Модранська кераміка — це означення виробів з обпаленої глини з міста Модра. Її історія сягає 14 століття. Первісне створення кераміки було тісно пов'язане з виноробством та виноградарством. Використання глазурі в Іспанії та Італії в 15-17 століттях та позначення виробів як «майоліка» також перенеслися до Модри. У 17 столітті в Модрі почали формуватися перші гільдії, і тут оселилися хабанські гончарі. Найбільший розвиток зафіксовано у 18 столітті.
Сучасна технологія виробництва Модранська майоліка виготовляється з двічі обпаленої глини, глазурується та розписується мотивами чотирьох основних декорів: барвистий, зелений синій габанський
Наразі малюються декори за зразком, зібраним та створеним Гержманом Ландсфельдом на початку 20 століття. Каолінова глина походить з родовищ навколо міста Модра. Температура під час другого випалу досягає 1020 °C. Фірмова майоліка з Модри виготовляється на крузі, формується, глазурується та розписується виключно вручну. Оригінальна кераміка з Модри продається лише під захищеним географічним зазначенням походження «Модра» . Після змін у 1989 році виробничий кооператив, заснований у 1952 році під назвою «Словацька народна майоліка», був перетворений на акціонерне товариство «Словацька народна майоліка» , яке має амбіції зберегти традиції виробництва майоліки.
У 2018 році Модранська майоліка знову стала на ноги та шукає шляхи для самореклами. Її також було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини Словаччини.
Історія керамічного виробництва в Модрі Спочатку найстаріше виробництво знаходилося в місці, що зараз є об'єктом технічної пам'ятки і охороняється, основою якої є система замку з бастіоном 1610 року. Її північно-західна кругла оборонна вежа під назвою «Червона» сьогодні служить «Галереєю народного художника Ігнаца Бізмайєра».
Перша гончарна гільдія була заснована в Модрі в 1636 році. У період 1870 - 1880 років існувало гончарне товариство «Утилітарний гончарний посуд з Модри».
У 1883 році було засновано «Державну гончарну майстерню», яка пізніше перейшла під управління міста, а також «Керамічна школа» під керівництвом Йозефа Мірки.
У 1911 році Державну гончарну майстерню було змінено на «Майстерню з оздоблення керамічних виробів, акціонерне товариство Žák a spol.». У ній також брали участь Самуель Зох та архітектор Душан Юркович. У 1912 році він запросив до Модри молоду чеську художницю Марію Ворежову-Вейводову, яка налагодила тут виробництво великих фігур, а згодом привезла до Модри відомого Германа Лансфельда, тоді тринадцятирічного учня, з її рідного міста поблизу Зліна. Ворежова працювала в Модрі до 1923 року.
У 1923 році ця майстерня була перереєстрована як «Словацька кераміка», а в 1952 році як виробничий кооператив «Словацька народна майоліка».
Безперервне виробництво майоліки протягом століть приваблювало до Модри багатьох культурних діячів та майстрів-керамістів. Тут працювали габанський кераміст Гержман Ландсфельд та народний майстер Ігнац Бізмайєр.
У місті також розташований «Музей Людовіта Штура», де зберігаються колекції історичної кераміки. Вони документують різні стилі та фази розвитку модранської кераміки.
Нині (2012) у Музеї Людовіта Штура проходить виставка художника-майоліка Міхала Петраша, мистецтво якого також розвивалося під впливом майстра глечиків Яна Карабеллі.
Галерея зразків барвистих візерунків
Див. також Хабанська кераміка
Примітки
Інші проекти
Посилання Соня Пачерова, Правда, 2009 https://www.gob.sk/poi/484/majolica-factory-modra Традиції словацької кераміки Модранська.