Битва при Дойрані (1918) (), або Третя битва при Дойрані — невдала наступальна операція військ Антанти в ході проведення Вардарського наступу проти угруповання Центральних держав на Салоніцькому фронті під час Першої світової війни. Британсько-французькі війська втретє здійснили спробу в період 18—19 вересня 1918 року прорвати оборону болгарських військ на Салоніцькому фронті, однак наразилися на добре організований спротив болгарської армії. Бої вчергове завершилися перемогою болгарських військ, які відбили всі спроби союзників прорвати фронт.

Історія 18 вересня британці та греки під командуванням Джорджа Мілна розпочали атаку на болгарські позиції в Дойрані, тоді як французи та серби під командуванням Франше д'Еспере розпочали прорив болгарської оборони у Вардарській долині. Британсько-грецькі сили мали завдання захопити болгарські позиції на пагорбах над озером Дойран.

Це був не перший випадок, коли союзники атакували Дойран — у 1916 році англо-французька спроба була відбита 2-ю фракійською піхотною дивізією; британці двічі не змогли здобути її в 1917 році. Укріплення були добре побудовані болгарськими інженерами, у перші місяці 1916 року та початок 1917 року болгарські підрозділи витратили багато зусиль на зміцнення позицій. Місцевість навколо була пересіченою, укріплення оточені трьома милями чагарників та каміння. Частиною оборонних споруд були небезпечний хребет Піп та Великий Куроне.

Битва На лівому фланзі британський XII корпус з 22-ю та 26-ю дивізіями, підсилений грецькою Серресською дивізією, мав атакувати хребет Піп. Британці зосередили 231 артилерійську систему, включаючи важкі 8-дюймові гаубиці. Бомбардування тривало протягом двох днів, включаючи застосування газових снарядів, і завершилося рухомим вогневим валом, за яким мала наступати піхота. Дочекавшись завершення вогневої підготовки, британці організовано перейшли в наступ. Болгарська 9-та Плевенська дивізія зі 122 гарматами під командуванням генерала Володимира Вазова, зустріла наступ противника в добре підготовлених оборонних позиціях.

18 вересня британський XII корпус атакував разом з 66-ю та 67-ю бригадами 22-ї дивізії та грецькою Серресською дивізією. Перша лінія болгарських окопів була захоплена, а Серресська дивізія прорвалася через другу лінію. Болгари відповіли сильним артилерійським вогнем та контратаками, в результаті чого втрачені території були відбиті. Наприкінці дня XII корпус, зазнавши великих втрат в особовому складі, повернувся на вихідні позиції. 19 вересня XII корпус знову атакував, але оскільки атаки XVI корпусу на північ від озера зазнали невдачі, XII корпус мав атакувати самостійно. Грецька Серресська дивізія повторила дії попереднього дня, захопивши кілька болгарських окопів, перш ніж вогнем важкої артилерії, кулеметним вогнем та контратаками не була відкинута назад. Британці атакували 77-ю бригадою, ослабленою 65-ю бригадою, а пізніше французьким 2/2-м полком зуавів. 66-та та 67-ма бригади були придатні лише для оборонних завдань і не брали участі в наступі. 77-ма бригада зайняла кілька болгарських окопів, але вона була на відкритій позиції, піддавалася артилерійському обстрілу та зрештою її підрозділи змушені були відступити, навіть не дочекавшись болгарської контратаки.

Паралельно, також 18 вересня, XVI британський корпус атакував за підтримки Грецької Критської дивізії та 84-ї бригади. Їм протистояли підрозділи 1-ї болгарської Македонської бригади, яка мала 24 гармати та 64 кулемети. Грецька дивізія за підтримки 84-ї бригади атакувала двома своїми полками в першому ешелоні та третім у резерві. Вогонь вели шість батарей британської артилерії, а 85-та бригада перебувала в резерві. О 05:00 греки атакували, очищаючи лінію болгарських форпостів. Потім їм довелося пройти через довгу рівнину, щоб атакувати болгарські позиції на низці пагорбів, що височіли над ними. Греки безрозсудно атакували через неї та прорвали болгарські лінії, але були відкинуті потужним артилерійським, гвинтівковим та кулеметним вогнем. Британська артилерія розгорнулася позаду них для вогневої підтримки. Греки перегрупувалися та атакували болгарські лінії ще кілька разів з тим самим результатом, що й першого разу. До вечора греки відступили, а через кілька годин за ними відійшла британська артилерія. XVI корпус не перейшов у наступ 19 вересня через втрати. Атака провалилася через відсутність артилерійської підтримки, проблеми зі зв'язком між підрозділами та необачну першу атаку греків.

В результаті боїв британсько-грецькі війська не досягли стратегічної мети, зазнавши при цьому великих втрат, які сягали від 6559 до 7819 британських та грецьких солдатів, тоді як болгари втратили 2726 осіб. Більшість британських та грецьких втрат припадали на XII корпус та дивізію «Серрес», менше 1000 — на XVI корпус та Критську дивізію.

Подальші події Через кілька днів після битви британці зрозуміли, що на болгарських укріпленнях панує тиша. Британські та грецькі розвідники висунулися вперед, але виявили, що болгарські позиції залишені формуваннями противника. Французькі, сербські та грецькі війська розгромили частину болгарської армії під час битви при Добро-Полі в долині Вардару та просувалися до Дойрана. Це спонукало командування групи армій Шольца наказати 1-ій болгарській армії відступити, щоб вона не була відрізана від головних сил з тилу. Британці були втомлені та повільно переслідували їх, а болгарські ар'єргарди боролися достатньо добре, щоб дозволити решті своїх військ організовано відступити. Британські Королівські ПС атакували відступаючі болгарські колони, завдавши їм певних втрат.

Наслідки Союзники продовжували просуватися територією, що утримувалася Болгарією, коли частина болгарської армії збунтувалася та погрожувала Софії. 30 вересня болгари капітулювали союзникам у Салоніках, щоб уникнути окупації.

Коли в 1936 році болгарський генерал Владимир Вазов, який очолював болгарські війська в битвах при Дойрані прибув на вокзал «Вікторія» в Лондоні, британці приспустили на його честь прапори всіх своїх полків, які брали участь у битві. Голова британського легіону майор Голді сказав у своїй промові: «Він один з небагатьох іноземних офіцерів, чиє ім'я фігурує в нашій історії».

Див. також Битва за канал дю Нор Битва на горі Ортігара Бій за хребет Мухар Битва за висоти Анкре Болгарія в Першій світовій війні

Посилання Salonika and Macedonia 1916—1918

Примітки Виноски

Джерела

Джерела Корсун Н. Балканский фронт мировой войны 1914—1918 гг.  — М.: Воениздат НКО СССР, 1939. — 124 с. Недев, Никола (1923). Дойранската епопея 1915—1918. Печатница на Армейския Военно — Издателски Фонд; София. ISBN 978-954-8247-05-4. Falls, C. Military Operations Macedonia, From the Spring of 1917 to the End of the War. — IWM and Battery Press 1996. — Nashville, TN: HMSO, 1935. — Vol. II. — ISBN 0-89839-243-8.