Європе́йський Суд Справедли́востіПрограма ЄДКІ з спеціальності 081 Право (ЄСС; ), інколи просто Суд Справедли́вості () — найвища інстанція Суду Європейського Союзу з питань права Європейського Союзу, рішення якої не можуть бути оскаржені. Як частина Суду Європейського Союзу, йому доручено тлумачити законодавство ЄС і забезпечити його однакове застосування в усіх державах-членах ЄС відповідно до статті 263 Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС).

Суд був заснований у 1952 році та розташований у Люксембурзі. Він складається з одного судді від кожної держави-члена (наразі їх ), хоча зазвичай він слухає справи колегіями з трьох, п’яти або п’ятнадцяти суддів. З 2015 року суд очолює Кун Ленартс.

Європейський Суд Справедливости є найвищим судом Європейського Союзу в питаннях права Союзу, але не національного права держав-членів. Неможливо оскаржити рішення національних судів у Європейському Суді Справедливости, натомість національні суди передають питання acquis communautaire до Європейського Суду Справедливости. Проте, зрештою, національний суд має застосувати отримане тлумачення до фактів будь-якої конкретної справи, хоча лише суди останньої апеляційної інстанції зобов’язані передавати питання права ЄС, коли воно розглядається. Договори надають Суду Справедливости повноваження щодо послідовного застосування законодавства ЄС у всьому ЄС.

Суд також діє як адміністративний і конституційний суд між іншими інституціями ЄС і державами-членами і може анулювати або визнавати недійсними незаконні акти інституцій, органів, офісів і агентств ЄС.

Історія

Суд був заснований у 1952 році Паризьким договором (1951) як частина Європейської спільноти з вугілля та сталі. Він був створений із семи суддів, що дозволяє як представляти кожну з шести держав-членів, так і бути непарною кількістю суддів у разі рівности. По одному судді було призначено від кожної країни-члена, а сьоме місце чергувалося між «великими державами-членами» (Західна Німеччина, Франція та Італія). Він став інституцією двох додаткових Спільнот у 1957 році, коли було створено Європейську економічну спільноту (ЄЕС) і Європейську спільноту з атомної енергії (Євратом), які мали ті ж суди.

У 1993 році було ратифіковано Маастрихтський договір, який створив Європейський Союз. На відміну від інших інституцій, назва суду не змінилася. Влада Суду полягала на першій підвалині Спільноти (першому стовпі).

Суд набув повноважень у 1997 році після підписання Амстердамського договору. Питання з третього рівня були передані до першого рівня. Раніше ці питання вирішувалися між державами-членами.

Після набуття чинности Лісабонського договору 1 грудня 2009 року офіційну назву Європейського Суду Справедливости було змінено з «Суд Справедливости Європейських Спільнот» на «Суд Справедливости», хоча в англійській мові досі найчастіше Суд називають Європейським Судом Справедливости. Суд першої інстанції було перейменовано на «Загальний Суд», а термін «Суд Справедливости Європейського Союзу» офіційно позначає обидва суди разом із спеціалізованими судами разом.See SCADPlus: The Institutions of the Union and article 2.3n of the Draft Reform Treaty of 23 July 2007

Склад

Судді Суд складається з суддів, яким допомагають 11 генеральних адвокатів. Судді та генеральні адвокати призначаються за спільною згодою урядів держав-членівArticle 253 (ex Article 223) of the Treaty on the functioning of the European Union. і обіймають посаду на шестирічний термін з можливістю поновлення. Угоди вимагають, щоб вони були обрані з числа юридичних експертів, чия незалежність «поза сумнівом» і які володіють кваліфікацією, необхідною для призначення на найвищі судові посади у відповідних державах, або які мають визнану компетентність. На практиці кожна держава-член призначає суддю, кандидатура якого потім ратифікується всіма іншими державами-членами.

Голова Голова Суду обирається суддями на трирічний термін з можливістю переобрання. Голова головує на слуханнях і обговореннях, керуючи судовою справою та адміністрацією (наприклад, розкладом Суду та Великої палати). Він також розподіляє справи на розгляд палат і призначає суддів-доповідачів, які називаються суддями-доповідачами (суддями-доповідачами). Рада також може призначати помічників доповідачів, які допомагатимуть Президенту в клопотаннях про тимчасові заходи та допомагатимуть доповідачам у виконанні їхніх обов’язків. ГоловаДержаваТермін1Массімо Пілотті1952–19582Андреас Маттіас Доннер1958–19643Чарльз Леон Гаммес1964–19674Робер Лекур1967–19765Ганс Кутчер Західна Німеччина1976–19806Йоссе Мертенс де Вільмарс1980–19847Джон Маккензі-Стюарт1984–19888Оле Дуе1988–19949Ґіль Карлос Родріґес Іґлесіас1994–200310Васіліос Скуріс2003–201511Кун Ленартс2015–досі

Віцеголова Пост віцеголови було створено згідно зі змінами до Статуту Суду в 2012 році. Обов'язок віцеголови полягає в тому, щоб допомагати голові у виконанні його обов'язків і займати місце голови, коли останній не може бути присутнім або коли посада голови вакантна. У 2012 році суддя Кун Ленартс з Бельгії став першим суддею, який виконував обов’язки віцеголови Суду. Як і голова суду, віцеголова обирається членами Суду строком на три роки.Under Article 9a of the Statute of the Court of Justice of the European Union: The Judges shall elect the President and the Vice-President of the Court of Justice from among their number for a term of three years. ВіцеголоваДержаваТермін1Кун Ленартс2012–20152Антоніо Тіццано2015–20183Росаріо Сільва де Лапуерта2018–20214Ларс Бей Ларсен2021–20245Томас фон Данвіц2024–досі

Генеральні адвокати Суддям допомагають одинадцять генеральних адвокатів, кількість яких може бути збільшена Радою на прохання Суду. Генеральні адвокати несуть відповідальність за надання юридичного висновку щодо доручених їм справ. Вони можуть допитати залучені сторони, а потім висловити свою думку щодо правового вирішення справи до того, як судді обговорять і винесуть своє рішення. Метою приєднання Генеральних адвокатів є надання незалежних і неупереджених висновків щодо справ Суду. На відміну від рішень Суду, письмові висновки генеральних адвокатів є роботами одного автора і, отже, загалом легші для читання та розглядають правові питання більш повно, ніж Суд, який обмежується окремими питаннями.

Висновки генеральних адвокатів є консультативними та не зобов’язують Суд, але, тим не менш, вони дуже впливові та дотримуються у більшості справ.Craig and de Búrca, page 70. У дослідженні 2016 року Арребола та Маурісіо виміряли вплив Генерального адвоката на рішення Суду, показавши, що Суд має приблизно на 67% більшу ймовірність принести конкретний результат, якщо такою була думка Генерального адвоката.Arrebola, Carlos and Mauricio, Ana Julia and Jiménez Portilla, Héctor, An Econometric Analysis of the Influence of the Advocate General on the Court of Justice of the European Union (January 12, 2016). Починаючи з 2003 року, генеральні адвокати зобов’язані давати висновок лише в тому випадку, якщо суд вважає, що справа порушує нове питання права.

Згідно зі статтею 255 ДФЄС судді та генеральні адвокати призначаються за спільною згодою урядів держав-членів після консультації з комісією, відповідальною за оцінку придатности кандидатів.

Секретар Секретар є головним розпорядником Суду. Вони керують відділами, підпорядкованими Голові Суду. Суд також може призначити одного або кількох помічників Секретаря. Вони допомагають Суду, палатам, голові та суддям у виконанні всіх їхніх офіційних функцій. Вони несуть відповідальність за Секретаріат, а також за отримання, передачу та зберігання документів і заяв, які були внесені до реєстру, підписаного Президентом. Вони є охоронцями печаток і відповідають за архіви та публікації Суду.

Секретар відповідає за адміністрування Суду, його фінансове управління та його рахунки. Діяльність Суду знаходиться в руках посадових осіб та інших службовців, які підпорядковані Секретарю під керівництвом Президента. Суд керує власною інфраструктурою; сюди входить Управління перекладів, яке працювало 44,7% штату закладу.

Палати Суд може засідати на пленарних засіданнях, як Велика палата з п’ятнадцяти суддів (включно з головою та віце-президентом), або палатами з трьох або п’яти суддів. Зараз пленарні засідання відбуваються дуже рідко, і суд здебільшого засідає палатами по три-п’ять суддів.As can be seen from the decline in cases pending before the full court: Кожна палата обирає свого голову, який обирається на три роки у випадку палат із п’яти суддів або на один рік у випадку палат із трьох суддів.

Суд зобов’язаний засідати у повному складі у виняткових випадках, передбачених договорами. Суд також може прийняти рішення про засідання у повному складі, якщо розглядаються питання мають виняткову важливість. Засідання у формі Великої палати є більш поширеним і може відбуватися на вимогу держави-члена чи установи Союзу, яка є стороною в певному провадженні, або в особливо складних чи важливих справах.

Суд діє як колегіальний орган: рішення приймаються судом, а не окремими суддями; жодних думок меншости не надається, і насправді ніколи не передбачається існування рішення більшости, а не одностайности.Craig and de Búrca, page 95.

Функції Перевірка на відповідність договорам документів, виданих європейськими інституціями й урядами Тлумачення права Союзу за запитом національних судів (у межах преюдиційної процедури).

У 1993—2009 роках до Європейського суду щороку надходило 200—300 преюдиційних запитівСаломатин А. Ю. Деятельность суда ЕС и европейское общественное мнение // Современная Европа. — 2015. — № 5 (65). — С. 22 — 23 .

Юрисдикція та повноваження

Відповідальністю Суду є забезпечення дотримання закону при тлумаченні та застосуванні Договорів Європейського Союзу. Щоб він міг виконувати свої обов’язки, Суд має широку юрисдикцію для розгляду різних типів позовів. Суд має компетенцію, серед інших дій, приймати рішення щодо заяв про скасування або позовів про бездіяльність, поданих державою-членом або установою; вживати заходів проти держав-членів за невиконання зобов'язань; і розглядає преюдиційні запити та апеляції на рішення Загального Суду.

Позови про невиконання зобов'язань: порядок порушення Згідно зі статтею 258 (колишня стаття 226) Договору про функціонування Європейського Союзу, Суд Справедливости може визначити, чи виконала держава-член свої зобов’язання відповідно до права Союзу.

Цей позов може бути поданий Комісією – як це практично завжди буває – або іншою державою-членом, хоча випадки останнього типу залишаються надзвичайно рідкісними. Лише є шість рішень по міждержавних справах:First four mentioned in Press release of the Court after the Hungary v. Slovakia judgement, note 2.

Франція проти Сполученого Королівства (справа C-141/78), рішення від 14 жовтня 1979 р. ( ECLI:EU:C:1979:225 ) щодо британського одностороннього заходу з охорони рибальства, порушення, оскільки Сполучене Королівство повинно було провести консультації та отримати дозвіл Комісії; Бельгія проти Іспанії (справа C-388/95), рішення від 16 травня 2000 р. ( ECLI:EU:C:2000:244 ) щодо іспанського нормативного акту, який наказує розливати вино в регіоні виробництва, якщо в ньому використовується найменування походження, без порушення, оскільки це дозволене та виправдане обмеження вільного руху товарів; Іспанія проти Сполученого Королівства (справа C-145/04), рішення від 12 вересня 2006 р. ( ECLI:EU:C:2006:543 ) щодо виборчих прав Співдружности в Ґібралтарі, без порушення; Угорщина проти Словаччини (справа C-364/10), рішення від 16 жовтня 2012 року ( ECLI:EU:C:2012:630 ): , порушення немає; Австрія проти Німеччини (справа C-591/17), рішення від 18 червня 2019 року ( ECLI:EU:C:2019:504 ) щодо дискримінаційних податкових пільг у Німеччині щодо податку на транспортні засоби; порушення; Словенія проти Хорватії (справа C-457/18), рішення від 31 січня 2020 року ( ECLI:EU:C:2020:65 ) щодо їх прикордонної суперечки.