Справа Піраїки-Патраїки проти Комісії (1985 року) (11/82) — справа права ЄС, що стосується судового перегляду в Європейському Союзі (процесуальна правоздатність приватних осіб, або locus standi). Справа відіграла ключову роль у тлумаченні критеріїв «прямого та індивідуального занепокоєння», необхідних для оскарження нормативних актів інституцій ЄС фізичними та юридичними особами.
Справа «Піраїкі-Патраїкі» встановила важливий прецедент для доведення «прямого занепокоєння» (direct concern). Вона закріпила правило: якщо держава-член має формальне право вибору, але фактично її дії є наперед визначеними (автоматичними), вимога щодо «прямого занепокоєння» вважається виконаною, оскільки втручання автономної волі держави є «суто теоретичним». Водночас справа підтвердила дуже жорсткий підхід Суду Справедливості до «індивідуального занепокоєння», обмежуючи право на позов лише вузьким колом осіб (закритою групою).
Факти Грецькі виробники бавовняної пряжі (компанія Piraiki-Patraiki та інші) оскаржили рішення Європейської комісії, яке дозволило Франції запровадити квоти та обмежити імпорт бавовняної пряжі з Греції. Це рішення Комісії ґрунтувалося на статті 130 Акту про приєднання Греції до Європейських Спільнот, що дозволяло вживати захисних заходів у разі економічних труднощів.
Грецькі експортери стверджували, що експорт не повинен був обмежуватися. Частина з цих компаній вже уклала комерційні контракти на поставку бавовни до Франції, які мали бути виконані в майбутньому, але через рішення Комісії їх виконання стало неможливим. Позивачі звернулися до Суду з вимогою скасувати рішення Комісії.
Судове рішення Головним процесуальним питанням перед Судом було те, чи мали приватні грецькі компанії право оскаржувати рішення Комісії, яке формально було адресоване Франції (а не їм). Згідно із законодавством (нині це стаття 263 Договору про функціонування Європейського Союзу), приватна особа може оскаржити рішення, адресоване іншій особі, лише якщо воно стосується її «прямо та індивідуально».
Крім того, стаття 130 покладала на Комісію зобов'язання враховувати інтереси таких експортерів, а Комісія цього не зробила. Щодо прямого занепокоєння, оскільки можливість того, що Франція не вирішить скористатися повноваженнями, була «цілком теоретичною», дискреційних повноважень у цьому випадку було недостатньо, щоб виключити пряме занепокоєння.
Див. також
Право Європейського Союзу
Примітки
Література
Craig, P., & de Búrca, G. (2020). ''EU Law: Text, Cases, and Materials'' (7th ed.). Oxford University Press. Chalmers, D., Davies, G., & Monti, G. (2014). ''European Union Law: Cases and Materials'' (3rd ed.). Cambridge University Press. Arnull, A. (1995). Private applicants and the action for annulment under Article 173 of the EEC Treaty. ''Common Market Law Review'', 32(1), 7-49. Albors-Llorens, A. (1996). ''Private Parties in European Community Law: Challenging Community Measures''. Oxford: Clarendon Press.