юний Петросян проаналізував стільки разів, що вивчив напам'ять, а шахові погляди Німцовича стали однією з основ стилю майбутнього чемпіона світу. Серед шахістів-улюбленців також були Хосе Рауль Капабланка і Емануїл Ласкер. Тренер секції, Ебралідзе, був прихильником логічної та солідної позиційної гри й вимагав цього від учнів: «Жодних випадковостей! Добра тільки та партія, де все було логічно, де кожен із суперників щоразу знаходив і робив найкращий хід і де переміг той, хто бачив і рахував далі»Стратегия надежности, с. 22. Тигран спочатку не виділявся особливою майстерністю серед ровесників-шахістів. Через багато років, коли Петросян уже був гросмейстером, його перший тренер визнав: «Вибач мені. Я не одразу відчув твоє майбутнє. Інші були помітніші. Сміливіші, впевненіші…»Стратегия надежности, с. 20. Так, головною надією серед своїх вихованців Ебралідзе вважав однолітка Петросяна Олександра БуслаєваЖизнь шахматиста, с. 13 (віцечемпіон ГРСР 1953 і чемпіон ГРСР 1954 року).
Після початку німецько-радянської війни померла мати, Тигран пішов працювати табельником, учнем кіномеханіка, щоб якось допомогти батькові, якому було вже за шістдесятСедьмая вуаль, с. 75. Через роботу й важку хворобу хлопець пропустив півтора року школи, а коли повернувся до навчання, помер батько. Оскільки брат пішов на фронт, то, щоб зберегти державне житло при Будинку офіцерів на проспекті Руставелі, 15-річний Тигран змушений був замінити батька, ставши двірником Будинку офіцерів. Опіку над сім'єю взяла тітка, яка допомагала прибирати вулицю.
1944 року восьмикласника Петросяна допустили до участі в чемпіонаті Грузії серед чоловіків. Там юнак виступив посередньо, посівши 9—11-те місця із 18 учасників. Пізніше гросмейстер згадував, що в багатьох партіях повторювалася ситуація: «проти [ім'я шахіста] я передчасно здався, уявивши, ніби моя позиція програна»Жизнь шахматиста, с. 17. Завдяки жвавому розуму та швидкому перебору варіантів Тигран часто думав «за двох» і створюючи план, одразу прогнозував контргру суперника, тому побоювався, що суперник також бачить це продовження. Коли ж надуманий план видавався кращим у противника, Петросян здавався. Наступного року юнак посів друге місце в чемпіонаті Тбілісі, випередивши свого наставника ЕбралідзеЖизнь шахматиста, с. 19.
Після понад чотирьох років шахових занять 16-літній Тигран Петросян починає перемагати у республіканських та всесоюзних турнірах, поділивши 1—3-тє місця на Всесоюзному юнацькому турнірі в Ленінграді 1945 р. і того ж року здобувши титул чемпіона Грузії серед дорослих. 1946 року в першості Грузинської РСР поза конкурсом виступали Пауль Керес, Владас Мікенас і Євген Загорянський. Усі вони випередили Петросяна, який посів 5-те місце. Цей турнір став чи не першим, де майбутній гросмейстер взяв очки в партії з гравцем світового рівня — в рівній позиції в мітельшпілі він запропонував нічию Кересові, однак той відмовився. В ендшпілі естонець був змушений визнати, що позиція рівна й таки погодився на нічиюЖизнь шахматиста, с. 21.
1946 року переїхав до Єревана з ініціативи Андраніка АкопянаШахматные лекции, с. 11, одного із зачинателів шахів у Вірменії, тодішнього директора шахового клубуЖизнь шахматиста, с. 26. Поза конкурсом переміг у першості Вірменії, здобув титул після матчу з Генріхом Каспаряном. Того ж року переміг у Всесоюзному юнацькому турнірі в Ленінграді, не зазнавши жодної поразки. А. Акопян влаштував шахіста на роботу інструктора в товаристві «Спартак» й клопотав про отримання кімнати в Єревані, яку, зрештою виділили при республіканському комітеті фізкультуриЖизнь шахматиста, с. 35. У першостях Вірменської РСР 1947 і 1948 ділив 1—2-ге місця з Генріхом Каспаряном, 1949 року програв йому очну партію й поступився на пів очка, завершивши турнір на другій позиції . Цікаво, що в чемпіонаті республіки 1949 обидва перші призери програли свої партії посередньому шахісту Лорісу Калашяну, студентові-філософу, який був другом ПетросянаЖизнь шахматиста, с. 26-27, а в майбутньому створив шаховий факультет в Інституті фізкультури і захистив докторську дисертацію з філософії.
Наприкінці 1940-х років Тигран ще не міг конкурувати з провідними шахістами Радянського Союзу. У півфіналі першості країни 1947 він фінішував 16—17-м серед 18 учасників , у півфіналі першості 1948 став п'ятим , тоді як до фіналу проходили перші троє призерів. 1949 року Петросян нарешті пройшов сито відбору до фіналу першості СРСР, посівши друге місце у півфіналі, який проходив у Тбілісі. Він випередив, зокрема таких майстрів як Холмов, Ілівицький і Макогонов .
У жовтні 1949 року Тигран Петросян приїхав до Москви для участі у фіналі чемпіонату СРСР із шахів 1949 року і з намірами залишитися мешкати у столиці. У першому ж турі проти Олександра Котова на сьомому ході представник Єревана зробив елементарну помилку і здався через кілька ходівhttp://www.chessgames.com/perl/chessgame?gid=1084279. Наступні партії він програв Смислову, Флору, Геллеру та Кересу, а відчув смак перемоги аж у 6-му турі, здолавши Андре Лілієнталя. У дебютному для себе чемпіонаті Радянського Союзу Петросян фінішував на 16-му місці. У Москві молодий вірменський майстер мав значно більше можливостей брати участь у турнірах для вдосконалення практичної гри. У нього з'явився тренер — Андре ЛілієнтальЖизнь шахматиста, с. 43.
Петросян був дуже невибагливий у побуті. Спочатку, як запеклий уболівальник футбольного клубу «Спартак» і член однойменного спортивного товариства, погодився жити на тренувальній базі ФК «Спартак» у Тарасівці, хоча звідти до центру Москви було близько тридцяти кілометрів. Лілієнталь згадує, що після гри в одному з московських шахових клубів Тигран повідомив, що залишиться там ночувати — виявилося, що він жив прямо в шаховому клубі . 1950 року посів третє місце в чемпіонаті Москви та поділив 12—13-тє місця в чемпіонаті СРСР.
Боротьба за титул чемпіона світу (1951—1962) 1951 рік називають переломнимSzachy od A do Z, s. 873 у кар'єрі шахіста, початком ери «залізного Тиграна» — він виграв першість Москви, у чемпіонаті Радянського Союзу 1951 поділив 2—3-тє місця з Юхимом Геллером (від переможця Пауля Кереса відстав лише на ½ очка), отримав звання гросмейстера СРСР і можливість змагатися в міжзональному турнірі. Шаховий журналіст Василь Панов так оцінив цей успіх у чемпіонаті: «Петросян прекрасно володіє мистецтвом позиційного маневрування і прагне свої тонкі стратегічні задуми опирати на глибокому й точному розрахунку. Разом із тим гру Петросяна відзначає невпинне прагнення до ініціативи»Стратегия надежности, с. 36.
Перед поїздкою на міжзональний турнір до Стокгольма 1952 року молодий гросмейстер мав дуже скромний досвід міжнародних виступів — тільки меморіал Ґ. Мароці в Будапешті навесні того ж року. У міжзональному змаганні переміг у 7 партіях, 13 звів унічию й жодної не програв, поділивши 2—3-тє місця з Марком Таймановим, здобувши право грати в турнірі претендентів на звання чемпіона світу. На початку 1953 року на високому рівні провів міжнародний турнір у Бухаресті (+7 -0 =12), де фінішував другим, попереду Болеславського, Спаського, Сабо та Смислова . У рамках підготовки до матчу СРСР — США радянські гросмейстери влітку 1953 року в Гагрі провели тренувальний турнір, у якому зіграли всі найсильніші шахісти країни, крім чемпіона світу Ботвинника та віцечемпіона Бронштейна. 22-річний Петросян посів друге місце після Василя Смислова, випередивши, зокрема Болеславського, Авербаха, Геллера, Котова, Тайманова та Кереса. У радянський час партії турніру були недоступні, а про його існування не згадували в шаховій літературі та пресіДамский Я. В. Рекорды в шахматах. — Москва, 2004. — С. 313..
Турнір претендентів 1953 відбувався в серпні-жовтні в Нойгаузені та Цюриху й зібрав усіх найсильніших кандидатів на титул чемпіона світу. Турнір підтвердив домінацію радянської шахової школи у світі — серед 10 лідерів було 8 представників СРСР. У другому турі Петросян чорними проти Решевського зіграв партію, яка стала однією з окрас турніруБронштейн Д. И. Международный турнир гроссмейстеров: Нейгаузен — Цюрих, 29 августа — 24 октября 1953 г. — 3-е изд.,доп. — Москва: Физкультура и спорт, 1983. — С. 41. й увійшла до класичних взірців творчості «залізного Тиграна» — пожертвував якість з метою «блокади» противника та своєї активнішої гри в центріСтратегия надежности, с. 63-64, однак партія завершилась нічиєю. Підсумкова таблиця підтвердила реноме Петросяна як миролюбного та практичного шахіста — усі партії проти перших трьох призерів завершив унічию, а перемоги здобував тільки над шахістами з нижньої половини таблиці. Результат: +6 -4 =18; п'яте місце.
У схожій обережній манері діяв у в першості Радянського Союзу 1954 року, де не зазнав жодної поразки, але й переміг тільки 6 разів, у 13 випадках погодившись на мирову. Як наслідок — 4—5-те місця. Ще безпринциповішою видалась першість СРСР 1955 року, де гросмейстер показав результат +4 -0 =15. У міжзональному турнірі 1955 року посів четверте місце: +5 -0 =15. Фахівці критикували й не хвалили навіть за 3—4-те місця в сильних турнірах, вважаючи, що стилю Петросяна бракує творчості та агресіїСедьмая вуаль, с. 82. Колеги радили йому грати гостріше, впевненіше й сміливіше.