Набатейська архітектура (араб. اَلْعِمَارَةُ النَّبَطِيَّةُ; al-ʿimarah al-nabatiyyah) відноситься до будівельних традицій набатеїв (набатейська: 𐢕𐢋𐢈 Nabāṭū; арабська: ٱلْأَْبَاط al-ʾAnbāṭ; аккадська: 𒈾𒁀𒌅 Nabāṭū; давньогрецька: Ναβαταῖος; латинська: Nabataeus), стародавнього арабського народу, який населяв північ Аравійського півострова та південний Левант. Їхні поселення, найвідоміше з яких – передбачувана столиця – місто Ракму (сучасна Петра, Йорданія), – дали назву Набатена (давньогрецька: Ναβατηνή, Nabatēnḗ) арабському прикордонню, що простягалося від Євфрату до Червоного моря. Їхній архітектурний стиль примітний своїми храмами та гробницями, найвідоміші з яких – ті, що знайдені в Петрі. Стиль, схоже, є сумішшю месопотамських, елліністичних та південноаравійських впливів, модифікованих відповідно до арабського архітектурного смаку"Nabataean Architectural Identity and its Impact on Contemporary Architecture in Jordan", Dirasat, Engineering Sciences. . Петра, столиця Набатейського царства, зараз така ж відома, як і в античності, своїми чудовими скельними гробницями та храмами. Більшість архітектурних набатейських залишків, що датуються I ст. до н. е. – II ст. н. е., добре збережені, відомі понад 500 пам'ятників у Петрі, що в сучасній Йорданії, та 110 добре збережених гробниць, розташованих в пустельному ландшафті Хегри, що зараз на території сучасної Саудівської Аравії. Значна частина збереженої архітектури була вирізьблена зі скель, тому колони насправді нічого не підтримують, а використовуються виключно для декоративних цілей. Окрім найвідоміших пам'яток Петри, є також набатейські комплекси в Ободасі (Авдат), житлові комплекси в Мампсісі (Курнуб) та релігійне місце Ет-Таннур.
Досягнення набатеїв у сфері гідравліки сприяли розвитку могутності та підвищенню рівня життя мешканців столиці стародавнього Набатейського царства. Петра, яка вважається одним з наймогутніших міст домусульманської Аравії, здобула свою славу та процвітання не лише завдяки будівлям, викопаним та висіченим у скелях навколишніх гір; саме завдяки своїй надзвичайній гідравлічній системі, що будувалася протягом століть, Петра змогла розвинутися посеред негостинної пустелі та стати стратегічним перехрестям, що знаходилося на півдорозі між виходом до Акабської затоки та Мертвого моря, у точці, де Шлях пахощів з Аравії до Дамаска перетинався з сухопутним шляхом з Петри до ГазиEckenstein, Lina (2005). A History of Sinai. Adamant Media Corporation, p. 86. . Це географічне положення дало набатеям контроль над торгівлею вздовж Шляху ПахощівEckenstein, Lina (2005). A History of Sinai. Adamant Media Corporation, p. 86..
Хоча Набатейське царство стало клієнтською державою Римської імперії в I ст. до н. е., лише у 106 році н. е. воно втратило свою незалежність. Петра потрапила до рук римлян, які анексували Набатею та перейменували її на Аравію Петрейську. Значення Петри зменшилося з появою морських торгових шляхів. Землетрус 363 року поклав край розвитку міста та підтримці гідравлічної мережі, яка пережила епоху римського правління, головним чином резервуарів для зберігання води та акведуків, частина яких була зруйнована і більше не дозволяла транспортувати воду до різних будівель та частково зруйнованих термальних купалень. У візантійську епоху було побудовано кілька християнських церков, але місто продовжувало занепадати, і до початку ісламської епохи воно було покинуте, за винятком кількох кочівників. Воно залишалося невідомим, поки його не відкрив знову в 1812 році Йоганн Людвіг БуркгардтMartha Sharp Joukowsky. Petra the Great Temple exclavation 2006 ADAJ Report. § Dating the Baths. .
Знахідки
Релігійна архітектура
Релігійна архітектура була здебільшого представлена набатейськими храмами кількох архітектурних моделей, побудованими відповідно до , зокрема Великим храмом та Храмом крилатих левівأبو الحمام, عزام (2010)، الأنباط تاریخ وحضارة، عمان ، در أسامة للنشر والتوزيع. أيضا موقع دنيا الوطن الإلكتروني, p. 1 .
Набатеї мали численні місця для релігійних практик та культового поклоніння. «Високі місця», святилища, храми та вівтарі зазвичай були спорудами просто неба, розташованими на вершинах сусідніх гірHealey, John F. The Religion of the Nabataeans: A Conspectus. Leiden: EJ. Brill, 2001. . Ці місця по всьому Набатейському царству були присвячені поклонінню одному й тому ж богу (богам), і спосіб здійснення цього поклоніння відрізнявся залежно від місця. Жертвопринесення варіювалися від матеріальних благ та їжі до живих жертвоприношень тварин, можливо, людей. Набатейське царство можна розділити на п'ять релігійних регіонів, кожен з яких містить місця релігійного значення: Південна Йорданія, Північно-Західна Саудівська Аравія (Хіджаз), Негев, Хавран і, нарешті, Центральна ЙорданіяPeterson, Stephanie. "The Cult of Dushara and the Roman Annexation of Nabataea." Ma Thesis, McMaster, August, 2006. . Усі релігійні місця перебувають у різному стані збереження, що ускладнює визначення того, яким божествам поклонялися в конкретних святилищах, вівтарях та храмах. Також важко дізнатися специфіку культових практикAnderson, Bjo. Constructing Nabataea: Identity, Ideology, and Connectivity. Classical Art & Archaeology, The University of Michigan, 2005 Committee: M.C. Root (co-chair), T. Gagos (co-chair), S. Alcock, S. Herbert, N. Yoffee. Wenning, R. 1987. Die Nabatäer-Denkmäler und Geschichte:Eine Bestandesaufnahme des archäologischen Befundes, Freiburg: Universitätsverlag Freiburg Schweiz. .
Південна Йорданія
Петра - столиця Набатейського царства приблизно з 312 році до н е. Місто славиться своєю дивовижною скельною архітектурою. Розташоване в горах Шара. Душара був головним чоловічим богом у супроводі жіночої трійці: Аль-Уззи, Аллата та Манат. У місті розташована стела, присвячена едомітському богу Косу. Набатеї поклонялися доісламським арабським богам і богиням, а також обожнюваним царям,зокрема Ободаса I. Планування та дизайн храму демонструють вплив римської, грецької, єгипетської та перської храмової архітектури. Прикладами цього є храми Каср аль-Бінт і Храм крилатих левів. На подіумі в Храмі крилатих левів розміщувався вівтар, де здійснювалися жертвопринесення, або бетил шанованого божестваTholbecq L. (2007) “Nabataean Monumental Architecture.” In: Politis KD (ed) The World of the Herods and the Nabataeans: An International Conference at the British Museum, 17–19 April 2001, 1033-144. Stuttgart: Franz Steiner Verlag. Виходячи з ідолів та зображень, знайдених у Храмі крилатих левів, вважається, що він був присвячений ДушаріTholbecq L. (2007) “Nabataean Monumental Architecture.” In: Politis KD (ed) The World of the Herods and the Nabataeans: An International Conference at the British Museum, 17–19 April 2001, 1033-144. Stuttgart: Franz Steiner Verlag. Високе місце розташоване на вершині гір, що оточують Петру. Використовувалося як місце для підношення дарів та жертвопринесення тварин, можливо, людей, богам. Високе місце складається з басейну для збору води, двох вівтарів та великого відкритого внутрішнього двору. Набатейське місто в Мамшиті.
Гавара
У цьому регіоні знайдено храм із 20-метровою процесійною дорогою, що веде до внутрішнього двору з видом на Джебель-Кальха. Дизайн бетилів, а також залишки підношень вказують на можливе поклоніння Душарі, можливо, навіть Юпітеру.
Ваді Рамм
Храм Аллат. Скельне святилище Айн еш-Шаллале, розташоване за храмом Аллат. Бетилі та культові ніші Душари та Баалшаміна.
Хегра
Хегра (), також відома як Мадаїн Саліх (), — це пам'ятка археології, розташована в районі аль-Ула в провінції Ель-Медіна в Хіджазі, Саудівська Аравія. Більшість залишків датуються Набатейським царством (I ст. н. е.) Це місце є найпівденнішим поселенням царства та другим за величиною містом після Петри (зараз в Йорданії), його столиці. Також можна знайти сліди ліх'янів та римської окупації до та після правління набатеїв відповідно. Культове ритуальне коло на вершині гори Джибель-Ітліб спирається на скелястий виступ. Навколо місця Джибель-Ітліб знайдені невеликі бетили та культові ніші, присвячені іншим богам. Напис «Володар Храму» може стосуватися Душари. Тут розташовані культи Марсехи. Сьогодні Хегра відома як Мадаїн Саліх.
Раввафа
Розташована за 300 км від Петри в провінції Табук, Саудівська Аравія. Було виявлено єдиний храм у набатейському стилі. Напис на перемичці датує храм часом після падіння Набатейського царства.
Негев Собата
Приблизно за 40 км на південний захід від Беер-Шеви розташоване місто Шивта (Собата), одне з головних міст Набатейського царства. Було знайдено дуже мало археологічних залишків культу набатейців, храмів, святилищ чи вівтарів. Було знайдено невелику кількість свідчень про поклоніння Душарі.
Авдат
Будівельний комплекс, відомий як Храм Ободата, розташований на акрополі міста. Храм був збудований як присвята обожненому набатейському царю Ободату I. Храм стоїть на схід від двох інших будівель: християнської каплиці та другого храму, відомого як «західний храм». Храм, присвячений культу царя Ободата, був збудований з твердого вапняку в 9 році до н. е. за часів правління Ободата II. Храм являє собою тричастинну споруду: складається з ганку, зали та адитума. Будівля була розділена на чотири кімнати.
Мамшит
Мампсіс (середньовічна грецька: Μάμψις) або Мемфіс (давньогрецька: Μέμφις), сьогодні Мамшит (), арабською Курнуб, — колишня зупинка набатейських караванів та візантійське місто. У набатейський період Мампсіс був важливою станцією на Шляху пахощів, що з'єднувала Південну Аравію через Едом, Ваді-ель-Арабу та Маале-Акрабім із середземноморськими портами, а також з Єрусалимом через Беер-Шеву та Хеврон. Місто є найменшим, але найкраще відреставрованим стародавнім містом у пустелі Негев. Колись розкішні будинки вирізняються незвичайною архітектурою, якої немає в жодному іншому набатейському місті.
Реконструйоване місто дає відвідувачу уявлення про те, як колись виглядав Мампсіс. Цілі вулиці збереглися неушкодженими, а також є великі групи набатейських будівель з відкритими кімнатами, внутрішніми дворами та терасами. Камені ретельно висічені, а арки, що підтримують стелю, надзвичайно добре побудовані.
Шлях пахощів – пустельні міста в Негеві, включаючи Мампсіс, Халуцу, Авдат і Шивту, були оголошені об'єктами світової спадщини ЮНЕСКО в червні 2005 року.
Хавран
Бусра, розташована на півдні Сирії, була північною столицею Набатейського царства. У Бусрі є свідчення про розташування храмів на головних перехрестях міста. У центрі міста знаходився храмовий комплекс, присвячений Душарі-А'рі. Вважається, що А'ра був богом набатейських царів і самого міста Бостра. Сучасні будівлі ускладнюють пошук археологічних доказів поклоніння набатеїв.
Сейя розташована на північ від Бусри, поблизу Канавата. У поселенні є три великі храми, найбільший з яких присвячений Баалшаміну. Два менші храми присвячені невідомим божествам. Один містить напис, присвячений місцевій богині Сейї, і, можливо, використовувався для поклоніння їй. Храмовий комплекс не є набатейським за дизайном, а являє собою поєднання архітектурних стилів будівель культур на північному набатейському кордоні. Сейя (Сі) у північному Хаврані (давня Ауранітіда) мала 3 храми та некрополь - with site plan and description..
Храми Сагр подібні за стилем до тих, що розташовані у Ваді-Руммі, Заріху, Таннурі та Касраветі. Храми Сур подібні за стилем до тих, що розташовані у Ваді-Руммі, Заріху, Таннурі та Касраветі. Храми Ас-Сувейда, подібні до тих, що розташовані поблизу Петри у Ваді-Руммі, Заріху, Таннурі та Касраветі. Набатейські написи вказують на культи, присвячені Аллат та Баалшаміну.
Центральна Йорданія Гірбет Аль-Таннур