Bosphorus Hava Yolları Turizm ve Ticaret Anonim Şirketi проти Ірландії (Заява № 45036/98 від 30 червня 2005 року) — це рішення Великої палати Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), у якому було встановлено, що роль Суду обмежується з'ясуванням того, чи є наслідки виконання державами-членами національних судових рішень сумісними з Європейською конвенцією з прав людини.

Якщо рівень захисту фундаментальних прав, що пропонується певною міжнародною організацією, є порівнянним із захистом, передбаченим Конвенцією (відомим як «еквівалентний захист»), то вважається, що така організація дотримується вимог Конвенції.Bosphorus v. Ireland, Case 45036/98, 30 June 2005 Згідно з цим рішенням, національний захід, виконання якого вимагається правом ЄС, користується презумпцією еквівалентного захисту прав ЄКПЛ, якщо не буде виявлено явної недостатності такого захисту. Ця презумпція отримала назву «Презумпція Босфору» (Bosphorus Presumption).

Обставини справи Справа стосується заяви, поданої компанією «Bosphorus Hava Yollari Turizm ve Ticaret Anonim Şirketi» (Bosphorus Airways) — чартерною авіакомпанією, зареєстрованою в Туреччині. Події розгорталися під час Югославських війн 1991–1994 років. 17 квітня 1993 року зобов'язала держави конфісковувати будь-які літаки на їхній території, у яких мажоритарна або переважаюча частка належить особам чи підприємствам із Югославії (СРЮ). Ці міжнародні санкції ООН були імплементовані в право ЄС (зокрема Регламентом Ради ЄС 990/93).

Ірландська влада витлумачила ці резолюції як обов'язкову вимогу конфіскувати всі югославські активи, включно з літаком, який югославська державна авіакомпанія JAT здавала в оренду Bosphorus Airways. У травні 1993 року Ірландія конфіскувала літак, який на той момент перебував на її території для технічного обслуговування.

Авіакомпанія Bosphorus Airways спочатку успішно оскаржила конфіскацію у Високому суді, який у червні 1994 року постановив, що Регламент 990/93 не застосовується до цього літака. Однак під час апеляції Верховний суд Ірландії звернувся до Європейського суду справедливості (Суду ЄС) із преюдиційним запитом щодо того, чи підпадає літак під дію Регламенту. Суд ЄС постановив, що підпадає, і в листопаді 1996 року Верховний суд Ірландії задовольнив апеляцію держави. На той час чотирирічний термін оренди літака Bosphorus Airways вже закінчився, а санкційний режим був послаблений, тому ірландська влада повернула літак безпосередньо югославській JAT. У результаті компанія Bosphorus Airways втратила можливість користуватися літаком протягом приблизно трьох років.ECHR. (30 June 2005). Grand Chamber Judgement Bosphorus Airways v. Ireland – Registry Press Release. HUDOC.

Рішення Суду ЄСПЛ у справі Bosphorus Airways проти Ірландії одностайно постановив, що порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) до Європейської конвенції з прав людини не було. Суд визнав, що конфіскація літака ірландською владою підвела авіакомпанію під юрисдикцію Ірландії.

Суд зазначив, що Регламент ЄС 990/93 був обов'язковим і мав пряму дію в усіх державах-членах, що виправдовувало конфіскацію. Це була не дискреційна (довільна) дія, а обов'язкове виконання права ЄС. Суд дійшов висновку, що конфіскація була виправданою, оскільки законодавство ЄС забезпечує захист фундаментальних прав, еквівалентний системі Конвенції, стверджуючи, що Ірландія не відступила від стандартів Конвенції, застосувавши цей регламент ЄС.

У рішенні Суд сформулював так звану «Презумпцію Босфору»: оскільки захист фундаментальних прав у праві ЄС вважається «еквівалентним» захисту ЄКПЛ, виникає презумпція, що Ірландія не порушила вимог Конвенції, коли просто виконувала юридичні зобов'язання, що випливали з її членства в ЄС. Цю презумпцію можна було б спростувати лише у випадку, якби в цій конкретній справі захист прав виявився «явно недостатнім» (manifestly deficient).

Суд не виявив явної недостатності у захисті прав Bosphorus Airways з огляду на загальний інтерес (політичні заходи проти війни в Югославії), який переслідував санкційний режим, та висновки Суду ЄС. Це призвело до висновку, що презумпція дотримання Конвенції не була спростована, а отже конфіскація літака не призвела до порушення статті 1 Протоколу № 1.

Окремі погоджувальні думки Обидві спільні погоджувальні думки у справі погодилися з висновком більшості про відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1, але висловили незгоду з деякими кроками аргументації та аспектами аналізу Суду.

Спільна думка суддів Розакіса, Тюлькен, Трая, Ботушарової, Загребельського та Гарліцького У цій спільній погоджувальній думці судді не були повністю переконані підходом щодо встановлення факту існування «еквівалентного захисту» між ЄС та Конвенцією. Зокрема, вони вказали на те, що на момент ухвалення рішення у 2005 році «Союз ще не приєднався до Європейської конвенції з прав людини, і повний захист на європейському рівні ще не існує». Вони стверджували, що рішення применшує або ігнорує певні фактори, які створюють реальну різницю між правами, і робить нерозумним висновок про те, що еквівалентний захист існує в кожному випадку.

По-перше, вони зазначили, що хоча тлумачення права Співтовариства Судом ЄС є обов'язковим для національного суду, який звернувся із запитом, останній усе ще має повноваження вирішувати, як впровадити це рішення на практиці. Це вимагає додаткового аналізу того, як саме національні суди застосовують рішення Суду ЄС. По-друге, судді розкритикували той факт, що доступ приватних осіб до Суду ЄС є обмеженим. Вони наголосили, що «право на індивідуальне звернення є одним із базових зобов'язань, які беруть на себе Держави під час ратифікації Конвенції», і неприпустимо знижувати ефективність цього права лише через те, що держави передали частину повноважень Європейським Співтовариствам.

Крім того, судді вважали, що поріг «явно недостатнього» захисту для спростування презумпції є занадто низьким порівняно зі звичайними стандартами нагляду ЄСПЛ. Вони побоювалися створення подвійних стандартів, за яких до права ЄС застосовуватимуться менш суворі критерії, ніж до вимог ЄКПЛ, що потенційно може спричинити нерівність серед держав-учасниць різних міжнародних угод.

Спільна думка судді Ресса Суддя Ресс вважав, що приєднання ЄС до ЄКПЛ є критично важливим для того, щоб зробити механізм контролю Конвенції повним. Хоча він погодився з висновком рішення, він стверджував, що для його досягнення «вся концепція презумпції дотримання Конвенції міжнародними організаціями, зокрема Європейським Співтовариством, була непотрібною і навіть небезпечною для майбутнього захисту прав людини в Договірних Державах». Він не погодився зі спільною думкою шести інших суддів про те, що рішення може стати кроком до створення подвійних стандартів, оскільки презумпція дотримання Конвенції не повинна виключати індивідуального аналізу кожної справи Судом для оцінки фактичних порушень. Він погодився, що Європейське Співтовариство має ефективний захист фундаментальних прав, незалежно від обмеженого доступу осіб до Суду ЄС, і висловив сподівання, що Хартія основних прав ЄС допоможе вирішити цю проблему. Ресс стверджував, що «явно недостатній» захист включає сценарії, коли Суд ЄС або не має компетенції, або надмірно обмежує індивідуальний доступ, або неправильно тлумачить чи застосовує гарантії Конвенції. Недоліки вважаються явними, якщо Суд ЄС відхиляється від усталеної судової практики ЄСПЛ. Принцип pacta sunt servanda (договори повинні виконуватися) не означає, що міжнародні договори або створення міжнародних організацій мають пріоритет над Конвенцією. Держави повинні гарантувати, що міжнародні організації та договори відповідають вимогам ЄКПЛ.

Судові прецеденти Доктрина «еквівалентного захисту» та питання передачі повноважень згідно з правом Співтовариства вже фігурували у рішенні Європейської комісії з прав людини у справі M&Co (1990). Тоді Комісія підтвердила, що «передача повноважень міжнародній організації не є несумісною з Конвенцією за умови, що в межах цієї організації фундаментальні права отримають еквівалентний захист».

Справа «» також є важливим прецедентом, оскільки «це була перша справа, у якій Суд постановив, що держава-член Європейського Союзу порушила Конвенцію через застосування права ЄС. Порушення випливало з Акта ЄС про прямі вибори 1976 року — договору, укладеного всіма державами-членами ЄС на той час». У справі Меттьюз Суд зазначив:

Справа Bosphorus була складнішою за Matthews, оскільки порушення стосувалося не первинного законодавства ЄС (договорів), а вторинного (регламенту, ухваленого самою організацією), яке могло бути оскаржене в Суді ЄС. Якщо рішення Matthews встановило, що держави-члени загалом несуть відповідальність за порушення прав людини, спричинені первинним правом ЄС, то рішення Bosphorus стало спробою узгодити автономію правової системи ЄС із цією передумовою. Крім того, зазначалося, що це рішення слід розглядати в специфічному контексті майбутнього приєднання ЄС до Конвенції та потенційного подвійного стандарту через перетин юрисдикцій Суду ЄС та ЄСПЛ.

Презумпція Босфору Презумпція Босфору — це концепція ЄСПЛ, встановлена у справі Bosphorus Airways проти Ірландії, згідно з якою національний захід, необхідний для виконання законодавства ЄС, як правило, користується презумпцією еквівалентного захисту прав ЄКПЛ. Вона була закладена, коли ЄСПЛ визнав захист прав людини в ЄС еквівалентним захисту за Конвенцією. Суд оголосив себе компетентним перевіряти відповідність національного заходу, що імплементує регламент ЄС, вимогам Конвенції. Суд заявив, що так само як національні органи влади можуть краще тлумачити власне право, судові органи ЄС можуть краще тлумачити право ЄС, ґрунтуючи своє рішення на понятті свободи розсуду держав у застосуванні цих регламентів.

Це заклало основу для Презумпції Босфору, яку Суд формулює у параграфах 155–156 свого рішення:

Примітки