Чемпіо́нат сві́ту із ша́хів — змагання за титул офіційного чемпіона світу із шахів. З 1948 року змагання за титул чемпіона проходять під егідою ФІДЕ. Поточний чемпіон — Гукеш Доммараджу.

Першим заходом, який загалом визнають чемпіонатом світу, став матч за звання чемпіона світу із шахів 1886, у якому взяли участь тодішні найсильніші шахісти світу — Вільгельм Стейніц та Йоганн Цукерторт. Стейніц переміг та став першим чемпіоном світу. У 1886–1947 роках чемпіон висував умови, матчі за чемпіонство проводили за взаємною згодою чемпіона і претендента. Після смерті Олександра Алехіна у 1946 році, ФІДЕ почало керувати чемпіонством. Першим чемпіоном світу ФІДЕ став Михайло Ботвинник у 1948 році, отримавши перемогу над чотирма претендентами в турнірі. Між 1993 та 2006 роками титул був розділеним через конфлікт Гаррі Каспарова з ФІДЕ.

Чемпіонат світу відкритий для всіх гравців, проте є окремі титули для жінок, юніорів, дітей та ; існує чемпіонат серед комп'ютерів. Також існують чемпіонати різних типів, наприклад, чемпіонат світу з бліцу.

Неофіційні чемпіони Головні правила шахів були сформовані до XV–XVI століття. Тоді головними шахістами були майстри епохи Відродження, які творили в Італії та Іспанії.

Про силу тодішніх гравців можна здогадуватись, переглянувши книги, видані шаховими теоретиками у XV–XVII століттях: Франсеск Вісент — Libre dels jochs partits dels scachs en nombre de 100 ordenat é compost per mi Francesch Vicent… (, Валенсія, 1495) Луїс Рамірес де Лусена — Repetición de amores y arte de ajedrez (, Саламанка, бл. 1497) Педро Даміано — Il Libro da imparare giocare a scachi et de li partiti (, Рим, 1512) Руї Лопес — Libro de la invención liberal y arte del juego del Axedrez (, Алькала 1561) Алессандро Сальвіо — (Неаполь, 1604) Джоакіно Ґреко — , бл. 1617–1620

Ґреко Джоакіно Ґреко (*бл. 1590/1600 — †бл. 1634), який дістав прізвисько «Калабрієць» (походив з історичної області Калабрія, в античні часи населеної греками). Його вважають найсильнішим шахістом 1-ї пол. XVII ст. Йому не було рівних в Італії, а подорожуючи Європою, він перемагав суперників у Парижі, Мадриді, Нансі та Лондоні.

Загалом рівень гри тодішніх шахістів був низьким — вони нехтували розвитком композицій фігур і вже з перших ходів намагалися заматувати короля суперника. Повних і достовірних партій збереглося мало — наприклад, у рукописах Ґреко більшість партій були не справжніми, а переробленими позиціями, на яких він вчив як треба використовувати помилки суперника.

Філідор Француз Франсуа-Андре Данікан Філідор (1726–1795) був найсильнішим шахістом світу XVIII століття. Ще протягом 1740-х років, у підлітковому віці, він здобуває репутацію найкращого гравця Парижа, у 1747-му здійснює поїздку до Лондона, де впевнено перемагає всіх своїх суперників. Головні постулати він виклав у своїй книзі «Аналіз шахової гри» (1749). Книга стала найкращим шаховим посібником XVIII століття. Французький майстер одним із перших довів потрібність загального розвитку фігур, основою для яких має бути просування пішаків. Саме Філідорові належить відомий вислів «Пішаки — душа партії».

У наступних виданнях «Аналізу» шахіст додав ще й деякі основи гри у міттельшпілі та ендшпілі. Тоді як більшість шахістів намагалося відразу захопити ініціативу і заматувати ворожого короля, Філідор показав наскільки важливим є розвиток фігур і хороша позиція не лише на початку, а й у середині та кінці партії. Таких глибоких і ґрунтовних досліджень не проводив жоден шаховий теоретик того часу.

Офіційні чемпіони

До ФІДЕ

У 1886 році відбувся перший офіційний матч за звання чемпіона світу з шахів. У цьому матчі Вільгельм Стейніц переміг Йоґана Цукерторта з рахунком +10-5=5 і тримав свій титул аж до 1894 р. Матч проходив у трьох американських містах (Нью-Йорк, Сент-Луїс, Новий Орлеан). Стейніц тричі захищав свій титул у матчах проти: Михайла Чигоріна (Гавана, 1889) +10-6=1 Ісидора Ґунсберґа (Нью-Йорк, 1890/1891) +6-4=9 Михайла Чигоріна (Гавана, 1892) +10-6=1

Новий чемпіон зумів зберегти свою перевагу, тому що він розвивав нові принципи мітельшпілю, особливо в закритих або напівзакритих позиціях. Стейніц казав, що його «сучасну школу» веде дві передумови: перше, що природний результат гри — нічия через властивий баланс між силами білих і чорних і, по-друге, що повна поразка — межа, але не перше завдання гри.

Стейніц почав свою кар'єру як тактичний, комбінаційний, гравець в стилі Морфі. Але пізніше він став майстром у позиціях, в яких центр повністю або частково блоковано нерухомими пішаками. Стейніц пробував відповісти, чому деякі напади закінчуються успіхом, не зважаючи на те, який майстерний захисник, тоді як інші зазнають невдачі, не зважаючи на те, який талановитий нападник. Він додавав, що невдалий напад часто призводить до поразки для нападника, чиї сили раптово стають невдало координованими при контратаці.

Стейніц зробив висновок, що в типовій позиції кожна сторона має певні маленькі переваги, які балансують одна одну. Напад виправданий тільки тоді, коли баланс порушено або шахіст зробив грубу помилку, яку можна використати. Перевага Морфі в розвитку фігур була одним із шляхів порушення балансу. Але у 1870-ті, після того, як з партіями Морфі ознайомилися всі майстри, отримати перевагу в розвитку фігур ставало все важче і важче.

У 1894 році Стейніц програв двобій за шахову корону німцю Еммануїлу Ласкеру з рахунком +10-5=4 на користь Ласкера. Згодом Ласкер шість разів захищав свій титул у матчах проти: Вільґельма Стейніца (Москва, 1896/1897) +10-2=5 Френка Маршалла (США, 1907) +8-0=7 Зіґберта Тарраша (Німеччина, 1908) +8-3=5 Давіда Яновського (Париж, 1909) +7-1=5 Карла Шлехтера (Відень-Берлін, 1910) +1-1=8 Давіда Яновського (Берлін, 1910) +8-0=3

1921 року в Гавані Ласкер зазнав поразки у матчі проти кубинця Хосе Рауля Капабланки з рахунком +4-0=10 на користь Капабланки. У 1927 році Капабланка поступився титулом чемпіона росіянину Олександру Алехіну, програвши матч у Буенос-Айресі з рахунком +6-3=10 на користь Алехіна. Олександр Алехін двічі захищав титул у двобоях проти Юхима Боголюбова: Боголюбов Юхим (Німеччина-Нідерланди, 1929) +11-5=9 Боголюбов Юхим (Німеччина, 1934) +8-3=13

У 1935 році Алехін поступився чемпіонським титулом голландцю Максу Ейве. Матч відбувся у Нідерландах та завершився з рахунком +9-8=15 на користь Ейве. За два роки Алехін повернув собі титул чемпіона світу вигравши матч-реванш, який також проходив у «країні тюльпанів» та завершився з рахунком +10-4=11 на користь Алехіна.

Алехін дав принципову згоду на матч проти чемпіона СРСР — Михайла Ботвинника, але 24 березня 1946 р. французький гросмейстер помер.

Під егідою ФІДЕ

Після смерті Олександра Алехіна у 1946 році шаховий світ вперше залишився без чемпіона. Згідно з рішенням 18-го конгресу ФІДЕ (Гаага, 1947), у зв'язку з необхідністю виявлення нового чемпіона світу, було організовано матч-турнір серед 5 найсильніших на той час гросмейстерів. Турнір відбувся у 1948 році. У ньому брали участь: М. Ботвинник, П. Керес, В. Смислов (усі — СРСР), С. Решевський (США) та ексчемпіон світу М. Ейве (Нідерланди). Від участі у турнірі відмовився Р. Файн (США). Змагання відбулося за круговою системою у 5 етапів. Перші два тури відбулися у Гаазі, решта — у Москві. За результатами матч-турніру чемпіоном світу став М. Ботвинник, що випередив найближчого переслідувача на 3 очки.

Після цього Михайло Ботвинник двічі захищав свій титул у матчах проти: Д. Бронштейна (Москва, 1951) +5-5=14 В. Смислова (Москва, 1954) +7-7=10

У 1957 році Ботвинник програв двобій за шахову корону В. Смислову з рахунком +6-3=13 на користь Смислова. Але за рік повернув собі корону, вигравши матч-реванш з рахунком +7-5=11.

1960 року Ботвинник програв двобій за шахову корону М. Талю з рахунком +6-2=13 на користь Таля. Але за рік повернув собі корону вигравши матч-реванш з рахунком +10-5=6.

У 1963 році Михайло Ботвинник програв двобій за шахову корону Т. Петросяну з рахунком +5-2=15 на користь Петросяна. Петросян один раз відстояв свій титул у двобої проти: Б. Спаського (Москва, 1969) +4-3=17.

1969 року Т. Петросян програв двобій за шахову корону Б. Спаському з рахунком +6-4=13 на користь Спаського.

У 1972 році Б. Спаський програв двобій за шахову корону американцю Р. Фішеру з рахунком +7-3=1 на користь Фішера.

1975 року Фішер відмовився грати матч з офіційним претендентом та був позбавлений свого титулу. Шахова корона перейшла до претендента — А. Карпова.

А. Карпов тричі захищав свій титул у матчах проти: В. Корчного (Багіо, 1978) +6-5=21 В. Корчного (Мерано, 1981) +6-2=10 Г. Каспарова (Москва, 1984–1985) +5-3=40 (матч перервано рішенням ФІДЕ)

У 1985 році А. Карпов поступився своїм титулом Г. Каспарову програвши двобій з рахунком +5-3=16 на користь Каспарова

Г. Каспаров чотири рази захищав свій титул у матчах з Анатолієм Карповим: Москва, 1985 (+5-3=16), Лондон-Ленінград, 1986 (+5-4=15), Севілья, 1987 (+4-4=16), Нью-Йорк-Ліон (+4-3=17).

1993 року мав відбутись наступний матч на першість світу з шахів, між Гаррі Каспаровим та Найджелом Шортом, але обидва контрагенти відмовилися грати під егідою ФІДЕ. У результаті ФІДЕ провела свій матч на першість світу, поміж останніми суперниками Шорта у претендентських матчах — Яном Тімманом та Карповим. Карпов виграв той матч. Того ж року Каспаров і Шорт зіграли свій матч, в якому Каспаров упевнено переміг. Так почався час двох чемпіонатів світу із шахів, що історично йменують "чемпіонати ФІДЕ" та "класичні чемпіонати".

Чемпіонати ФІДЕ 1996 та 1998 років проводилися за схожою схемою попередніх чемпіонатів. В обох переміг діючий чемпіон Карпов — проти Камського та Ананда. 1999 року ФІДЕ змінила формат чемпіонату з матчів на нокаут. Карпов відмовився грати в нокауті, а чемпіоном за нокаут-системою став Олександр Халіфман, що обіграв Володимира Акопяна у фіналі. Надалі нокаут-чемпіонати було проведено (перший названий фіналіст-переможець): 2000 (фінал: Ананд - Широв), 2002 (Пономарьов - Іванчук) та 2004 (Касимджанов - Адамс) року. 2005 року ФІДЕ знову змінила формат — цей чемпіонат грався як турнір у два кола і його виграв Веселін Топалов.

В цей час класичні чемпіонати відбувались рідше: 1995 року Каспаров відстояв своє звання проти Ананда; 1998 Широв виграв матчі претендентів, але не зміг знайти спонсорів на матч із Каспаровим. 2000 року Каспаров нарешті зіграв проти третього на той час за рейтингом шахіста — Володимира Крамника — та несподівано програв йому. 2004 року Крамник захистив свій титул проти угорця Петера Леко.